WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична свідомість та політична культура - Реферат

Політична свідомість та політична культура - Реферат

ст. дана категорія використовується в політичних дослідженнях різноманітними політичними школами, в тому числі, і вченими Росії: В.І.Гер'є, В.В.Івановським, М.Я.Острогорським.
В 50-і роки нашого сторіччя в західній політології виникає теоретичне спрямування, що досліджує соціокультурний зміст , процесів, в основі якого було розуміння зумовленості політики культурою. Теорія політичної культури відбила прагнення дослідників подолати формальні, інституалізовані методи вивчення політики. Основна увага була спрямована на вивчення ціннiсно зумовлених зв'язків між владою і суспільством, виявлення залежності між процесом прийняття політичних рішень і політичною поведінкою. Внесок у розробку теорії політичної культури внесли Г.Алмонд і С.Верба, С.Липсет, М.Дюверже, У.Розенбаум, М.Кроз'є.
Найбільш відоме визначення політичної культури дане Г.Алмондом і С. Вербою в книзі "Громадянська культура" (1963 р.). Під політичною культурою вони розуміють:"... iнтернаціоналізацію політичної системи через пізнання, почуття і судження її членів". Вона виступає як сукупність психологічних орієнтацій людей по відношенню до політичних об'єктів.
Даний підхід тяжіє до ототожненняполітичної культури і політичної свідомості. Прибічники, так званої всеосяжної інтерпретації, включають в політичну культуру поряд з психологічними настановами і відповідні їм форми поведінки суб'єктів. Третю групу склали так звані об'єктивістські підходи, що розкривають зміст політичної культури через санкціоновані норми поведінки громадян і груп.
Для четвертої групи уявлень характерно визначення політичної культури як нормативної моделі бажаної поведінки і мислення.
Дослідження в області політичної культури в вітчизняній науці були ускладнені.
Політична культура являє собою систему історично сформованих відносно тривких настанов переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки в діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів.
Політична культура містить знання про політику, знайомство з фактами, інтерес до них, оцінку політичних явищ, оціночні думки про те, як повинна здійснюватися влада, емоційну сторону політичних позицій, як наприклад, любов до Батьківщини, негативне ставлення до проявів екстремiстських настроїв, визнані в суспільстві зразки політичної поведінки, що визначають як можна і як слід діяти в політичному житті.
Слід розрізняти політичну культуру особистості і політичну культуру суспільства. Для характеристики політичної культури особистості важливо прищепити усвідомлення його суті і мети політичного процесу, знання своїх прав і обов'язків, міру включеності в реалізацію політичної влади. Політична культура суспільства - інституалізований і неінституалізований історичний і соціальний досвід національної і наднаціональної спільнот. Історичні традиції справляють активний формуючий вплив на політичну діяльність індивідів великих і малих соціальних груп. Інакше кажучи, політична культура суспільства є зафіксований у законах, звичаях, традиціях, політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.
Більшість дослідників політичної культури звертаються до проблеми її типологізації. Без цього неможливо проаналізувати специфіку політичного життя в тому чи іншому суспільстві, поведiнку різноманітних груп і шарів населення.
Г.Алмонд і С.Верба виділили три "чистих" типи політичної культури: патріархальний (прихідський), для якого характерна відсутність інтересу громадян до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін з боку політичної системи, тим більш не виявляють власної ініціативи, щоб ці зміни мали місце. Аполітичність, замкнення на місцевій або етнічній солідарності, характерні для цього типу політичної культури. Така культура може відразу стати панівною в молодих державах, але вона зберігається і в розвинених індустріальних країнах, коли кругозір більшості громадян обмежений прихильністю до своїх коренів, свого місця проживання.
Другий тип - підданський, де присутня сильна орієнтація на політичні інститути, поєднана з низькою індивідуальною активністю громадян. Державна влада уявляється, в основному, в плані спускання зверху норм, яких необхiдно дотримуватися, регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьми керує побоювання, покарання, або очiкування благ.
І третій тип - "партицiпаторна політична культура", або політична культура участі, для якої характерна зацікавленість громадян в політичній участі і прояв на практиці такої активності.
Автори даної типологiзацii підкреслюють, що ці три типи на практиці взаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих або інших компонентів: провiнцiалiстсько-пiдданський, пiддансько-партицiпаторний, провiнцiалiстсько-партицiпаторний.
Перший змішаний тип характерний для переходу від провiнцiалiзму до централізованої влади, характеризується лояльнiстю до центрального уряду, відходом від орієнтації на місцеві центри влади. Другий тип сполучає в собі появу активної самоорiєнтацiї у значної частини населення і політичну пасивність у іншої. Третій тип характерний для країн ,що розвиваються на етапі переходу до буржуазної демократії. Основна задача полягає у збереженні спадкоємностi в розвитку.
Для країн зі стабільним демократичним режимом характерний громадянський тип політичної культури, що є похідним від трьох перелічених основних типів культур. До найважливіших її ознак відносяться: прихильнiсть до демократичних цінностей, збалансованість політичних орієнтацій, помірний рівень політичної активності, рацiоналiзм в прийнятті політичних рішень, терпимiсть ( що не розповсюджується однак на екстремальні ситуації і екстремiстськi сили). Стабільність демократичного політичного режиму спирається на наявність консенсусу відносно легiтимностi політичних інститутів, напрямку і сенсу політики. Визнання неминучостi конфліктів, як результату різноманітності інтересів, поєднується з прихильнiстю до демократичних засобiв їхнього розв'язування.
Деякі політологи проводять типологізацію за рівнем суспільного розвитку, вони виділяють 4 типи: архаїчну, елітарну, представницьку та політичну культуру високої громадянськості.
Польський полiтолог Є.Вятр запропонував інший критерій - характер здійснення владних відносин у суспільстві. Основними Є.Вятр визначає три типи: авторитарну, тоталітарну і демократичну (що тотожня громадянському типу Г.Алмонда і С.Верби).
Ми розглянули приклади створення універсальних типологiй. Актуально. бачиться
Loading...

 
 

Цікаве