WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

саме наявність єдиної енергосистеми у вигляді РАТ "ЄЕС Росії" стала одним з вагомих чинників на заваді дезинтеграції Російської Федерації на початку1990-х рр.
Більше того, формування єдиної енергетичної системи Росії та Білорусії передувало створенню ними союзної держави. Лише країнам Балтії вдалося виключити політичні чинники із співпраці між РАТ "ЄЕС Росії" та їх національними енергосистемами, врівноваживши вплив російського електрогіганта продажем своїх енергооб'єктів великим західним компаніям. Виходячи з цього досвіду, російська сторона намагається не втратити контроль над енергетикою України.
5. "Бананова республіка"
Аналізуючи все наведене вище, напрошується висновок: цілком можливо, що юридичний механізм конвертації наших старих і майбутніх боргів в акції українських стратегічних підприємств для Росії вже не знадобиться. І прокинувшись одного ранку ми раптом з'ясуємо, що вже не є господарями на власній землі. Та й сама Україна вже нічим не відрізнятиметься від багатьох інших "бананових республік", тільки розташована в центрі Європи, а не посеред океанів чи десь у Африці. Зрештою, згадаємо багаточисельні факти грубого втручання Росії до внутрішніх справ України, котрі не те що не отримали належної відсічі, але й навіть належного розголосу. Ті ж з українських урядовців, хто відстоював інтереси України, стикаються з російськими інтригами проти них. Наприклад, Росія виявилася головним противником обрання Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин екс-голови МЗС України Б.Тарасюка.41
Однак навіть у колоній є ресурси, котрі іноземцям важко контролювати. Найперший серед них - людина. У світі є чимало країн, запорукою багатства котрих стали не родовища нафти, не поклади золота, не суперсучасні технології, а їх народ. Згадаймо приклад Німеччини та Японії, економіка котрих була вщент зруйнована ІІ-ю світовою війною. Усе вціліле демонтували переможці. Стара ідеологія збанкрутіла, а нову потребувалося створювати "з чистого аркушу". Німецький і японський народи в ці скрутні часи звернулися до своїх віковічних духовних цінностей, і це дало їм сил не зламатися. Перший повоєнний канцлер Німеччини згадував, що бажання змінити сумну дійсність було настільки великим, що він відчував свою моральну смерть, коли за кілька місяців нічого не зробить. Розбудовчий потяг німців дався взнаки. На початку 1950-х рр. у Великій Британії, котра, як відомо, належала до переможців у II-й світовій війні, окремі види продовольства ще розповсюджувалися за картковою системою. А розгромлена і відбудована Німеччина, на подив переможців, уже не тільки скасувала картки, але й експортувала продовольство до тієї ж Великої Британії.
Справжнє багатство країни не в її корисних копалинах, а в духовній силі її народу. Розгромлена у 1945 р. Японія взагалі не мала ніяких родовищ, однак сьогодні разом з Німеччиною і США входить до трійки держав з найпотужнішою у світі економікою. Можна також навести приклад Південної Кореї. Колишнє володіння феодального Китаю, потім колонія Японії, на світанку своєї незалежності вона була вщент зруйнована кривавою війною 1950-1953 рр. Однак у 1980-ті роки Південна Корея входила лідером серед нових економічно розвинутих держав - "азійських тигрів". Корейські заводи в Європі, корейські товари в магазинах по всьому світу, - все це стало можливим завдяки духовному потенціалу корейського народу.
Поступово приходить розуміння, що у новому тисячолітті вигравати у темпах економічного зростання буде та держава, яка зможе створити найбільш сприятливі умови для розвитку якісних характеристик свого основного ресурсу - громадян. Змагатися у видобутку корисних копалин, виробництві комбайнів або ще в чомусь штучно-кількісному немає сенсу. З огляду на це українці мають добрі перспективи. Адже за кілька століть їх не змогли повністю русифікувати, полонізувати, румунізувати, мадяризувати... Це свідчення духовної сили нашого народу. Врахуємо і його розумовий потенціал. Українська наука (нехай і під ім'ям радянської) завжди була серед передових у світі. Те ж саме можна сказати й про інженерні, робітничі кадри тощо. Навіть сьогодні в умовах економічної кризи в Україні працює 5,5% фахівців світової авіакосмічної галузі, котра в найближче десятиліття поряд з енергетикою визнається ринкоутворювальним елементом.42
Але поки що цей могутній потенціал нашого майбутнього не може розкритися. На заваді стоять постійні спроби "розмити" українські духовні цінності, замінити ідеєю євразійства наш стратегічний курс до України як сильної європейської держави. Для цього вважаються прийнятними всі засоби: звинувачення української державності в злиднях повсякденного життя країни, нав'язування російської політичної свідомості під виглядом глузування з української національної ідеї, культивування зневаги до неї, внесення внутрішнього розбрату серед українців протиставленням православних греко-католикам... Під дією багатьох економічних важелів, русифікації, агресивного інформаційного наступу, впливу УПЦ Московського Патріархату Україна поступово розчиняється в "єдиному російсько-українському духовному просторі". Звідки ж тоді взятися "українському диву" на кшталт німецького, японського чи південноко-рейського, якщо чимало наших громадян пов'язують Україну в одне ціле з Росією? Відповідно, наші сили розпорошуються для досягнення цілей, які часто зовсім далекі від справжніх інтересів України. Зокрема, українські трудові ресурси "перетікають" до Росії вершити "грандіозні справи, котрі матимуть визначальну роль у подальшій долі і Росії, і України". За експертними оцінками, в Російській Федерації на початок 2001 р. працює понад 300 тис. українських громадян, з яких тільки 63 тис. легально.
Зацікавленість Росії в трудовій міграції з України має об'єктивну природу. Країна з величезною малозаселеною територією і стабільною тенденцією до скорочення населення вже наприкінці 2000 р. відчувала потребу в 750,9 тис. робітників. Протягом найближчих 2-5 років провідні галузі російської економіки потребуватимуть додаткового залучення біля двох мільйонів кваліфікованих спеціалістів. Де їх узяти? Адже з 1992 р. у Росії розпочалося зменшення чисельності населення, темпи котрого уполовину скорочуються лише завдяки імміграції з країн СНД. Проте дефіцит людських ресурсів у Росії так швидко набув гострого характеру, що 3 квітня цього року президент В.Путін у посланні до Федеральних Зборів Російської Федерації назвав вирішення демографічної проблеми найважливішим завданням сучасності.
Демографічна політика країни має прислужитися справі збереження та укріплення позицій Росії як великої держави: геополітичних (зростання заселеності країни), економічних (освоєння природно-ресурсного потенціалу країни, оздоровлення ситуації на ринку праці), військових (покращання комплектування збройних сил та інших силових структур) тощо. Найлегше цього досягнути через використання людських ресурсів з колишніх радянських республік, оскільки там багато етнічних росіян та
Loading...

 
 

Цікаве