WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасні політичні процеси в Криму - Курсова робота

Сучасні політичні процеси в Криму - Курсова робота

припинення "війни законів", сприяло стабілізації політичної ситуації в АРК, налагодженню відносин між Києвом і Кримом на правовій основі.
3). Внутрішнє політичне протистояння в АРК
У цей період загострилися відносини між Президентом Республіки Крим Ю.Мєшковим та Верховною Радою АРК, а пізніше - в самому представни-цькому органі. Це пояснювалося різними поглядами посадових осіб, політиків на подальший розвиток автономії, а також власними амбіціями лідерів.
Восени 1994р. політичне протистояння між Ю.Мєшковим та Верховною Радою Криму посилилося: у вересні 1994р. остання суттєво звузила повноваження кримського президента (проти Ю.Мєшкова виступили навіть депутати з блоку "Росія", які підтримували його на виборах). У відповідь, Ю.Мєшков ухвалив укази про припинення діяльності Верховної Ради Криму, проведення 9 квітня 1995р. референдуму про ухвалення нової Конституції Криму. Однак, депутати змогли перехопити ініціативу: 15 вересня 1994р. був відправлений у відставку "проросійський Уряд" Є.Сабурова та призначений лояльний до Києва Уряд А.Франчука[19, 173].
Ю.Мєшков втратив політичну підтримку не лише серед своїх колишніх союзників, але й населення Криму: за даними різних соціологічних дослід-жень, його діяльність підтримували лише 10% кримчан. У березні 1995р. посада Президента Криму була ліквідована Верховною Радою України[23, 184].
Політична криза призвела до зниження впливу проросійських політичних сил на півострові, які не змогли запропонувати кримчанам реальної альтернативи. За даними соціологічних досліджень, у 1995р. діяльність Республіканської партії Криму (яка разом з Народною партією утворила блок "Росія") підтримували лише 5% кримчан[52]. Втратив свої позиції блок "Росія" і у Верховній Раді Криму - їх представник С.Цеков у 1995р. був зміщений з посади голови Верховної Ради АРК, а проросійські сили об'єдналися в партію "Союз".
У 1995-1998рр. центр політичного протистояння перемістився до Верховної Ради та Уряду Криму. Відсутність чіткої політичної структуризації в представницькому органі Криму призводила до постійного перегрупування фракцій, переходів депутатів з однієї групи до іншої, перманентної зміни керівництва автономії. Як наслідок, протягом 1995-1998рр. Верховною Радою АРК керували чотири спікери; за цей період змінилося стільки ж урядів.
Постійні конфлікти між Президентом і Верховною Радою Криму, всередині представницького органу автономії, зміни керівництва Верховної Ради та Уряду АРК не сприяли налагодженню стабільної роботи державних органів, вирішенню економічних проблем Криму.
4). Загострення проблем кримських татар.
У цей період невирішеність проблем кримськотатарського народу перетворюється на важливий чинник впливу на політичну ситуацію в автономії. Підґрунтя проблем, що негативно впливають на ситуацію в 2001р., було закладене саме в цей період.
З початком приватизації в 1994р. більшість кримських татар були виключені з цього процесу, а спеціального резервного фонду (для забезпечення участі в приватизації депортованих народів) так і не було створено[43].
Економічна криза не давала можливості виділити необхідні кошти для облаштування кримських татар. Наприклад, у 1997-1998рр. на капітальне будівництво планувалося виділити 75 млн. грн., на соціально-культурні заходи - близько 28 млн. грн.; фактично ж було виділено 11,93 млн. грн. та 9,1 млн. грн., відповідно. За оцінками експертів, у 1998р. на облаштування одного кримського татарина було виділено 7 грн. 20 коп., або близько $1,47. За оцінками експертів, у процесі паювання землі в КСП, який розпочався в 1996р., кримські татари також взяли обмежену участь[43].
Невирішеність полггико-правових і соціально-економічних проблем кримських татар загострювала ситуацію в АРК, провокувала їх радикальні дії, закладала потенціал для майбутніх політичних конфліктів.
5). Зростання впливу кримінальних угруповань на розвиток політичної ситуації в Криму.
В 1995-1998рр. відбувалося поступове зрощування криміналітету з корумпованими чиновниками, їх "інфільтрація" до органів державної влади. В 1994р. до Верховної Ради Криму було обрано чотирьох представників організованих злочинних групх[22, 96]. У 1995р. на виборах до органів місцевого самоврядування, за експертними оцінками, було обрано 44 депутати, які безпосередньо або опосередковано були пов'язані з кримінальними структурами[22, 115].
Методи "кримінальних розборок" широко використовувалися в практиці політичної боротьби. Виділялися два потужні кримінальні угруповання, які справляли суттєвий вплив на політичну ситуацію на півострові: "Башмаки" та "Сейлем". За окремими даними, "Сейлем" був тісно пов'язаний з керівництвом Партії економічного відродження Криму (ПЕВК). Бойовики цього угруповання, за наказом тодішнього голови Верховної Ради АРК Є.Супрунюка, здійснили побиття екс-спікера Верховної Ради АРК С.Цекова. Політики з ПЕВК звинувачували своїх політичних опонентів в орієнтації на кримінальну групу "Башмаки".
За свідченням тодішнього голови Верховної Ради АРК Л.Грача, "кримінал зробив усе, щоби поставити під контроль економіку і політичну сферу, органи влади та управління і посадових осіб... Настав час, коли в кабінеті прем'єр-міністра Криму міг вести... бесіди... лідер злочинного угруповання, а в цей час за дверима у приймальні чекав своєї аудієнції генерал міліції"[49]. Широко розповсюдженими стали політичні вбивства на замовлення.
У заяві Президії Верховної Ради АРК від 6 лютого 1998р. зазначалося, що кримінальні структури намагаються "взяти під контроль органи влади і посадових осіб автономії"[49].
Жителі АРК також поділяли цю точку зору: 58% кримчан, опитаних Кримським центром гуманітарних досліджень на початку 1995р., були впевнені, що реальна влада в Криму належить "мафії"[49].
Кримінальні групи не лише використовувалися в політичній боротьбі, а й самі мали реальний вплив на прийняття політичних рішень і на розвиток подій на півострові.
б). Невирішеність ключових проблем двосторонніх відносин міме Україною і Рф.
Територіальна приналежність М Севастополя та проблеми базування Чорноморського флоту залишалися основними дестабілізуючими чинниками українсько-російських відносин у цей період. 5 грудня 1996р. Рада Федерації РФ звернулася до Президента Б.Єльцина з проханням оголосити мораторій на підписання міжнародних актів щодо розподілу Чорноморського флоту, статусу Криму та м. Севастополя до закінчення роботи спеціальної комісії Ради Федерації[34].
Про наявність територіальних претензійдо України з боку Росії свідчить позиція окремих вищих посадових осіб РФ. Так, мер м.Москви ЮЛужков наголошував, що "в тексті договору між Росією та Україною необхідно підтвердити російський статус Севастополя - частини РФ, головної військово-морської бази ЧФ"[34].
Одночасно продовжувався переговорний процес щодо розподілу Чорноморського флоту між Україною та РФ. 9 червня 1995р. Президент України Л.Кучма та Президент РФ Б.Єльцин підписали угоди щодо розподілу ЧФ: 81,7% кораблів передавалися РФ, 18,7% - Україні[11]. Росія використовувала об'єкти ЧФ в Севастополі та
Loading...

 
 

Цікаве