WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

суперечать Конституції України, Законам України "Про правовий статус іноземців", "Про державну службу", "Про загальний військовий обов'язок". Земельному кодексуУкраїни тощо. Однак слід очікувати на нові російські спроби приватизувати наших громадян. Адже логічним наступним кроком стане чергове "возз'єднання" України.
Хтось може зауважити: до чого тут розмови про неоколоніалізм? Росія намагається урівняти в правах громадян наших країн, аби полегшити їм можливість заробити на життя, поки Україна не вибереться з економічної кризи. Адже була б робота вдома, то до Росії не їхали б. Однак не все так просто, як видається на перший погляд. Не слід забувати, що повні права отримають і російські громадяни в Україні, що значно полегшить їм викупити наших підприємств. А про небезпеку російської приватизації нашої економіки вже йшлося вище. Поки українці будуть їхати заробляти кошти до Сибіру, росіяни зі своїми грошима приїдуть сюди. Історичних прецедентів багато. До кінця XVII ст. росіян в Україні практично не було. Згодом основну їх масу складали військовики, тому за законами від 21 листопада 1869 р. та 13 червня 1886 р. російським переселенцям до десяти південно-західних губерній надавалися спеціальні доплати. Коли столипінський уряд масово вивозив українських селян на Далекий Схід, російські селяни мігрували до міст, де ставали пролетарями та їхали працювати на підприємства України. На Схід їх переселилося вдвічі менше, ніж українців, а до степових губерній України і Північного Кавказу переїхало понад 8 млн. чол. За радянських часів інтенсивність міграційних процесів порівняно з Російською імперією взагалі зросла аж у 30 разів.57 Наприклад, заохочуваний урядом масовий переїзд російських промислових робітників, партійних функціонерів і чиновників до Західної України призвів до того, що чисельність росіян там за 1945-1959 рр. зросла з 0 до 330 тис. чол. (а це 5% тамтешнього населення, зосереджених переважно в містах).
З іншого боку, не слід вважати, що російський уряд справді надасть українським громадянам на території Російської Федерації права, яких вимагає для росіян в Україні. Вже сьогодні російська сторона в односторонньому порядку вводить обмеження для перебуваючих у Росії громадян України, порушуючи досягнуті раніше угоди з цього приводу. А умови перебування всіх категорій мігрантів з України у м. Москві взагалі не відповідають ніяким нормам, аби вони їхали далі на Схід. Московська мерія проводить відверто дискримінаційну політику, через що українці отримують нижчу заробітну платню, не отримують ніяких надбавок, мають чималі проблеми з медичним обслуговуванням, їм відмовляють у безкоштовному медичному страхуванні. Апофеозом стало рішення московської мерії про обов'язковість для працівників-мігрантів постійно носити на одязі особливі відзнаки, котрі за свій рахунок купувати під час реєстрації в місцевих органах МВС. До аналогічних кроків у XX ст. додумалися лише нацисти, коли в 1930-х рр. зобов'язали всіх євреїв Німеччини носити на одязі відзнаку - зірку Давида.
Тож, як бачимо, Росія знайшла можливості використати у своїх інтересах працю українських громадян. І їх статус при цьому не покращився від колоніального. На черзі останній крок: сформувати таку ситуацію, щоб українці ще й воювали за російські інтереси, як це було протягом 300 років.
6. Військове співробітництво та спільна оборона
Якщо хтось думає, що повторення такого сьогодні вже неможливе, то нехай погляне на приклад Білорусії. Протягом всіх 1990-х рр. Росія намагалася створити із нових республіканських армій війська під своїм командуванням. Захищаючи нібито спільні інтереси, вони насправді використовувалися б Москвою на власний розсуд. Враховуючи безперервну участь російських військ у локальних конфліктах і тривалу війну на Кавказі, жодна з республік не побажала дати своїх солдат під спільне російське командування. Зазнали невдачі всі спроби Росії втягнути хоча б когось навіть до миротворчих військ СНД. З огляду на те, що одночасно країни СНД охоче направляють свої контингенти до миротворчих військ ООН, можна констатувати - вони просто не вірять Росії. Досвід підказує, що Москва лише шукає дешеве "гарматне м'ясо", яке покладе на вівтар своїх великодержавних ідей. Тому президент Білорусії О.Лукашенко, повідомляючи в 1999 р. про створення Союзної держави з Росією, додавав, що білоруси будуть проходити військову службу тільки в межах своєї республіки. Адже Росія саме тоді вела нову війну на Кавказі, й існували побоювання білорусів потрапити туди під російські знамена.
Поки що білорусів справді на Кавказ ніхто не мобілізував. Однак вже діє зовсім інший механізм використання білоруського людського та військово-економічного потенціалу в інтересах Росії. Після входження Білорусії до системи колективної безпеки СНД та об'єднаної ППО, а також укладення союзного договору з Росією, навесні 2000 р. було порушено питання про створення об'єднаного білорусо-російського військового угрупування на Західному напрямі з підпорядкуванням Москві. На сьогодні війська ППО і ВПС Білорусії вже знаходяться в оперативному підпорядкуванні російських штабів. При цьому, як свідчить досвід Балканської кризи, своїх військово-політичних кроків на зовнішній арені Москва з Мінськом не погоджує, піддаючи Білорусію загрозі стати заручницею російської політики. Адже у випадку конфлікту Росії із Заходом ракети НАТО спершу впадуть на Білорусію, а не на Москву.
Перший крок зроблений також і в межах Договору про колективну безпеку СНД. На зустрічі голів країн-учасниць цього блоку наприкінці травня 2001 р. у Єревані було укладено угоду про створення сил швидкого реагування СНД. Угруповання в 1500-1700 військовослужбовців підрозділів спецпризначення Росії, Білорусії, Казахстану, Вірменії, Киргизстану і Таджикистану перекидатиметься до небезпечних регіонів. У планах створення "центральноазійського регіонального коаліційного угрупування військ" зі штабом у місті Бішкек. Зрозуміло, домінуючу роль в управлінні спільними з'єднаннями відіграватиме також Росія.
З Україною реалізується аналогічний сценарій. Після невдалих спроб зберегти під своїм керівництвом всю Радянську Армію, Москва активно просуває ідею створення спільних російсько-українських військових формувань. Сподівання на якесь рівноправне військове партнерство при цьому абсолютно марні. Йдеться тільки про легальний доступ Росії до українських військових об'єктів для використання у своїх інтересах. Думку й інтереси самої України при цьому ніхто не збирається враховувати. Погляньмо хоча б на останній приклад - навчання російської морської піхоти в Криму. Вони проводилися з 14 по 16 лютого 2001 р. на території державного ландшафтного заказника "Байдарський" в процесі підготовки "чорних беретів" до відправки на Чеченську війну. Визначення місця проведення навчань обумовлювалося тим, що гори заказника "Байдарський" схожі на ландшафт чеченських гір. При цьому не тільки грубо порушено українське природоохоронне законодавство та угоди про
Loading...

 
 

Цікаве