WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

раніше, ніж взагалі спробують що-небудь для цього зробити.
Інша річ, що сьогодні невигідно самотужки виробляти абсолютно весь спектр озброєнь. Багато що дійсно дешевше будувати вкооперації з іншими країнами. Однак при цьому небезпечно обмежуватися військово-технічним співробітництвом виключно з Росією. Для таких випадків європейськими країнами, як-от нейтральною Фінляндією, вже давно винайдена оптимальна формула: в армії третина озброєнь національного виробництва, третина західного і третина російського. За таких умов ніхто не може будь-що диктувати Фінляндії, й вона завжди мала простір для політичного маневру, навіть перебуваючи на кордоні жорсткого протистояння між НАТО і СРСР. Варто скористатися цим досвідом, якщо вже Україна проголошує себе нейтральною позаблоковою державою.
* * *
Поглиблення однобічної залежності України від Росії під виглядом військово-технічного співробітництва з часом невідворотно призведе до втягнення української армії у спільні військові структури під російським командуванням. Саме так сьогодні відбувається з білоруським військом, так раніше було з українським. Починалося з того, що Петро І призначав командувати українськими козацькими полками росіян та німців. Згодом окреме українське військо поступово інкорпорували до складу імператорської армії. Так, 1784 року 10 козацьких полків перетворили на регулярні карабінерні, по 6 ескадронів у кожному. З них складався окремий корпус російської армії - "Малоросійська кіннота". Проте вони ще зберігали український характер і свій командний склад. У російській армії карабінерні полки являли собою майже автономну організацію. Тоді в 1788 р. полки реорганізували вдруге, поділивши на "важкокінні" та "легкокінні". Так поступово вони набули загальноросійських рис, і про їх стару козацьку історію нагадували тільки назви: Ахтирський, Сумський гусарські...
Славетне Військо Запорізьке було відновлено на російській службі в 1784 р. під іменем Бугського Козацького Війська. За активну участь в турецьких війнах козаків перейменували у "Військо вірних чорноморських козаків" й переселили на Кубань. Але тут їх старі козацькі традиції швидко обмежили. Вже в 1800 р. поруч з виборним козацьким отаманом для управління військом почали ставити російського генерала. А в 1802 р. чорноморські козаки дістали такий самий устрій, як інший козацькі війська Росії - Донське, Уральське, Забайкальське... Стара запорізька автономія і самоуправа, козацька рада, клейноди перетворилися на декорацію. А замість виборного отамана козакам почали призначати наказного отамана з російських генералів. У 1864 р. до чорноморців прилучили російські лінійні козацькі полки, перетворивши Чорноморське військо на Кубанське Козацьке Військо - складову частину російської армії. Деякий час нащадкам запорожців вдавалося зберігати українські етнографічні риси, проте за радянських часів їх силоміць переписали росіянами. Так українське військо поступово розчинилося в російській армії, а, врешті-решт, й остаточно асимілювалося.
Знову окремі українські частини з'явилися в російській армії в 1812 р. Тоді з селян Київської та Подільської губерній сформували 4 козацькі полки, що воювали в складі армії Барклая-де-Толлі. А в Лівобережній Україні імператор Олександр І наказав малоросійському губернаторові Я.Лобанову-Ростовському відновити постійне козацьке військо. Швидко було зібрано 15 полків: б у Чернігівській губернії та 9 у Полтавській. Однак спроби Лобанова-Ростовського надати їм загальноросійський характер викликали конфлікт. Впливові дворяни, колишні державні діячі Росії Д.Трощинський і В.Капніст відстояли український характер полків. Тому в 1816р. - після зникнення потреби в козаках -українське військо розформували, а чотири правобережні полки перетворили на регулярні уланські.
Таким чином, історичний досвід свідчить, що українське військо, потрапивши під російське командування, рано чи пізно розчинялося в російській армії. Така ж доля спіткала й українські червоні війська. Відомий Таращанський полк стане просто 392-м стрілецьким полком Червоної Армії Радянської Росії, а Богунський полк - 389-м. Червоне козацтво перетвориться на звичайну кавалерійську дивізію. Тим часом українські командири, аби замінити їх росіянами, будуть знищені. Так, в 1919 р. протягом трьох тижнів підуть з життя М.Щорс, В.Боженко, Т.Черняк. Не слід вважати, що сьогодні українську армію очікуватиме інший фінал, коли ми знову піддамося тиску Росії. Починається з спільної військово-технічної політики і об'єднаного командування з російським домінуванням, а в результаті знову доведеться воювати за інтереси Росії. І вони найчастіше не матимуть нічого спільного з інтересами України. Нагадаємо історію.
Великомасштабні політичні проекти Петра І диктували Україні обов'язок бути в постійній бойовій готовності. Лише за перші 12 років свого гетьманування Мазепа відбув 11 літніх і 12 зимових походів. Однак таке значне напруження сил зовсім не гарантувало Україні безпеки. У 1700 р. з початком Північної війни 17 тис. козаків направилися до Прибалтики. Далі таки контингенти відряджалися постійно. Втрати досягали 50-70% складу. В той же час, коли над самою Україною нависла загроза вторгнення польського короля С.Лещинського, Петро І відмовив українському гетьману у військовій допомозі. Навпаки, для своїх великих задумів він вимагав нових і нових контингентів "гарматного м'яса" з України. Так, у 1721 р. козаків відрядили під Дербент - на війну з Персією. Більшість з них загинула, а особливо померла від хвороб. За офіційними відомостями, в 1725 р. з 6 800 козаків, які рушили в Гилянський похід, додому живими повернулися тільки 646.66 Навіщо Україні це було потрібно?
Активна участь українців у російсько-турецьких війнах, хоча все це й робилося "на славу Росії та її величі", все ж таки відповідала нашим інтересам. Україна весь час свого історичного існування, починаючи з походів князівських дружин і закінчуючи проектами гетьмана Мазепи, пробивала собі вихід до Чорного моря. Але куди частіше російське керівництво втягувало Україну до війн, котрі ніяк не торкалися її інтересів. Так, у 1732 р., коли наші землі ще потерпали від татарських нападів, російське керівництво спрямовує український корпус (11 тис. козаків під командуванням генерального обозного Якова Лизогуба) до Польщі. Росія брала активну участь у внутрішній польській боротьбі за владу, і козаки мали підтримати її союзника - сина Августа ІІ - на противагу С.Лещинському. Згодом Україну, яка ще не оговталася від втрат у російсько-турецькій війні 1735-1739 рр., втягують до Семирічної війни. У 1757 р. до російської армії в Прусії відряджаються 8 тис. погоничів-селян, з яких більшість загинула. Тисяча "компанійців" брала участь в битві під Егерсдорфом. У 1760 р. до діючої російської армії в Прусію знову відряджаються 2 тис. козаків та кілька тисяч волів. І мова ще не йде про українських рекрутів, котрих було чимало в російських полках. Питання: що Україна отримала від цих і багатьох
Loading...

 
 

Цікаве