WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення та розвиток політичної думки в історії людства - Реферат

Становлення та розвиток політичної думки в історії людства - Реферат

українського народу проти соціального гноблення, колонізації та окатоличування вилилась у хвилю повстань, а потім призвела до утворення Запорізької Січі, яку історики називають християнсько-демократичною республікою з чіткою структурою громадських інститутів та військовою організацією на чолі з гетьманом.
До цього періоду відноситься видатний пам'ятник української культури XVІ ст. "Пересопницьке Євангилєє", на якому присягають на вірність українському народу сучасні президенти України. Політична боротьба зумовила розвиток національно-культурного руху, появи братств - добровільних православних церковних об'єднань.
Культурний підйом в Україні значно посилюється у кінці XVІ - поч. XVІІ ст. із появою братств. Це були - суспільно-освітні православні об'єднання міського населення.
До цього періоду відноситься творчість письменника-демократа, ідеолога селянських мас Івана Вишенського (1545 - 1620 рр.). Його політичне вчення було спрямоване не тільки проти національно-релігійного пригнічення, але й проти політико-правової системи Річі Посполитої. Його погляди були пронизані ідеєю рівності всіх людей від природи.
У другій половині XVІІ ст. до братств вливаються вищі верстви українського суспільства що не прийняли католицтво та приєднується козацтво на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. Трохи пізніше була створена Києво-Могилянська академія, перший вищий навчальний заклад на чолі з Петром Могилою. У працях Петра Могили можна знайти роздуми про світську владу, що не співзвучні пануванню влади церкви. Він відводив для церкви роль радника, а не пана і мріяв мати у обличчі царя мудрого правителя, батька підданих, виступав проти унії православної церкви з католицькою.
Викладачі академії, релігійні та громадські діячі: Ф.Прокопович, І.Галятовський, Л.Баранович та інші відстоювали ідею незалежності України від Польщі і союз з російським народом. Феофан Прокопович (1681 - 1736 рр.) активно пропагував реформи Петра І, створив теорію освіченого абсолютизму, згідно якої освічений монарх є верховним носієм державної влади і спрямовує свою діяльність на загальну користь.
З другої половини XVІІІ ст. у надрах феодально-кріпосної системи став розвиватися капіталістичний уклад. Водночас у політичній думці починає формуватися прогресивний феодальний табір. Розвивається політична ідеологія просвітництва. Для неї характерні: - вороже відношення до кріпосного права; - активний захист освіти, самоврядування, волі та європейських форм життя.
Вершиною цього напрямку в Росії стали погляди А.М.Радищева (1749 - 1802 рр.). Він вважається першим російським письменником-революціонером. У творі "Путешествие из Петербурга в Москву" показав економічну, соціальну та моральну згубність кріпосного права і самодержавства. Він вважав, що вони існують разом і підтримують один одного.
В Росії та Україні продовжувався розвиток капіталістичних відносин, що сприяло розповсюдженню ліберальних настроїв у суспільстві і насамперед серед частини дворянства.
6 Основні напрямки та тенденції розвитку соціально-політичних поглядів в Україні у ХІХ - поч. ХХ ст.
Політична думка Росії та України у XІX ст. еволюціонувала в атмосфері кріпосництва, самодержавства і повного поневолення української нації. Це визначало основні політичні ідеї видатних мислителів того часу.
Ідеологи ліберального дворянства М.М.Сперанський (1772 - 1839 рр.), М.А.Карамзін (1766 - 1826 рр.), революціонери-декабристи: М.П.Бестужев-Рюмін (1801 - 1826), П.І.Пестель (1793 - 1826 рр.) та М.М.Муравйов (1795 - 1843 рр.) створювали ряд проектів ліберальних реформ, що стосувалися суспільних відносин та устрою державної влади.
Найбільш опрацьованим з них був проект М.М.Сперанського. Намагаючись пристосувати до самодержавної форми правлення теорію розподілу влад, Сперанський дав їй оригінальне тлумачення. Законодавча, виконавча та судова влади виступають у нього як прояви єдиної "державної волі". Імператор є "верховний законодавець", "верховний виконавець" та "верховний охоронець правосуддя". Сперанський пропонував заснувати Державну думу, міністерства та Сенат, як орган судової влади.
Найбільш яскравим представником буржуазного просвітництва в Україні був Сергій Десницький. Він першим в Україні спробував розглянути питання сім'ї, релігії, права, власності з точки зору історичного розвитку. Йому належить оригінальна соціально-політична концепція стадійного розвитку людського суспільства. Її головна ідея - думка про те, що основою прогресивного розвитку історії є ув'язнене у самій людині прагнення до самоудосконалювання.
У 40-х роках XІX сторіччя в Україні оформлюються два головних напрямки соціально-політичної думки: ліберально-демократичний та революційно-демократичний.
До ліберально - демократичного належали М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов. До революційно-демократичного - Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка та ін .
Ліберальні ідеї в Україні не мали такого розвитку як в країнах Західної Європи. Повільне сприйняття ліберальних ідей українською інтелігенцією та українським суспільством обумовлювалося наявністю авторитарного типу політичного режиму в Україні, жорстоким придушенням проявів національно-визвольного руху і внаслідок того - засиллям та популярністю радикальних течій.
Сучасна політологія вирізняє дві спроби рецепції лібералізму в Україні. Перша з них була пов'язана з намаганням відомого українського публіциста, історика, філософа М.Драгоманова (1841-1895 рр.) перенести західні ліберальні ідеї в українське середовище. У своїхголовних працях "Переднє слово до "Громади" (1878 р.), "Лібералізм і земство в Росії" (1889 р.), "Листи на Наддніпрянську Україну" (1893 р.) він намагався поєднати ідею ліберальної демократії з ідеєю небезпеки у розвитку унітарних державних бюрократичних структур, альтернативу яких бачив у сполученні принципів класичного ліберального парламентаризму та федерального державного устрою. Критикуючи абсолютизацію інтересів трудового народу, М.Драгоманов, водночас продовжував народницько-демократичну традицію під прапором громадівства. Метою перевлаштування суспільства він проголосив "безначальство" - анархосоціалізм прудонівського зразку. За думкою М.П. Дрогоманова гарантією прав особистості може бути тільки вільна самоврядована "громада". Федеративний союз таких громад є альтернативою унітарним бюрократичним структурам держави.
Суть концепції, виробленої Драгомановим, полягала в забезпеченні національних інтересів України через конституційно-правову реорганізацію Росії, надання твердих гарантій конституційних прав громадян, права самоврядування для окремих регіонів і національностей та забезпечення вільного розвитку української культури.
Він принципово та послідовно виступав проти будь-якої тиранії та диктатури, будь вона монархічно-бюрократичного або революційного походження. Вони обидві засновані на унітарно-демократичних структурах влади та несумісні із правами людини та свободою народу. Драгоманов рішуче засуджував ідеї українського націоналізму, державного сепаратизму. Він вважав, що політична і національна автономія можлива і без національно-державного відокремлення від Росії.
Друга спроба переносу ліберальних ідей на український грунт мала переважно космополітичне забарвлення і виявилася в
Loading...

 
 

Цікаве