WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Україна визначалася як "ворожа" сторона, що нібито намагається "зруйнувати" авіаційну промисловість і авіацію Росії. Далі ФСВТ заборонила російським літакам марки "Ан" здійснюватипереліт до України. Таким чином російським ремонтним заводам вдалося усунути свого головного конкурента Київський авіаремонтний завод 410ЦА, бо власники "Анів" при проведенні капітальних ремонтів своїх літаків надавали перевагу послугам саме їх українських розробників.
Про суто політичний підтекст російських намагань створити замкнений цикл виробництва у себе дома свідчить також історія з перспективним військово-транспортним літаком Ан-70. Він почав розроблятися у Києві ще за радянських часів для заміни застарілого Ан-24 і потребував таких колосальних зусиль, які виявилися під силу тільки СРСР. Коли Радянський Союз розпався, проблемами нового літака перейнялася Україна. В умовах економічної кризи приймалися дуже зважені рішення українських військових і цивільних інстанцій, а також героїчні зусилля працівників АНТК ім. О.Антонова. Як наслідок, з'явився літак, котрий здивував світ. Авторитетне військове видання "Jane's Defence Weekly" зазначало: "З усіх сучасних розробок... Ан-70 здатний найбільше вплинути на стан світового авіаційного ринку".61
Враховуючи велике комерційне майбутнє Ан-70 та старі коопераційні зв'язки з його виробництва, 24 червня 1993 р. головами урядів України та Росії Л.Кучмою і В.Черномирдіним була укладена угода про спільне будівництво нового літака. 80% загального фінансування проекту мала взяти на себе Росія, 20% - Україна. Однак на практиці його фінансувала тільки українська сторона, переважно сам АНТК ім. О.Антонова. Спеціальних заходів на допомогу АНТК вжила і наша влада.62 Тим часом у російських колах одразу запанувала думка, що підтримка програми Ан-70 не відповідає стратегічним інтересам Росії, оскільки сприяє виживанню української авіаційної промисловості в умовах економічної кризи. І ось 23 квітня 1994 р. за підписом того ж Черномирдіна з'явилася Постанова уряду РФ "Про створення середнього транспортного літака Ту-330".63 Передбачалося створення літака, аналогічного до Ан-70, проте без участі України. Тобто знову ігнорувалася економічна доцільність на догоду антиукраїнській політиці, адже Росія збиралася замість уже готового літака самотужки зробити новий проект. На майбутньому ж Ан-70 ставився хрест. "Inter national Defence review" зазначав з цього приводу:
"Саме з причини збоїв у поставках агрегатів від російських виробників, Ан-70, поза сумнівами, втратить шанси на відомий успіх на ринках Західної Європи".64
Проте нестача фінансів не дозволила Росії створити без української участі літак, аналогічний "семидесятці". Тому, врешті-решт, російська сторона вимушено погодилася на кооперацію з Україною в межах спільного консорціуму "Середній транспортний літак" по виробництву Ан-70. Щоправда, весь світ знає цей літак як український, а з Росії надходять лише комплектуючі. Бажаючі здобути права на літак (фактично відібрати його в України), Росія обумовила свою участь в консорціумі згодою України поділитися з нею авторськими правами. Із спеціальним проханням про це В.Путін звертався до президента України, бо українські літакобудівники відмовлялися подарувати "старшому братові" результати своєї нелегкої праці.
А поки що російська сторона на кожній авіаційній виставці підкреслює, що Ан-70 є російсько-українським літаком, зважаючи на велику кількість агрегатів російського виробництва в ньому. Ігнорується той факт, що на першому місці завжди має бути ім'я автора, в даному випадку України. Крім того, неетично забувати ім'я третього учасника консорціуму - Узбекистану. Його прапор поряд з українським і російським Ан-70 ніс на своєму борті під час виставок та оглядин. До того ж українська авіаційна промисловість бере активну участь в будівництві надсучасних гелікоптерів Мі-28, Ка-50, Ка-52, однак попри це Росія ніколи не називала їх російсько-українськими. Навпаки, всіляко підкреслюється суто російське походження цієї техніки, а українська участь штучно обмежується, щоб не ділити прибуток від експорту. Така ось кооперація по-російськи.
Взагалі-то російсько-українська кооперація - річ добра. Звичайно, якщо вона додає успіхів на ринку, а не перетворюється на чергові "вудила" для України. Росія вже неодноразово демонструвала, що припиняє розмови про дружбу, як тільки справа доходить до розподілу реальних коштів. Останній приклад: московське КБ ім. Климова створило спільне підприємство із запорізьким товариством "Мотор Січ" лише для того, щоб нав'язати Аргентині авіаційні двигуни "Пермских моторов". Фактично під виглядом співробітництва росіяни намагалися усунути українців, бо Аргентина традиційно купляє тільки запорізьку продукцію.
Іншим негативним результатом військово-технічної кооперації з Росією є невідворотне гальмування темпів інтеграції України до європейської системи безпеки і НАТО. Адже розрив у стандартах озброєнь завжди був перешкодою для військово-технічного співробітництва України із західними партнерами. Крім того, зброя - фактор політичний. Спільне військове виробництво остаточно закріплює перебування нашої держави у сфері військово-політичного впливу Росії.65 Так само під російським контролем виявиться й оборона України, оскільки українське військо не буде мати змоги озброюватися чимось іншим, окрім зібраного в Росії за участю українських комплектуючих. І чи не стане тоді сумною реальністю ситуація, коли наші солдати, захищаючи державну незалежність України, опиняться лише з автоматом Калашникова та національною свідомістю в руках, бо Росія перекрила поставки запасних частин "бандерівцям"? Про можливість такої сумної перспективи ще торік попереджав міністр оборони України О.Кузьмук. Одного разу - в 1917 р. під Крутами - українські патріоти вже намагалися захистити батьківщину майже беззбройними. Це стало прикладом великої самопожертви, проте не зупинило "північні дружини" Муравйова, що вчинили погром України.
Отже, українське військо має озброюватися вітчизняною технікою. Якщо хтось зауважить, що Україна нездатна повністю забезпечити свою армію всім необхідним, то нагадаємо: до середини 1990-х рр. Україна не мала повного циклу танкового виробництва, але після відмови Росії поставляти комплектуючі, таке виробництво було налагоджено самотужки. Особливо складною вважалася проблема створення гармат, оскільки в світі таку технологію створили лише 8 держав. Однак Україна спромоглася розробити власну технологію створення гарматних стволів і посісти місце дев'ятої країни в цьому "артилерійському клубі". За свідченням фахівців київського конструкторського бюро артилерії, інші держави при розробці своїх гармат спиралися на величезний багаторічний досвід. Україна ж пройшла "з нуля" весь їх шлях буквально за півтора роки завдяки своєму науковому потенціалу і наявності коштів. На жаль, у нас деякі відповідальні особи розписуються в нездатності України вирішувати складні технічні проблеми без російської участі
Loading...

 
 

Цікаве