WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична психологія особистості - Реферат

Політична психологія особистості - Реферат

мірою успадкованими якостями, однак без подальшого розвитку, вдосконалення вони мало чого варті.
Істотне значення мають здібності і в процесі політичної діяльності (як і будь-якої іншої). Під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; особливості, що сприяють, забезпечують успішне виконання будь-якої діяльності або кількох видів діяльності; не лише наявні знання, навички, вміння, а й те, що сприяє найкращому їх набуттю.
Здібності, на відміну від анатомо-фізіологічних особливостей людини, не є вродженими. Вони завжди є результатом її відповідного розвитку. Вродженими є не здібності, а задатки як джерела для їх розвитку. Адже відомо: геній - це праця.
Таким чином, здібності не виникають і не існують поза певною діяльністю, тобто вони проявляються у процесі діяльності, але ще більше - розвиваються і вдосконалюються.
До основних здібностей людини належать здібності до навчання, праці, суспільної, духовної діяльності. У комплексі всі здібності становлять природу конкретної людини, однак сама природа є продуктом поступового розвитку і самовдосконалення.
Для визначення особливостей, характеру політичної діяльності конкретної людини окрім психологічних характеристик слід враховувати таку динамічну характеристику психічної діяльності особистості, як темперамент. Коли йдеться про темперамент, то мається на увазі імпульсивність і темп психічної діяльності. Навіть близнюки мають певні відмінності, основою яких є психологічний стан. У політичній діяльності це має найважливіше значення, як і те, що для темпераменту людини особливо важливі вразливість та імпульсивність.
Часто говорять про неповторність особи, особливо помітної, обдарованої. Така неповторність - це стиль людини, те, що найяскравіше вирізняє її серед інших. Кажуть, стиль людини - це людина. Музику М. Огінського неважко відрізнити від музики П. Чайковського, а політика Л. Кравчука від політика П. Симоненка, і не за політичними орієнтаціями, а за тим особливим, що становить стиль діяльності, у тому числі політичної, кожного з них.
Стиль зумовлює індивідуальність життєвого шляху людини. Однак його слід розуміти не як якусь одну якість людини або їх набір, а саме як цілеспрямовану систему дій, які тісно пов'язані між собою і завдяки яким одна людина принципово відрізняється від інших людей, досягає певних результатів у власній діяльності.
Індивідуальність стилю зумовлюється переважно властивостями нервової системи людини.
Загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю філософи вважають такі:
o досить стійку систему прийомів і способів діяльності конкретної людини;
o наявність яскраво виражених особистих якостей людини;
o уміння та здатність особи щонайкраще пристосуватися до об'єктивних вимог.
Отже, індивідуальний стиль - це комплекс, єдність усіх ознак діяльності людини, зумовлених її особливостями.
Політичне лідерство як психологічний феномен
Розглядаючи проблему особи як суб'єкта політики, відомий політолог А.Бондар так диференціював суб'єктів політичного процесу:
o громадяни, які фактично ніякого більш-менш помітного впливу на політику, політичне життя не мають. Таких громадян у кожній країні досить багато, включаючи не лише байдужих до політики, а й взагалі аполітичних;
o громадяни, які входять до складу громадських організацій, і навіть кількох, однак таких, що недостатньо активно впливають на політичний процес;
o громадяни, які є членами активно діючих партій, громадських організацій та об'єднань;
o громадський, політичний діяч, діяльність якого в політиці досить помітна і відчутна;
o професійний політик, для якого політична діяльність - це задоволення власних матеріальних, духовних, соціальних та інших інтересів і потреб;
o політичний лідер як найвища посадова особа у політичному, суспільному житті (президент, прем'єр, спікер та ін.).
Лідерство - закономірне соціальне явище. Найбільш масове воно у групах. Лідерами є члени групи, здатні організувати її членів на виконання спільного завдання. Таке лідерство, на відміну від керівництва, виникає стихійно, воно нестабільне, пов'язане передусім з особистими стосунками між членами групи. Лідер більше поінформований, ніж інші члени групи, активний, має організаторські здібності, авторитет.
Окремого розгляду потребує проблема політичного лідерства.
Політичний лідер - це людина, здатна згуртувати навколо себе багатьох, завоювати у них авторитет, повести за собою.
Проблему лідерства досліджували Геродот, Плутарх, Н. Макіавеллі, т Карлейль, Ф- Ніцше, К. Маркс, В. Ленін, М. Вебер та інші відомі вчені, політики, громадські діячі.
У радянській, у тому числі українській, психології проблему лідерства активно розробляли ще у 20-30-ті роки Є. Аркін, О. Залужний, П. Загоровський, С. Лозинський та ін.
Нині в умовах принципових соціально-економічних, політичних трансформацій, які відбуваються у багатьох країнах, інтерес до проблеми лідерства значно підвищився.
Розглянемо природу лідерства.
Під лідерством розуміють один із процесів організації та управління малою соціальною групою, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни і з оптимальним результатом.
Лідер - це член групи, що спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в конкретній ситуації за наявності відповідних особистих якостей та об'єктивних обставин.
Лідерство можна розглядати в широкому розумінні - як здатність впливати на інших і на стан спільної діяльності - і у вузькому, коли лідер радикально впливає на стан справ у колективі і за багатьма якостями переважає інших.
Питання лідерства взагалі, його місця в суспільстві минулого, сучасного та майбутнього, перспективи розвитку та умови формування лідерів зокрема в сучасній Україні постійно хвилюють громадськість. З вирішенням цих питань люди пов'язують власні долі, прогнозують розвиток суспільства.
Оскільки серед інших проблем становить інтерес саме психологічний аспект проблеми лідерства, то розглядатимемо феномен лідерства з урахуванням цього аспекту.
Одним із засновників політико-психологічного підходу до вивчення проблеми лідерства вважають американського вченого Г. Лассуела, який, як відомо, разом з Ч. Мерріамом, Б. Скіннером, У. Уайтом представляє так звану чиказьку психологічну школу політики. Представники цієї школи виконали багато досліджень, присвячених політико-психологічним проблемам лідерства, особливо відносинам лідера з оточенням. Останнє має суттєве значення для суспільств перехідного стану.
Досить відомою є також психологічна концепція лідерства так званої франкфуртської школи, представниками якої є Т. Адорно, Г. Мар. кузе, Е. Фромм, X. Арендт та ін. Вони розглядали питання лідерства без свідомого нахилу до авторитаризму у психології широких мас у тих країнах, де існують (існували) тоталітарні режими. Психологічним аспектам лідерства присвяченітакож
Loading...

 
 

Цікаве