WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення та розвиток політичної думки в історії людства - Реферат

Становлення та розвиток політичної думки в історії людства - Реферат

реальність феодального життя була зовсім не такою, якою вона бачилась первіснохристиянським пророкам. Церква активно втручалась в політику.
Аврелій Августін (354 - 430 рр.) та Фома Аквінський (1226 - 1274 рр.) - основні творці християнської політичної концепції. У їх вченнях християнська переконливість, навіть фанатизм, сполучалися із реалізмом та помірністю.
Аврелій Августін різко протиставляв церкву та державу. Він стверджував, що держава пов'язана із царством диявола, але в той же час обговорював ідею оновлення "граду земного" у руслі християнської доброчесності.
Фома Аквінський прийшов до висновку, що держава має позитивну
цінність. Вона не тільки зберігає мир, але і є виявом божого провидіння та волі в ім'я людей. Політика на його думку означає моральну відповідальність, спрямування волі людини у всіх соціальних діях. В роботі "Сума теології" Ф.Аквінський розглядає вічне право , божественне право, природне право ,позитивне право.
Вічне право - мудрість бога, як правителя усього. З нього витікає божественне право - заповіді, які усім відомі, природне право - належить людям як свідомим моральним та соціальним істотам. Існує один стандарт істини та справедливості, він природний і усі його знають.
Позитивне право ( те, що існує насправді) необхідне, щоб заважати людям робити зло та забезпечувати мир. Якщо позитивне право, яке увів суверен протирічить природному - воно незаконне і у цьому випадку Ф.Аквінський визнавав право народу на виступ проти монарха у тому випадку, коли влада виступає проти бога та моральних принципів, коли влада перевищує свою компетенцію, або коли правитель починає діяти несправедливо. Але остаточне рішення про долю влади, на думку Ф.Аквінського залежить від церкви. Так виглядає вчення Фоми про державу.
Завдяки Християнству політична думка піднялась на новий рівень. Воно стверджувало, що людині від Бога даний індивідуальний спосіб існування та підкреслювало її цінність. Поряд з цим Християнство вчило людину не бачити в підлеглості ненависного тягаря, а сприймати владу тільки як тягар відповідальності.
3 Розвиток соціально-політичної думки в період Відродження.
Теоретиків цього періоду більше цікавить проблема походження та засад держави, а не його цілі. Політична думка звільняється від колишніх пут філософії та релігії. Розум розглядається ними як інструмент, робиться акцент на мирському характері законів.
Держава розглядається як унікальна незалежна організація, що необхідна для захисту та безпеки людей. У галузі політики головне відкриття Відродження: людина, а не Бог - центр Всесвіту - висловив Нікколо Макіавеллі (1469 - 1527рр.)
Він є автором нового наукового методу "доктрини моральної доцільності", теорії політичного республіканізму, які зробили великий вплив на англійську та американську політичну думку ХV та XVІІІ ст.
В політичних трактатах "Государь", "Роздуми на першу декаду Тіта Лівія" він сформулював основні положення своєї політичної концепції :
" політика повинна розглядатися як самостійне явище, що не залежить від моралі і релігії;
" держава є вищим проявом людського духу, а служіння державі - змістом, метою і щастям людського життя;
" найкраща форма правління - республіка, демократія, яка забезпечує свободу людини і її відповідальність за свої дії;
" у громадян повинні бути розвинуті громадянські чесноти, а якщо їх нема, то створити сильну державу можливо за допомогою ідеального монарха, причому для досягнення політичної мети він може використовувати всі засоби, не рахуючись з вимогами моралі.
З Макіавеллі починається формування буржуазної політичної думки, яка розглядає політику як самостійне явище, вільне від релігії. Проте він увійшов в історію як засновник маккіавелізму - політичної ідеології, яка нехтує нормами моралі для досягнення політичних цілей.
4. Політичні ідеї Нового часу (ХІХ - поч. ХХ ст.).
Подальший розвиток політичної теорії у західних країнах проходить на фоні буржуазних революцій XVІ - першої половини XІX ст. в Нідерландах (1566 - 1609 рр.), Англії (1640 - 1688 рр.), Франції (1789 - 1794 рр.), Америці (1775 - 1783 рр.).
Але було б дуже складно шукати межу між політичною думкою Відродження та Нового часу у власному змісті.
Політичні ідеї нового класу - буржуазії, які народжувалися у попередній епосі, отримають свою всебічну розробку у наступний, Новий час. На його початковому етапі основне значення набувають ідеї знищення обмежувань, які феодальна держава накладає на волю індивіда.
У наступному громадська концепція політики набуває свого логічного продовження у соціальній концепції, у якій акцент з індивіда переноситься на соціальні групи як суб'єкти політики.
Політична наука Нового часу пов'язана з іменами найвидатніших мислителів ряду країн, вона наче переміщується з однієї країни в іншу, слідуючи за бурхливими суспільними подіями.
Одним з таких мислителів є Томас Гоббс (1588 - 1679рр.), якого вважають батьком сучасної політології. Своє політичне вчення він виклав у філософській праці "Про громадянина" та трактаті "Левіафан".
Державу Гоббс розглядав як людське, а не божественне устаткування. На його думку вона виникла на засаді суспільного договору із істотного додержавного стану. У своїй роботі "Левіафан" Т. Гоббс описує хаос додержавного суспільства, у якому була війна усіх проти усіх. Люди шукали миру і знайшли його шляхом суспільного договору. Першим суспільним договором, на думку Гоббса, був заповіт (союз) між Богом та патріархом Авраамом, згідно з яким Бог обіцяв Аврааму свій захист, а Авраам зобов'язав себе та своє потомство підкоритися велінням, уставам та законам Бога.
Концепція суспільного договору була також центром побудов Джона Локка (1632 - 1704рр.), якого вважають засновником лібералізму. Лібералізм - це вчення та суспільно-політична течія, яка містить у собі установу на забезпечення волі особистості та інших громадянських та політичних прав індивіда та обмеження сфери діяльності держави.
Згідно з ідеями Дж.Локка, людина від народження має істотні невід'ємні права (життя, воля, власність). Безперечною заслугою Локка є висунення ідеї розподілу влади у державі між різними органами для того, щоб не припустити її деспотичного використання та зловживання нею.
Крім того, Локк вважав, що держава та суспільство - не одне і теж, і падіння держави не означає кінцясуспільства. Суспільство може створити нову державу, якщо існуюча його не задовольняє ,бо особа створена для держави, а не держава - для особи.
Суттєвий розвиток політичні ідеї набули у працях мислителів французької Просвіти, одним з яких був Шарль Луї Монтеск'є (1689 - 1755 рр.). Головним досягненням Ш.-Л.Монтеск'є стала теорія розподілу влади.
Аналізуючи британську політичну систему, де внаслідок стихійного розвитку був створений механізм розподілу влади, Монтеск'є теоретично усвідомив його. За теорією Монтеск'є панування права може бути забезпечено тільки розподілом влад на законодавчу, виконавчу та судову з тим, щоб вони взаємно стримували одна одну.
Ще одне досягнення Монтеск'є - теорія соціального та історичного детермінізму. Він вважав, що багато речей управляють людьми: клімат, релігії, закони, принципи, нрави. І як результат цього утворюється спільний
Loading...

 
 

Цікаве