WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична психологія особистості - Реферат

Політична психологія особистості - Реферат

публікації, що з'явилися останнім часом у російській політології (Г. Ашин, Ф. Бурлацький, Д. Волкогонов, М. Ільїн, Б. Коваль, В. Соловйов та ін.). Зокрема, розроблено соціально-психологічну типологію лідерства і запропоновано такі ознаки для його класифікації:
o історизм - тип лідерства залежить від характеру епохи;
o масштабність - лідери загальнонаціональні, регіональні, певного класу, групи;
o класовість - інтереси якого класу, соціальної групи захищає лідер;
o ставлення до існуючого устрою, організації - "функціональний", "стабілізуючий", "дисфункціональний";
o здатність до лідерства - перетворення на лідера завдяки власним якостям або через обставини;
o ініціативність - здатність продовжувати розпочату справу.
Досить своєрідно трактує поняття "політичний лідер" відомий український політолог Д. Видрін. Він вважає, що політичний лідер - це будь-який, незалежно від формального рангу, учасник політичного дійства, процесу, який намагається і спроможний консолідувати зусилля всіх, хто його оточує, і активно впливати (в межах території, міста, регіону, країни) на цей процес для досягнення висунутих ним визначних цілей. Зауважимо, що таке визначення лідерства вчений сформулював відповідно до інтенсивних, масових політичних процесів, що відбувалися в Україні, інших посттоталітарних державах у 1990 р., коли учасниками політичних дій були сотні тисяч громадян.
Статус політичного лідера, як і лідера загалом, можна розглядати зрізних поглядів:
o функціонально-рольового (йдеться про певний статус, що його завоював будь-який член групи, колективу);
o професійного (у цьому разі має значення місце лідера серед інших у професійній ієрархії стосовно конкретної предметної сфери діяльності);
o морально-етичного (такий статус пов'язаний з характером оцінки колективом особистісних людських морально-етичних якостей лідера);
o самооцінного (цей статус досить своєрідний, оскільки оцінка оточенням лідера часто не збігається з його самооцінкою або навіть принципово відрізняється від неї).
Досить оригінальне подає моделі типології лідерства відомий російський соціальний психолог Б. Паригін. На його думку, типологію лідерства потрібно будувати з урахуванням трьох складових: змісту, стилю, характеру діяльності лідера. Згідно з цим Б. Паригін пропонує таку типологізацію [76,250].
За змістом діяльності:
o лідер-натхненник;
o лідер-виконавець;
o лідер-натхненник і виконавець водночас.
За стилем керівництва:
o авторитарний;
o демократичний;
o такий, що поєднує авторитаризм з демократизмом.
За характером діяльності:
o універсальний;
o ситуативний.
Лідерство - явище досить індивідуалізоване, однак типи політичних лідерів можна виокремити за певними ознаками, рисами, якостями, тобто критеріями:
o прагнення до влади;
o джерела керівництва;
o функції в політичній системі;
o політична активність;
o ставлення до власної компетенції.
Домінуючим критерієм вираження суті феномена лідера є прагнення до влади. Вважають, що від усієї кількості громадян 7-8 % тих, хто "хворіє на владу", бажають її мати. Для них влади ніколи не забагато, вона їм не набридає, дає не тільки перевагу над іншими, а й задоволення. За критерієм прагнення до влади виокремлюють два типи політичних лідерів - авторитарний і неавторитарний, або демократичний. І ті, й інші прагнуть влади приблизно однаково і часто намагаються досягти її будь-якими засобами. Відмінність полягає в методах реалізації влади, в інтелекті лідера, його політичній культурі, меті та ідеалах, яких він хоче досягти. Якщо для авторитарних лідерів головним принципом реалізації влади є примус, то для демократичних - переконання. Цим вони істотно різняться. Перші виправдовують своє прагнення до влади революціями, величчю та месіанським призначенням, а другі - важливими реформами, що здійснюються в суспільстві, країні, потребою стати на захист демократії тощо.
Другим критерієм типології лідерства є джерела керівництва. Згідно з цим критерієм вирізняють два типи політичних лідерів: які керуються в політиці суто внутрішніми чинниками і ті, що віддають перевагу зовнішнім чинникам. До перших можна зарахувати лідерів, які переконані, що їх лідерство не що інше, як результат насамперед власної компетенції, знань, уміння, таланту, обдарованості чи навіть геніальності. Здебільшого лідери авторитарного типу вважають себе не інакше, як обранцями долі. На думку таких лідерів, саме їм призначено вести людство до нових вершин. Лідери, які керуються так званими зовнішніми; чинниками, переконані, що всі їхні успіхи або поразки залежать не від них особисто, а саме від зовнішніх обставин, ситуацій, подій тощо. І тому такі лідери стверджують, що причиною можливих невдач є не вони самі, а інші люди, організації, підступність їхніх супротивників та ін.
Третім критерієм визначення типу лідера є певні функції у політичній системі, які виконує той чи інший лідер. Зокрема, американський політолог Г. Лассуел виокремлює три типи таких лідерів: адміністратор, агітатор, теоретик. Це не означає, що в житті існують такі лідери в чистому вигляді, однак можна визначити їхні найхарактерніші ознаки. Так, адміністраторові властива ієрархічність у стосунках, він часто приймає компромісні політичні рішення. Агітатор - це здебільшого тип лідера харизматичного, що стає улюбленцем мас за рахунок успішного популізму, вміння декларувати прості та зрозумілі положення. Однак часто такий лідер вдається і до так званих закулісних методів політичної боротьби. Лідер-теоретик - це стратег, який охоче розробляє перспективні плани, займається великою політикою, перекладаючи реалізацію поточних планів і реальних справ на помічників, підлеглих.
Четвертим критерієм класифікації типів лідера є їх політична активність. У політичній теорії, політології вирізняють так званих право-носіїв (вони активні й готові багато зробити, щоб залишитись у центрі політичних подій будь-якого рівня) і пробивних лідерів, які можуть багато зробити, однак досягнутий результат їх не задовольняє. Саме тому їхня активність спрямована на те, щоб розчищати собі дорогу до вищих щаблів влади. Та насправді така активність - це насамперед демонстрація дії, самореклама.
П'ятим критерієм типології лідерства є ставлення лідера до власної компетенції. З цією типологією докладніше ознайомимося далі.
Розглянемо окремі конкретні типологізації лідерства.
Залежно від мотивації діяльності виокремлюють традиційних, легальних (бюрократичних), харизматичних лідерів.
Традиційні лідери діють за принципом "так робили наші діди і батьки, так робитимемо і ми". Більшість відомих монархів - традиційні лідери.
Легальні, або бюрократичні, лідери - це лідери посади і крісла, їм підкоряються завдяки тому, що вони мають відповідний ієрархічний статус, а не соціальну вагу.
Харизматичні лідери уособлюють особистісний тип лідерства.Авторитет
Loading...

 
 

Цікаве