WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат

Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі (науковий реферат) - Реферат


Науковий реферат
Проблеми україно-російських відносин на сучасному етапі
План
1. Інтеграція Співдружності в нову Російську імперію.
2. Торговельна війна.
3. "Стратегічний контроль" над економікою.
4. Енергетика.
5. "Бананова республіка".
5. Військове співробітництво та спільна оборона.
6. Проблема боргів: хто кому і що винен?
1. Інтеграція Співдружності в нову Російську імперію
Як уже зазначалося, серпнева 1991 року ейфорія перемоги нових російських демократів на чолі з Б.Єльциним над старим союзним центром швидко переросла в експансію переможців. Річ у тім, що після усунення комуністичної диктатури російські лідери посіли місця радянського керівництва й проголосили наміри забезпечити Росії "гідне місце у світі". В ідеалі під цим розумівся перехід владних впливів союзного центру до керівництва Росії. Щоправда, процес розвалу СРСР вже набув необоротного характеру, проте Москва не втрачала надії. Зрештою, вона мала досвід швидкого відновлення держави 1918-1922 рр., коли в набагато гірших умовах війни вдалося утримати майже всі території Російської імперії (дивися додаток №5). Остаточно втраченими виявилися лише Польща, Фінляндія та деякі території Закавказзя.
У 1990-х рр. Москва повторила чимало з цього інтеграційного досвіду. Були укладені Договір про економічний союз. Угода про митний і платіжний союзи, сотні угод про співробітництво у виробничій, соціальній, гуманітарній сферах. В межах СНД були сформовані Виконавчий комітет і Економічна рада. У зв'язку з тим, що країни - члени Співдружності виявили різну ступінь готовності погоджуватися з намірами Москви, запровадили концепцію "різношвидкісної інтеграції". Так постало об'єднання чотирьох держав - Росії, Білорусії, Казахстану, Киргизії (з Міждержавною радою та Інтеграційним комітетом), а згодом ще Євразійська економічна співдружність, де до цієї четвірки додався Таджикистан. Сформовано понад 60 різних галузевих рад, міждержавних комісій, комітетів із співробітництва.
Поступово від економічної інтеграції, об'єднання господарських суб'єктів, Росія порушила питання про формування нової політичної структури. Так постала Союзна держава Росії та Білорусії, де вже вишикувався інтеграційний ланцюг: енергосистема, транспорт, кордони, митниця, податки й на останньому етапі - грошовий обіг. У квітні 2001 р. з'явилися повідомлення про початок розробки Конституційного акту Союзної держави.
Одночасно не припинялися розмови про створення на базі країн - членів СНД нового політично-правового об'єднання, котре керувалося б розташованими у Москві наднаціональними органами влади. Перші кроки у цьому напрямі вже зроблені. У Митному союзі діє Виконком, рішення котрого в галузі митної політики обов'язкові для учасників союзу. Однак проголошені наміри йшли значно далі. В Москві часто посилаються на приклад Євросоюзу. Підкреслюється, що вирішення економічних проблем неможливе без політичного об'єднання, створення парламенту, уряду, органів юстиції тощо. Прообраз парламенту вже існує у вигляді Міжпарламентської асамблеї країн СНД. Перелік основних інтеграційних заходів, до яких залучена й Україна, наведено в додатку №6.
Однак чомусь ніколи не згадують, що у Євросоюзі всі країни-учасники користуються рівними правами попри їх різний економічний потенціал. Бельгія чи Люксембург не змушені поступатися своїми інтересами перед більш могутніми сусідами. Навпаки, Франція та Німеччина самі шукають компроміс з ними.
В інтеграції на пострадянському просторі слабкіші країни змушені постійно враховувати у своїй внутрішній політиці думку Москви. Сама ж Москва завжди прикривається "спільними інтересами Співдружності", котрі ніколи й ніде точно не визначалися. Це відкриває перед Росією широкі можливості по нав'язуванню своєї точки зору іншим під виглядом спільних інтересів народів-братів. (Тут же знаходять собі місце різноманітні спекуляції на тему спільного минулого та дружби народів. Належну оцінку цьому явищу дав ще в XIX ст. російський генерал М.Скобелев - визволитель Болгарії з-під османського ярма і насаджувач царського колоніального ярма в Туркменістані:
"Я в союзы и дружбу между народами не верю... Этот род дружбы далекий от равенства... В подобных союзах и в такой дружбе один всем пользуется, а другой за все платит, один ест каштаны, а другой вытаскивает их из огня голыми руками. Один льет свою кровь и тратит деньги, а другой честно маклерствует, будучи не прочь ободрать друга в решительную минуту.. ."1
У 1960-1980-ті рр. подібна союзна дружба під московський диктат переросла в специфічну радянську політику щодо інших учасників Варшавського Договору, яку на Заході охрестили "доктриною обмеженого суверенітету". Тепер цю доктрину Москва намагалася застосувати до країн СНД, весь сценарій розвитку котрого розраховувався так, щоб забезпечити перехід єдиного радянського геополітичного центру до рук Росії.2 Мер Москви Ю.Лужков з цього приводу був змушений констатувати:
"Несмотря на постоянно декларируемую необходимость равноправия всех учасников СНГ, в российских государственных структурах до сих пор сохраняется старое мышление, которое пользуется понятиями "младших" и "старших" братьев. Часто не хватает ни такта, ни политической дальновидности для того, чтобы придерживаться хотя бы формального равенства всех членов Совета глав государств Содружества во время принятия решений, относящихся к их коллективной компетенции".3
Фактично Росія намагалася перетворити країни СНД на своїх сателітів, як колись Польща чи Болгарія в межах Варшавського договору. Природно, що колишні радянські республіки не бажали з цим погоджуватися, і тоді Москвою застосовувався цілий спектр різноманітних "спеціальних операцій", аби "зламати" опір. За останні роки найкраще відчула на собі таку політику Грузія. Щоб повернути сателіта, Росія не обмежилася енергетичною блокадою, а вдалася до провокування сепаратизму згідно принципу "розділяй і владарюй". Це призвело до кількох війн на території Грузії, де Москва прямо допомагала противникам Тбілісі.
Особливо яскраво це проявилося під час грузино-абхазької війни. Безпосереднім приводом до неї стало рішення абхазького парламенту від 23 липня 1993 р. про відновлення дії конституції 1925 р., що фактично означало незалежність Абхазії. Того ж дня Державна Рада Грузії визнала це рішення недійсним, а згодом направила до Абхазії грузинські війська для охорони порядку і нейтралізації сепаратистів. Це викликало у Москві вкрай негативну реакцію, й Абхазія отримала широку російську "допомогу" для війни проти Грузії. Міністерство оборони Росії сьогодні офіційно визнає свою протизаконну участь в тих подіях:
"Российские офицеры и генералы разработали план штурма Сухуми. С воздуха самолеты ВВС России атаковали грузинские позиции. Российская армия предоставила абхазской стороне необходимое количество оружия и военной техники".4
Чимала кількість громадян Росії, зокрема, донських і кубанських козаків, бралибезпосередню
Loading...

 
 

Цікаве