WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

російськомовного населення. Найперше йдеться про Україну, яка посідає перше місце серед країн-постачальників робочої сили. Культурні відмінності її населення незначні,полегшуючи русифікацію. Імміграція ж із Китаю чи інших азійських країн, де наявний надлишок трудових ресурсів, для Росії вкрай небезпечна. До того ж досвід довів, що мігранти з України, мають вищий, ніж місцеве населення, рівень освіти та кваліфікації. Їх значення для економіки в окремих російських регіонах неможливо перебільшити. Особливо це стосується Сибіру і Далекого Сходу, де з радянських часів зосереджена основна сировинна база, передусім видобуток енергоносіїв. Наприклад, українські фахівці зробили великий внесок у розвиток Уренгойського газового родовища і нафтових родовищ Сургутського регіону. Напередодні перших виборів у Росії на початку 1990-х рр. Одна з американських газет надрукувала статтю, де говорилося: якщо українці Тюменської області не прийдуть на вибори, то вони просто не відбудуться, бо на вибори прийде менше половини виборців.
Таке широке залучення українців до освоєння російських просторів має довгу історію. Найперше використовували звичайне насильство, заганяючи населення до місць, де Росія мала б з нього якусь користь. Зокрема, в боротьбі з гетьманами Правобережної України у XVII ст. під час Руїни за наказом з Москви було силою вчинено згін правобережного населення на лівий берег Дніпра й далі до російських земель. Згодом за царювання Катерини П російські війська зруйнували Запорізьку Січ. Колишнє запорізьке козацтво, силою зігнане зі своїх земель, кочувало на південь разом із російським державним кордоном, доки остаточно не осіло на Кубані.
Радянська влада поставила масовий примусовий вивіз українців на Північ, Далекій Схід, до Сибіру і Казахстану на конвеєр. Внаслідок роботи по ліквідації куркулів як класу було вивезено з України сотні тисяч селян. Рішення про точну кількість куркулів і місця їх виселення приймалися в Москві й розходилися відповідним структурам. Ось приклад з листа-вказівки ЦК ВКП(б) до ЦК КП(б)У від 29 травня 1931 р: "Дорогі товариші! Згідно постанови ЦК від 20 травня по Вашій республіці має бути проведене виселення 30 000 куркульських родин до Уральської області"43
Згодом були нові й нові рішення. Лише на одній з нарад в ОГПУ 3 травня 1933 р. Сталін особисто накреслив завдання додатково виселити з України ще 145 тис. селян.44 За неповними даними, в Україні постраждало від такого розкуркулення близько 1 млн. чоловік.45 А ще були насильницькі "чистки" прикордонної смуги, коли до глибинних регіонів СРСР виселялися представники ворожих класів. Зокрема, лише у 1930 р. з прилеглих до західного кордону СРСР українських територій "вилучили" майже 5 тис. чол.46 Грандіозні депортації впали на Західну Україну. За неповними даними, з осені 1939 р. по осінь 1940 р. з території Західної України та Західної Білорусії було депортовано 312 тис. сімей, або 1 173 170 чол.47 За 1944-1952 рр. із семи тодішніх західноукраїнських областей були депортовані ще 203 662 особи.48
Слід зазначити, що велика кількість цих спецпереселенців з України так і не повернулася додому. Спершу різними державними рішеннями передбачалося їх виселення з України довічно (дивися додаток №8). Проте навіть після смерті Сталіна і послаблення режиму Радянська влада намагалася будь-що затримати їх десь у Сибіру. Наприклад, Президія Верховної Ради СРСР видала окремий указ від 9 листопада 1956 р. про заборону колишнім активістам оунівського підпілля повертатися в західні області України. На його виконання постановою ЦК КПУ створювалася комісія, котра розглядала справи репресованих осіб, персонально вирішуючи питання про дозвіл на повернення з місць ув'язнення чи заслання. Багатьом пропонувалося їхати не додому, а в інші місця СРСР, мотивуючи це економічною необхідністю, перенаселеністю західноукраїнських областей тощо. Так, із 170 тис. "західняків", котрі тоді поверталися із заслання, отримали дозвіл повернутися до України тільки 60 тис. вигнанців. З них 6 тис. потім добровільно(!) поїхали назад до місць заслання, ще 6 тис.- до інших регіонів СРСР. Майже 400 чоловік засудили повторно.
Окрім насильницького згону та депортацій ще одним засобом використання людських ресурсів України Москвою став добровільно-примусовий вивіз населення. Відкрите насильство при цьому не застосовувалося, однак вважати такі переселення добровільними можна лише формально. Адже українці ніколи не покинули б своїх земель, якби вдома для них не створювалися нестерпні умови життя. Це спонукало їх до міграції, а імперському керівництву залишалося тільки спрямувати ці потоки в потрібному напрямі.
Першим значним досвідом в цьому плані стала так звана столипінська аграрна реформа. Оскільки влада активно захищала поміщицьке землеволодіння в Україні, наше селянство, відчуваючи гострий брак землі, аби вижити було змушене їхати освоювати нові території на окраїнах імперії. Між 1896 і 1906 рр., після спорудження Транссибірської залізниці, на Схід переселилося близько 1,6 млн. українців. Після 1906 р. цей рух помітно збільшився: 49
Роки Рух переселенців і ходоків обох статей (у тис. душ) 3 того числа повернулося обох статей (у тис. душ) Оселилося переселенців чоловічої статі (у тис. душ)
1900 219,3 33,8 39,6
1905 44 3,8 27
1906 216,7 6,1 44,8
1907 577 27,2 207,9
1908 758,8 37,9 245,2
1909 707,5 82,3 245,3
1910 353 114,9 232,5
1911 326,1 117 181,5
1912 259,6 57,3 156,5
1913 327,9 42,9 ?
1914 241,8 27,6 ?
У 1914 р. на Далекому Сході проживало вже близько 2 млн. українців. Цілий край, названий "Зеленим клином", ще й сьогодні нагадує про себе нетиповими для Східної Азії назвами населених пунктів: "Украинка", "Черниговка", "Ромны", "Новокиевский Увал"... Справу столипінського переселення підхопить і ЦК КПРС, на виконання директив і постанов котрого жителів Прикарпаття масово переселяли до Амурської області. У хід йшли пропагандистські обіцянки пільг, грошових виплат і довготермінових позик для облаштування на новому місці, купівлю корови тощо. Заохочували до переїзду грошові виплати за сам вияв бажання переселитися з України - по 150 руб. на члена родини. Місцеві ради приймали заяви бажаючих і організовували перевезення, а преса агітувала за переселення:
"Шановні прикарпатці! Усіх, хто виявить бажання переселитися на родючі землі Амурської області, чекає тепла, гостинна зустріч, відповідне господарське влаштування і робота по душі".50
Для організації грандіозних переселень у 1920-х рр. при ЦВК СРСР навіть існував спеціальний орган - Всесоюзний Переселенський Комітет. За проектом постанови ВУЦВК від 1925 р. Наркомзем УРСР подав до нього план на 1925/1926 рр., згідно якого підлягали переселенню "12 000 дворів, або 60 000 їдців" з України до наступних регіонів:
"1. Надволжжя................ 1 400 дворів або 7000 їдців
2. Сибір..........................З 000 " " 15000 "
3. Далекий Схід ............3 000 " " 15000 "
4.
Loading...

 
 

Цікаве