WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Уральський край....... 600 " " 3 000 "
5. Північний Кавказ .....4 000 " " 20000 " " 51
А у квітні 1941 р. на виконання постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від №572"Про переселення господарств колгоспників у багатоземельні райони Союзу РСР в 1940 р." РНК УРСР і ЦК КП(б)У затвердили план переселення з України вже 31 600 господарств згідно із "заявками переселенських органів":52
Назва областей виходу Всього господар-в В тому числі по областях і краях вселення
Новосибірська обл. Алтайський край Омська обл. Красноярський край Челябінська обл. Казахська РСР
Київська 4287 1082 1610 800 300 - 495
Чернігівська 3580 1305 500 950 - 825
Житомирська 2600 400 1120 559 - - 530
Вінницька 3827 687 410 500 - 1605 625
Кам'янець-Подільська 3389 - 1449 900 - 500 540
Сумська 2556 641 680 550 - - 685
Полтавська 4156 615 1471 900 - 550 620
Харківська 2545 1020 690 550 - - 285
Кіровоградська 2200 - 610 550 - 345 695
Дніпропетровська 500 - 250 250 - - -
Запорізька 250 - 250 - - - -
Ворошиловградська 510 - 260 250 - - -
Сталінська 250 - 250 - - - -
Миколаївська 500 - 250 250 - - -
Одеська 250 250 - - - - -
Молдавська АРСР 200 - 200 - - - -
Всього по Україні 31600 6000 10000 7000 300 3000 5300
Після війни широко застосовуватиметься вивіз робітників з України на освоєння Півночі, Цілини, на "будови віку". Наприклад, в Казахстані УРСР укомплектувала понад 70 радгоспів. Протягом 1954-1956 рр. з України за путівками ЦК ЛКСМУ на цілинні землі виїхало більше 80 тис. Молодих людей, переважно механізаторів та спеціалістів сільського господарства. В окремо взятому 1971 р. за комсомольськими путівками виїхало на ударні будови за межі республіки понад 3 тис. юнаків і дівчат.53 Значна частина випускників українських вузів одержувала розподіл на працю поза межами України, поки на українські будови прибували спеціалісти з інших республік. Так, у 1953 р. серед 75 випускників нафтового факультету Львівського політехнічного інституту тільки 6 мали залишитися працювати в Україні, до того ж переважно росіяни. Інші, враховуючи всіх випускників-українців, одержали розподіл по безмежному СРСР. Автор цих строк мав тоді їхати працювати до Уфи, в Башкирію. Ось дані про кількість спеціалістів-випускників Івано-Франківського інституту нафти й газу, направлених по закінченню навчання працювати за межі України:
Росія БілМолд Каз.Азер. Узб.Турк ГрузВір. Разом % випуску
1985 255 67 113 143 13 303 45,6
1984 191 174 97 311 1 236 35
1983 202 208 96 611 - 262 37,7
Як писав свого часу Тарас Шевченко, "сини мої на чужині, на чужій роботі". Чимала кількість з тих, хто за розподілом після завершення навчання або за комсомольською путівкою поїхали з України, так і осідали на далеких землях.
* * *
Сьогодні ситуація змінилася. Україна є незалежною державою, тому знову примушувати її громадян їхати працювати саме на об'єктах Сибіру, Крайньої Півночі, або ж воювати за чужі їм інтереси, Росія тепер не може. Прозорість кордонів дає українцям можливість обирати: праця на викуплених росіянами підприємствах в Україні, безпосередньо в Росії або ж в Європі. Але і щодо цього Росією знайдені обхідні шляхи.
Через закриття російських ринків для продукції українських підприємств чимало наших громадян втрачають роботу. Нові російські господарі викуплених підприємств також не схильні вкладати кошти в розширення виробництва саме в Україні. Штучно створюється економічна ситуація, котра "виштовхує" населення з України до малозаселених російських регіонів. Свого часу керівництво СРСР проводило подібну політику на теренах Західної України, де відсутність роботи через брак капіталовкладень спонукала населення їхати до віддалених куточків безмежної імперії: Тюмень, Сибір, Ханти-Мансійський край... Перелік можна продовжувати. Відірвані від України, вони порівняно легше сприймали русифікацію, перетворюючись на "радянських людей". У підсвідомості кордони батьківщини розширювалися на всю радянську імперію (Росію), неодмінною складовою котрої тепер вважалася й Україна. А надалі поставала перспектива повного перетворення на етнічних росіян:
"Повышенный прирост общей численности русских частично может быть объяснен слиянием с ними отдельных групп других народов, в частности довольно многочисленных групп украинского населения на Кубани и Северном Кавказе".54
Дехто, стаючи "паспортними" росіянами, навіть змінював прізвище.
Як бачимо, формула асиміляції проста і продовжує діяти. Неможливо жити з двома батьківщинами у свідомості. Рано чи пізно більша поглине меншу завдяки функціонуванню "єдиного україно-російського духовного простору", й тоді існування окремої Української держави буде сприйматися протиприродне. Такий підсвідомий зв'язок громадян закріплює колоніальний статус України куди міцніше, ніж будівництво різних мостів, на кшталт гігантського переходу через Керченську протоку. 55
Міграційний відплив наших громадян до Росії здатний поховати майбутнє нашої держави. До еміграції вдаються, як правило, особи найбільш активні, ініціативні, освічені. Вони складають якісну частину людських ресурсів, тому їх втрата негативно позначається не лише на демографічному, але й на економічному розвиткові України. До того ж і самій Росії потрібне не просто населення, серед якого багато пенсіонерів та дітей - це посилює тиск на російський бюджет додатковими виплатами. Росії потрібні кваліфіковані робітники, талановиті вчені, грамотні управлінці, котрі вже зараз можуть примножувати її багатства. Лідер Російського Руху України - найпотужнішої з таких організацій - О.Свистунов в інтерв'ю російському виданню "Независимая газета" заявляє: "Ми ж не пропонуємо організувати переїзд у Росію дебілів та божевільних. Мова йде про прекрасних спеціалістів, еліту суспільства". І знову вказує напрямок переселення: "Силами діаспори можна підняти малонаселен! Сибір і Далекий Схід, що страждають від браку кадрів та низької народжуваності".56
А якщо ці найкращі під тиском обставин перестають пов'язувати себе з Україною, то втрачаються останні перспективи нашої держави. І навпаки, розвиток Росії отримує додатковий стимул через залучення ініціативних працівників.
Російське керівництво добре це розуміє, тому намагається полегшити собі доступ до українських людських ресурсів. У 1994 р. представники МЗС Російської Федерації в Севастополі самочинно роздавали місцевому населенню російські паспорти. Тоді ця недружня акція була припинена після наполегливих вимог України. Наприкінці 2000 р. російська сторона вийшла з пропозицією до України про укладення двостороннього договору "Про правовий статус громадян Російської Федерації, які постійно проживають на території України, та громадян України, які постійно проживають на території Російської Федерації". Пропонувалися такі речі, котрі повністю скасовували різницю у громадянстві. Результати правової експертизи цього проекту Міністерством юстиції України показали, що його положення
Loading...

 
 

Цікаве