WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні партії в сучасних політичних системах - Реферат

Політичні партії в сучасних політичних системах - Реферат

один на одного варіантами: а) системи, в яких всі інші, крім правлячої, партії недвозначно офіційно забороні, або їх створення де-факто унеможливлюється; б) системи, за яких в умовах плюралістичної демократії, але при переважанні непартійної політичної культури існує лише одна партія, а спроби сформувати інші партії просто ще не робились, або зазнали невдалі через хиби дій самих ініціаторів, а не через протидію їм з боку політичної влади.
Прикладами першого різновиду однопартійної системи є СРСР до 1989 року, сучасні Вьєтнам та Куба, низка інших країн.
Фактично такою ж могла би бути визнана й "безпартійна" система в Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії, якби не офіційна характеристика в "Зеленій книзі" М. Каддафі (одному з основних документів лівійської революції) будь-яких партій як організацій, що не відповідають духу ісламу та принципам народовладдя. Дуже всеж-таки схожі за своєю роллю та місцем у суспільстві лівійські "революційні комітети" на правлячу в умовах однопартійної системи єдину політичну партію.
Другий варіант - вкрай специфічний різновид однопартійної системи, який по суті був нічим іншим як різновидом безпартійної системи (існуючої через специфіку домінуючої традиціоналістської політичної культури), являв собою на початку нинішнього десятиріччя острів Мен, на якому офіційно існувала лише одна Лейбористська партія - невеличка і аж ніяк не правляча (але й зовсім не підпільна) політична організація.
Слід зазначити, що серед класичних різновидів однопартійних систем треба розрізняти два основні стани цих систем (тобто правлячої партії): а) наявність широкої внутрішньопартійної демократії та свободою політичних дискусій; б) з нав'язування офіційної одноманітності.
3. Двопартійні системи.
Серед багатьох її варіантів найбільш характерними є такі:
А). Неальтернативна ротаційна суто двопартійна. Так, у 1957 році у Колумбії дві традиційні партії (Консервативна та Ліберальна), підписавши угоду про "паритетне правління", домовилися про те, що по черзі і без виборів через кожні чотири роки посада президента буде переходити від однієї до другої партії й буде діяти паритетний (для цих двох партій) принцип формування уряду, регіональних та місцевих органів влади, - створювалася двопартійна система Національного фронту, яка проіснувала до 1970 року.
Б). Неальтернативна неротаційна суто двопартійна система з партією-гегемоном. Прикладом її була Болгарська Народна Республіка в якій існувало дві легальних партії - правляча Комуністична партія та її "молодший партнер"- Болгарський землеробський народний союз.
В). Альтернативна ротаційна суто двопартійна. Його проголосили, але невдало намагалися реалізувати в Нігерії через деякий час після одного з військових переворотів у 80-х роках, коли офіційно державою було декларовано створення двох політичних партій і на період "стабілізації демократії" в країні заборонялася діяльність будь-яких інших партій.
Г). Де-факто двопартійна при формальному існуванні багатопартійності з відсутністю обмежень на чисельність партій. Приклади - США й до певного моменту в недавньому минулому - Великобританія, яка зараз поступово відходить від цієї моделі.
4. Неальтернативні багатопартійні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій і з інституціоналізованою роллю партії-гегемона. Раніше вони існували в Польській Народній Республіці, Чехословацькій Соціалістичній Республіці, а зараз існують в Китайській Народній Республіці, Іраку.
Багато в чому схожими на цей різновид партійних систем є ті системи що деякими дослідниками називаються "обмеженими партійними системами". Їх головна риса полягає в тому, що хоча в них офіційно визнається той чи інший ступінь свободи діяльності політичних партій (при цьому фактично не має значення ані наявність законодавчих обмежень кількості або ідеологічного спектру партій, ані характер їх взаємовідносин та співвідношення сил між ними), однак всі найважливіші політичні питання громадського та державного життя вирішуються не в результаті боротьби та співробітництва між політичними партіями, а через прийняття вольових рішень іншою силою, яку можна умовно назвати інституціоналізованою "безпартійною партією влади" (і це є найсуттєвішим). Роль цієї "партії влади (специфічної партії-гегемона без традиційних ознак партії) можуть виконувати: а) оточення монарха або президента-автократа; б) рада духовенства; в) військова рада (хунта); г) революційний уряд тощо.
5. Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних політичних партій. Одним з її прикладів є своєрідна трьохпартійна формально альтернативна система, яка свого часу (в період правління А. Садата) була офіційно запроваджена в Єгипті після поділу на три частин колишньої єдиної правлячої партії - Арабського Соціалістичного Союзу. Однак фактично (нелегально або напівлегально) в цій країні існували й інші політичні партії. При цьому одна з трьох офіційних партій набула ролі партії-гегемона, хоча така її роль не була формально закріплена в законі.
На Мадагаскарі, де в 70-і - 80-і роки на підставі "хартії Малагасійськой революції" в умовах обмеженого політичного плюралізму дозволялося функціонувати лише восьми політичним партіям, також існував такий різновид партійної системи. Там роль партії-гегемона не була формально інституціоналізована, а час від часу "проходила перевірку" на загальних виборах.
6. Де-факто неальтернативні (але з формально-юридичної точки зору альтернативні) плюралістичні партійні системи з наявністю партії-гегемона. Така система довгий час існувала у Мексиці, Італії, Японії, її намагався створити в СРСР М. С. Горбачов після скасування положень статті 6 Конституції про "керуючу та спрямовану роль КПРС" у радянському суспільстві.
7. Двоблокові багатопартійні системи, в яких жодна з партій не може самостійно здіснювати владу, а основне політичне суперництво йде між двома групами політичних партій (приклад - Малайзія). При цьому така система може характеризуватися як наявністю постійного блоку-гегемона, так і періодичною ротацією правлячих блоків.
8.Багатополюсна система багатопартійної роздробленості, за якої правлячі коаліції політичних партій не є стабільними і часто змінюють одна одну (прикладом є Таіланд).
У чітко стратифікованому суспільстві партійна система (й відповідно політична система в цілому) розподіляється на такі головні соціально-політичні блоки (які не слід плутати з партійними блоками): а) блок правлячих сил; б) блок опозиційних сил; в) блок проміжних та нейтральних сил. Однак у певних ситуаціях - при тих чи інших (як демократичних, так і авторитарно-автократичних) формах майже всезагального соціального консенсусу опозіційний блок на деякий час може практично зникати. А при максимальному посиленні конфлікту між правлячим і опозиційними блоками та відносній рівновазі їх сил може щезати сама єдина партійна система (і єдина політична система в цілому), розпадаючись на дві або цілу низку повністю відокремлених одна від одної систем. При цьому деякі з компонентів старої спільної партійної системи на всій або частині території країни нерідко перетворюються у нелегальні, підпільні. Результатами такого розколу (й навіть атомізації) на рівні політичних структур часто бувають бувають громадянська війна (в тих чи інших її формах), перемога сепаратистських або іредентистських рухів тощо.
Наявність (або відсутність) єдиної партійної системи є одним з показників як конкретного стану і стадії розвитку того чи іншого суспільства, так і певного типу самого суспільства й існуючої в ньому політичної системи.
2. Головні ідеологічні типи політичних партій.
Кожна політична партія об'єднує людей, що пропонують вирішувати певні суспільно-політичні проблеми на основі тих ідей та сповідуваних цінностей і принципів, які є для них спільними. Об'єктивно, будь-який політичний рух, тим більше організований,
Loading...

 
 

Цікаве