WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна у світовому контексті - Реферат

Україна у світовому контексті - Реферат

потенціалі. Японія також має всі ознаки одужання.
Хоча між різними конфуціанськими країнами наявні і деякі конфліктні стосунки, наприклад, між Японією і Китаєм, Японією і Південною Кореєю, їх пов'язує спільна культурна і філософічна спадщини, джерелом яких був Китай. Пов'язують їх також економічні інтереси, розуміння, що їм корисно збільшувати торгівлю і взаємні інвестиції в Азії, що треба в мирний спосіб протиставитись домінуючій позиції і односторонній політиці Америки. Все це веде до визначення цієї частини світу як третього полюсу глобальної шахівниці. Триполюсна геополітична карта буде дуже позитивним явищем, оскільки надасть легітимність принаймні трьом різним філософіям, ідеологіям, політичним устроям, економічним системам. Для всіх інших країн вони стануть взірцем архітектури політичних, економічних, соціальних ладів.
На особливий статус на геополітичній карті заслуговують і деякі інші країни. Наприклад Індія - завдяки великій кількості населення і швидкому прогресу деяких секторів економіки; Росія завдяки багатим природним ресурсам; Бразилія - завдяки політичній волі на лідерство у менш розвинених країнах. Жодна з цих країн, проте, не досягне статусу проаналізованих трьох блоків протягом одного чи двох наступних десятиліть. В Індії надто велика частина населення є економічно неефективною і бідною, в Росії історична спадщина та існуючий політичний режим не сприяють мобілізації людського і природного потенціалу для демократичної модернізації держави, а Бразилія має ще й великі соціальні проблеми, які нелегко розв'язати.
Уроки для України
Україна за останні п'ятнадцять років не зуміла створити чітких концепцій про те, яким має бути її внутрішній політичний лад (розподіл повноважень між різними гілками і різними рівнями влади), економічна, соціальна політика і стратегія зовнішньої політики, тобто, якими мають бути стосунки з різними частинами світу і з окремими країнами. Головна причина цього - колоніальна спадщина, те, що при владі були люди без досвіду, потрібного для управління незалежною державою, відсутність власної політичної філософії.
Чого і від кого Україна навчилась за останніх 15 років і які країни, регіони залишались поза полем зору нашої політичної еліти? Америка і Росія були головними джерелами інформації і знання, на базі яких формувались наші інституції і наша зовнішня і внутрішня політика. Недостатнім є розуміння Європейського Союзу, процесу його формування, причин повільності виникнення історично першої наддержавної політичної і економічної структури, її невдач та успіхів. Дуже мало українські урядовці цікавились досвідом Скандинавських країн і Фінляндії. У цих країнах є незвичайно мудрим поєднання політичної свободи, економічної ефективності, соціальної справедливості і симбіотичного співжиття з природою.
Досвід країн Східної і Південно-Східної Азії (Тайвань, Південна Корея, Японія, Малайзія, Сінгапур, Індія) теж вивчений недостатньо. У кожної з цих країн можна було б повчитися багато чому. Наприклад, Тайвань гармонічно поєднав ринкову капіталістичну систему з певною соціальною і економічною рівноправністю. У Тайвані немає такої великої різниці між багатими і бідними, як в Америці. У них взагалі немає бідних людей.
У Південній Кореї прикладом для наслідування є така установа як Інститут Розвитку Кореї, у якому лише 13 докторів з економіки та політичних наук успішно роблять аналіз існуючого стану, виконують прогнозування та вносять пропозиції щодо економічної політики і стратегічного розвитку країни. Наступним фактором економічного успіху, гідним запровадження в Україні, є створення приватних груп (Чеболь). Кожна з цих груп має підприємства в різних секторах. Їх діяльність погоджується з Урядом країни і ґрунтується на пропозиціях Інституту Розвитку Кореї. Ще два фактори - дуже висока і рівномірна якість навчання в середніх школах, що дозволяла Кореї швидко асимілювати запозичені технології. Найважливішим було те, що уряд і бюрократія були компетентні та некорумповані. Ось конкретний приклад. Один Чеболь звернувся до заступника міністра: "Є цікаві можливості конкурувати за контракти на великі проекти в Саудівській Аравії. Чи уряд погоджується з цим і чи допоможе нам в чомусь?" Рішення було прийняте майже того ж дня. "Змагайтеся за контракти, беріть робітників з Кореї, а додатковою мотивацією для робітників, що працюватимуть у важких умовах, буде звільнення від військової служби".
Головним фактором успіху Японії було створення так званого економічного квартету. Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості (МТП) виробляло плани, за якими технології і сектори повинні розвиватися найшвидше, і з чим йти на експорт до різних країн світу. Міністерство фінансів полегшувало працю підприємствам, які приймали ці поради і реалізували плани-пропозиції МТП. У Японії існували величезні угруповання підприємств з різних секторів, в центрі яких знаходилися банки і торгівельні компанії - так звані "Цабацу". Вони не існували офіційно через американську заборону, але президенти, наприклад, 27 підприємств групи Міцубіші, збиралися раз на місяць і погоджували хто в групі має що робити. Останній інструмент цього квартету - це Спілка Підприємців "Кайданре", на форумах якої відбувалася певна гармонізація дій різних груп і секторів. До робітників на підприємствах управління ставилося дуже лояльно, тому профспілки існували лише всередині підприємств і не було страйків і конфліктів. Якщо виникало якесь нове питання державного значення, збиралося 24 голови найбільших підприємств - так звана група Санкен - і розподіляли повноваження. Економічний успіх Японії протягом майже 3 десятиліть був феноменальним.
У Малайзії дуже мудро провели політику стосовно різних етнічних груп. Малайзійці, які займалися політикою і адміністрацією складають приблизно 50 % населення. Китайці - 40 % населення - домінували у торгівлі і окремих промислових галузях, індуси - 10 % - знаходили своє місце між двома групами. Уряд поступово і без серйозних конфліктів збільшив питому вагу малайзійців в економіці, включив більше китайців та індусів у політику й адміністрацію. Країна розвинулася дуже швидко. Протягом азійської кризи Малайзія не слухала порад США і міжнародних фінансових організацій, а вела незалежну економічну політику і тим самим уникнула серйозної економічної хвороби.
Від Сінгапуру можна було б перейняти досвід ефективного управління державними підприємствами. Після того, якСінгапур відокремився від Малайзії, основним джерелом його доходів був порт. ВНП на особу становив 500 доларів. За 25 років мудрого правління політика-менеджера Лі Куан Ю було створено близько 500 державних підприємств, деякі з них, як наприклад, Авіалінії Сінгапуру, вважалися найкращими у світі. ВНП на особу зріс до 25 000 доларів і тільки тоді розпочалася часткова приватизація, хоча у межичассі в економіку надходили й іноземні інвестиції, створювалися приватні підприємства. Уряд був чесним, бюрократи - молодшими і компетентнішими. Про те, яким чином державним підприємствам вдавалося бути такими ефективними, треба було б написати окрему статтю. Ще один цікавий урок. Уряд діяв як учитель для населення, а не покладався на "укази". Швидкі темпи прогресу, вимагали змін ціннісних орієнтацій. Через ЗМІ уряд звернувся до свого народу з поясненнями чому, наприклад, прийшов час, щоб старші люди жили зі своїми дітьми, а не в деградуючих будинках для престарілих.
Від Індії Україна могла б навчитися, і сподіваюся, ще навчиться, як використовувати потенціал випускників політехнічних інститутів для
Loading...

 
 

Цікаве