WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні партії в сучасних політичних системах - Реферат

Політичні партії в сучасних політичних системах - Реферат

спирається на одну з політичних ідеологій, розглядаючи суспільство крізь призму власної системи цінностей, принципів організації та відносин усередині цього суспільства.
Термін "ідеологія" вперше з'явився на зламі XVIII-XIX століть у працях французського економіста і філософа Дестют де Трасі для позначення "вчення, науки про ідею", котре є основою формування громадської думки, політичних поглядів, поведінки людей, а отже і політики.
У сучасному розумінні, ідеологія - це система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини. Ідеологія складається з трьох елементів:
-образу дійсності (того, що відбувається в конкретному суспільстві та поза ним);
-аксіологічної системи (ієрархії цінностей);
-практичних вказівок (методології діяльності для зміни або збереження існуючого стану справ у суспільстві).
Політичними ідеологіями називають "політичні концепції", що стали ідеологіями, тобто відіграють інтегруючу роль стосовно політичних рухів і зміщують наголоси від концептів до цінностей. Кожна з політичних ідеологій має одну (іноді кілька) централну цінність - Бога, людину, націю, клас, людство, порядок, безпеку, свободу тощо.
Найвпливовішими політичними ідеологіями є лібералізм, консерватизм, соціал-демократія (або соціалізм), комунізм, націоналізм, фашизм.
Кожна з цих ідеологій має широке теоретичне підгрунтя і в процесі історичного розвитку виникали нові синтетичні їх різновиди, що поєднували особливості, як близьких, дотичних так і, на перший погляд, несумісних політико-ідеологічних платформ. У даній праці ми ставимо за мету лише стисло нагадати зміст основних політичних ідеологій для кращого сприйняття огляду сучасних українських політичних партій.
Комунізм. Витоки цієї політичної ідеології беруть свій початок з комуналістських утопій Т. Мора і Т. Компанелли, знаходять свій розвиток у соціалістів-утопістів початку XIX століття - А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є і Р. Оуена. Оформленням в чітку політико-ідеологічну концепцію комунізм завдячує К. Марксу та Ф. Енгельсу, а пізніше продовжувачу і втілювачу його ідей - В. І. Леніну.
В основу системи цінностей комунізму покладено пролетаріат - найбідніший клас найманих робітників, "найреволюційніший клас суспільства". Основоположники комуністичної теорії наголошують на тому, що економічні відносини як базисні в суспільстві визначають усі інші. Оскільки капіталізм грунтується на економічній несправедливості та експлуатації пролетаріату, котрий, за К. Марксом, єдиний створює присвоювану власниками засобів виробництва додаткову вартість, то він як суспільно-політична формація призводить до загострення внутрішніх протиріч і класової боротьби та має бути зруйнований шляхом пролетарських революцій.
Комунізм як політична ідеологія та система організації суспільства має дві стадії розвитку - першу (або нижчу) соціалізм, який готує матеріальні та соціальні передумови для виникнення вищої (або завершальної) стадії - власне комунізму. Характерними ознаками цієї політико-ідеологічної системи є:
-виключне панування суспільної (на першій стадії - державної і колгоспно-кооперативної) власності на засоби виробництва;
-централізоване планування й адміністративно-командне управління в економіці, спрямовані на максимізацію виробництва та кількісні показники при соціалізмі з метою створення бази матеріального достатку для запровадження комунізму;
-регламентація з боку держави розподілу продуктів і послуг у суспільстві, відповідно до потреб його членів;
-декларована рівність умов, що має забезпечити громадянам всебічний соціальний розвиток і необхідне отримання матеріальних і культурних благ;
-прагнення нівелювати будь-які відмінності між соціальними класами, групами, а також націями.
Крім того, комунізм дав поштовх для виникнення і трансформації різноманітних неокомуністичних та ультралівих течій, таких як маоїзм, троцькізм, сталінізм, ходжизм та інші.
Соціал-демократія, або демократичний соціалізм. Уперше термін "демократичний соціалізм" застосував відомий англійський письменник і драматург Дж.-Б. Шоу. Сама політико-ідеологічна концепція виділилася у робітничому русі як його реформістська течія до кінця Другого Інтернаціоналу (1889-1914 рр.), і вже у 20-х роках соціал-демократія оформилася в самостійний політичний напрямок, засудивши революційний екстремізм більшовицьких сил після Жовтневого перевороту та політичні репресії "диктатури пролетаріату".
Ідеологія демократичного соціалізму постійно змінювалась і розвивалась, еволюціонізуючи від спроб повалення капіталізму до його поступового реформування, гармонізації соціальних відносин та орієнтації цієї економічної системи в бік суспільних потреб. Власне, для демократичного соціалізму завжди було актуальним питання: як поєднати соціальну справедливість зі свободою ліберальних демократій, оскільки значна бюрократизація економіки, як відомо, веде до збільшення соціального контролю та зменшення свободи у суспільстві. Усвідомлюючи це, соціал-демократи намагаються знайти рівновагу між вільним ринком та спробами його регулювання, між ефективним виробництвом та справедливим розподілом, між розвиткомпідприємництва, економічними стимулами до праці та достатнім рівнем оподаткування для забезпечення соціальних програм і зрештою переваг соціалізму, що проголошуються.
Соціал-демократія ґрунтується на трьох основних принципах: свободі, соціальній справедливості та солідарності. Поняття свободи, запозичене з класичного лібералізму, означає передовсім права людини та свободу її поглядів і дій за умови, якщо це не заподіює шкоди іншим. "Справедливість, - як сказано в Декларації принципів Соціалістичного інтернаціоналу (1989 р.), - означає припинення будь-якої дискримінації особистості, а також рівність у правах і можливостях". Під рівністю, у свою чергу, розуміють "вираження однакової цінності всіх людей", вона є "обов'язковою умовою вільного розвитку особистості". Солідарність же розглядається як відповідальність індивідумів один за одного, за все суспільство, а також суспільства - за кожного з його членів.
Лібералізм. Ідея свободи індивіда, що є наріжним каменем системи цінностей лібералізму, постала наслідком європейського культурного Ренесансу та Просвітництва, і вперше з'явилася у працях Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є. Основоположниками лібералізму вважаються Б. Констан і А. де Токвіль, серед його визначних теоретиків були Дж. С. Мілль, Дж. Медісон, Т. Джефферсон, В. Гумбольдт, А. Сміт. Лібералізм ознаменував утвердження прав і свобод людини, незалежно від її походження, відкидаючи станові привілеї, а також парламентську демократію та вільну ринкову конкуренцію. У політичному плані він став підгрунтям конституціоналізму та поділу державної влади (на законодавчу, виконавчу і судову), спрямованих у кінцевому підсумку на обмеження політичної влади та пом'якшення різних форм державного і суспільного примусу щодо індивіда. Зрештою, за Б. Констаном, будь-яка влада, котра порушує права людини, стає незаконною.
Характерними рисами лібералізму є індивідуалізм, гуманізм, толерантність і демократизм. Поряд із самоцінністю особистості, ця політична ідеологія наголошує на нерозривності свободи індивіда та його соціальної відповідальності перед суспільством, обстоює існування правової держави та необхідність верховенства в ній закону.
У першій половині ХХ століття сформувався новий тип лібералізму, що увібрав у себе значну частину консервативної традиції, - неолібералізм. Він характеризується зростаючою роллю держави у сфері регулювання економіки та перерозподілу певної частини суспільного продукту, здійснення соціально-економічних програм. На основі цього синтезу ліберальних і консервативних ідей виникло поняття "держави загального добробуту", де поєднуються індивідуальна ініціатива її громадян з державним втручанням у соціальне й економічне життя.
Loading...

 
 

Цікаве