WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

поділ і перебування Чорноморського флоту на нашій території, але й піддано істотній загрозі національну безпеку України. Адже сама лише участь Чорноморського флоту Росії вЧеченській війні може спричинити терористичні акти в місцях базування флоту, тобто на території України. Постраждають від цього, як це було в Росії, здебільшого цивільні громадяни, однак російських військових це не надто турбує. "Это наша территория",- заявив начальник штабу Чорноморського флоту О.Татарінов. Тож про яке рівноправне військове партнерство може йти мова?
* * *
Добру уяву про російське розуміння такого партнерства дає досвід військово-технічного співробітництва між нашими країнами за останнє десятиріччя. Найбільш показовою є історія з налагодженням в Україні самостійного виробництва танків Т-80УД і Т-84. Більше того, в умовах господарчих негараздів українцям вдалося досягти великого комерційного успіху на іноземних ринках озброєння, що одразу викликало значне незадоволення в Москві.
Як відомо, перспективне танкобудування СРСР було зосереджено в кількох головних центрах - Харкові, Ленінграді, Омську та Нижньому Тагілі. Найбільшим вважався Харків, де колись створили легендарний Т-34 - кращий танк II-ї світової війни. У наступному тут втілювалися в життя самі сміливі конструкторські ідеї й будувалися самі сучасні радянські танки.
Після розпаду СРСР наявність в Україні такої сильної конструкторської школи з серійним танковим виробництвом і документацією на різні системи озброєння газета російського міністерства оборони "Красная звезда" оголосила загрозою національним інтересам Росії. Москва взяла курс на ліквідацію харківського танкового заводу, згорнувши будь-які контакти з ним. Весь світ мав знати, що радянське озброєння є виключно російською монополією, тому купувати його потрібно лише в Росії.
Як наслідок, харківський центр танкобудування зупинився. Один лише серійний завод, що виробив у 1991 р. 800 танків, 1992 року зробив тільки 43 бойові машини і став. ЗО тисяч його робітників втратили роботу. Дослідне виробництво обмежилося в 1994 р. створенням трьох танків, ледве трималося "на плаву" конструкторське бюро.58 Відповідно згорнулися роботи на харківських КБ та заводі дизельних двигунів, котрі забезпечували танковий завод. Після цього "Красная звезда", демонструючи офіційну позицію російських військових, повідомила про смерть харківської танкової школи й акцентувала увагу на продовженні робіт на танкових заводах Росії.
Однак у 1996 р. світовий ринок озброєння облетіла сенсація: Україна уклала контракт з Пакистаном на поставку 320 харківських танків Т-80УД. $650 млн. від цієї угоди не лише збагатили українську скарбницю, але й врятували від остаточної загибелі цілу галузь нашого військово-промислового комплексу. Десятки тисяч людей знову отримали роботу. Російська реакція на цей комерційний успіх України була вкрай негативною:
"Москву контракт украинцев с Пакистаном очень обидел... И судя по настроениям в Минобороны России, а также на танкостроительных предприятиях,.. мириться с предательством харьковского завода им. Малышева там не намерены. Поэтому в настоящее время россияне вырабатывают стратегию и тактику борьбы с украинскими конкурентами".59
Логіка досить дивна: зрада українського заводу полягає в тому, що він зробив усе можливе, аби його надсучасне виробництво не померло, як це планували росіяни. Звідки взялася така озлобленість російських зброярів на своїх "братів" і "стратегічних партнерів"? Адже Україна не відбирала їх хліб, оскільки Пакистан ніколи не був покупцем російської зброї. Тим не менше, Москва зробила все можливе, щоб зірвати виконання Україною укладеного контракту й дискредитувати її на світовому ринку зброї.
Зокрема, в Росії на урядовому рівні було вирішено відмовити харківському заводу в постачанні російських комплектуючих, в першу чергу артилерійських гармат і електроніки. Щоб виконати зобов'язання перед Пакистаном, харківські танкобудівники швидко переорієнтувалися на інших постачальників. Тоді окремі російські підприємства й інститути висунули Україні вимогу про сплату $55 млн. за використання в харківських танках їх конструкторських рішень та ідей. Подібна одностороння приватизація авторства на винаходи радянських часів, коли все робили під "спільним дахом", незрозуміла. Адже Росія з свого боку нічого не сплачувала українським підприємствам за авторство технічних розробок, використаних в експортованих нею до третіх країн озброєннях. Мета російських дій зовсім не у захисті авторства, а, знову таки, в намаганнях знищити військове виробництво в Україні:
"Массовые финансовые претензии к производителям Т-84 сделают производство танка нерентабельным или, по меньшей мере, значительно увеличат его цену".60
Після такого досвіду українські експерти дійшли висновку: Росія згідна підтримувати військово-технічне співробітництво з Україною тільки якщо питання фінансової вигоди й керівництво будуть під цілковитим контролем Москви. В такому разі рівноправна взаємодія між партнерами принципово неможлива. Росія просто одержить керівний доступ до тих українських військових виробництв, без яких поки що не може обійтися. А в решті випадків вона, починаючи з уряду Т.Гайдара, проводить послідовну політику створення вдома замкненого циклу промислового виробництва, відмовляючись від старої кооперації радянських часів.
Яскравим прикладом такої російської політики можуть бути складні україно-російські стосунки в аерокосмічній галузі. Намагаючись поховати ракетнокосмічний потенціал України, росіяни відмовилися від послуг ВО "Южмаш" та КБ "Південне" в Дніпропетровську. На заміну дніпропетровському ракетоносію "Зеніт" Росія створює власний "Ангара". А спроби українців самостійно виходити з своєю продукцією на світовий ринок розцінюються як зрада. Подібне становище й у авіації. Від СРСР Україні дісталась потужна авіаційна промисловість у вигляді, насамперед, науково-технічного комплексу імені О.Антонова, КБ "Прогрес" і товариства "Мотор Січ". Українські літаки марки "Ан" добре відомі в усьому світі. Чимала їх кількість літає в Росії, а їх київський розробник АНТК ім. О.Антонова здійснює авторське супроводження експлуатації цих літаків. І ось щоб позбавитися залежності від України в питаннях підтримки льотної придатності найбільшого у світі серійного транспортного літака Ан-124-100 "Руслан", російська компанія "Волга-Днепр" за підтримкою Федеральної служби Повітряного транспорту Росії (ФСВТ) спробували, в порушення всіх міжнародних норм і правил безпеки польотів, організувати самостійне супроводження літаків Ан-124-100 в експлуатації без участі українських розробників. Українська сторона з великими труднощами зупинила цей процес, що міг спричинити негативні наслідки й дискредитацію АН-124-100 на світовому ринку вантажних перевезень.
Однак на цьому не зупинилися. Подібно до історії з пакистанським танковим контрактом, у 1999 р. в пресі Російської Федерації неодноразово з'являлись "замовлені" статті, де
Loading...

 
 

Цікаве