WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Сучасні політичні процеси в Криму - Курсова робота

Сучасні політичні процеси в Криму - Курсова робота

еліта Росії практично підтримала заяви про "неправомірність" актів щодо передачі Криму та Севастополя до складу України. Про це заявляли політики не лише радикального, а й ліберального напряму: А.Собчак, С.Станкевич, ВЛукін, Є.Пудовкін та ін.
Ситуація загострювалася внаслідок невизначеності статусу Чорноморського флоту. Україна і Росія опинилися на грані відкритого конфлікту після ухвалення відповідних указів Президента України Л.Кравчука і Президента РФ Б.Єльцина. В 1992-1994рр. відбулося чотири зустрічі на найвищому рівні з питань розподілу ЧФ, однак компромісу знайти так і не вдалося[18, 149].
Негативний вплив на політичну ситуацію в Криму справляли заяви окремих політиків Росії та діяльність її органів державної влади. Присутність ЧФ, невизначеність його статусу також була дестабілізуючим фактором у Криму і в українсько-російських відносинах загалом.
8). Початок повернення кримських татар на історичну батьківщину.
14 листопада 1989р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про реабілітацію депортованих народів, після чого розпочалося масове повернення кримських татар на історичну батьківщину. В 1979р. в Криму проживали близько 5500 кримських татар, у 1988р. - 17,5 тис; у 1989р. - 38,3 тис; у 1990р. - 83,1 тис; у серпні 1991р. - 142,2 тис[16, 152].
Загострилися соціально-економічні проблеми репатріантів - через відсутність житла, роботи, закладів освіти з кримськотатарською мовою навчання тощо.
Мали місце спроби вирішити ці проблеми "силовими" методами. Станом на липень 1991р., кримськими татарами було захоплено близько 10 тис. земельних ділянок для житлового будівництва. Так з'явилися майже 300 нових селищ і мікрорайонів, у кожному з яких проживають від 50 до 2000 сімей. За попередніми розрахунками, на вирішення проблем облаштування кримських татар у СРСР планувалося виділити 4,5 млрд. крб. у цінах 1984р. (у доларовому еквіваленті це майже така ж сума)[16, 53].
Кримські татари виявилися неінтегрованими до політичної системи на Кримському півострові: вони виступали проти проведення референдуму про надання Криму територіальної автономії, а також за встановлення квот, які б гарантували їх представництво у Верховній Раді Криму. 5-6 жовтня 1992р. кримські татари вперше вдалися до насильницьких дій, намагаючись звільнити 26 осіб, заарештованих у с.Красний Рай.
У "Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу", прийнятій на Курултаї (з'їзді кримськотатарського народу) 26-30 червня 1991р., наголошувалося, що "у випадку протидії державних органів, або будь-яких інших сторін досягненню цілей, які проголошені Курултаєм, Курултай залишає за собою право проголосити кримсько-татарський народ народом, який бореться за своє національне визволення"[24, 115].
Отже, невирішеність політико-правових і соціально-економічннх проблем кримськотатарського народу створювала додаткові чинники дестабілізації ситуації на півострові.
2.2. Другий етап: 1994-1998рр.
Цей етап характеризувався наступними тенденціями: відновленням управлінської вертикалі в АРК, поверненням автономії до правового поля України; підписанням Великого Договору між Україною та Росією, базових угод по ЧФ РФ[11]; загостренням проблем, пов'язаних з облаштуванням кримсько-татарського народу; загостренням відносин між окремими політичними силами в АРК; зростанням впливу кримінальних груп на політичну ситуацію на півострові.
1). Поступове відновлення вертикалі виконавчої влади в Криму.
В березні 1994р. було утворене Представництво Президента України в Республіці Крим[14], призначено Постійного представника Президента України в Криму В.Горбатова. Представництво отримало статус органу державної виконавчої влади та мало забезпечити "проведення в життя Конституції України і законів України з питань, що належать до відання Президента України як глави держави і глави виконавчої влади"[25].
Були вжиті заходи щодо відновлення керованості правоохоронними органами. В травні 1994р. Президент України ухвалив укази про реорганізацію Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки Республіки Крим, відповідно, у Головне управління внутрішніх справ МВС України в Криму та Головне управління СБУ в Криму, підпорядкувавши їх безпосередньо міністрові внутрішніх справ України та голові Служби безпеки України[39].
В березні 1995р. Президент України ухвалив указ, яким встановив, що прем'єр-міністр Уряду Криму призначається безпосередньо Президентом країни, за поданням голови Верховної Ради АРК, а члени Уряду АРК - Кабінетом Міністрів України[12]. В серпні 1995р. такий порядок був дещо змінений: прем'єр-міністр АРК призначався й звільнявся з посади Верховною Радою Криму, за погодженням з Президентом України. Тоді ж в АРК були створені державні районні адміністрації, які підпорядковувалися Уряду Криму, Кабінету Міністрів та Президентові України[13].
Така ж процедура щодо призначення й звільнення голови Уряду Криму була закріплена статтею 136 Конституції України (1996р.) та Законом України "Про Конституцію Автономної Республіки Крим" (1998р.)[23, 167].
Отже, в 1994-1998рр. була відновлена керованість вертикаллю виконавчої влади в АРК, у т.ч. правоохоронними органами, що сприяло стабілізації політичної ситуації в автономії. Центральні органи виконавчої влади повернули втрачений контроль за подіями в Криму.
2).Повернення АРК до правового поля України.
Серед пріоритетних завдань, що стояли перед органами державної влади України, було приведення нормативно-правових актів Республіки Крим у відповідність до законодавства держави.
17 березня 1995р. Верховна Рада України скасувала: Конституцію Республіки Крим (в редакції від 6 травня 1992р.); закони Республіки Крим "Про вибори Президента Республіки Крим", "Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим", "Про Конституційний Суд Республіки Крим", "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах Рад". Скасовувалися посада Президента Республіки Крим, а також відмінна від загальнодержавної система виборів до місцевих Рад. Автономна Республіка Крим визнавалася адміністративно-територіальною автономією в складі України[2].
Населення Криму досить критично поставилося до рішень Верховної Ради України: за даними соціологічного дослідження, проведеного Кримським центром гуманітарних досліджень, 52% кримчан різко негативно сприйняли скасування Конституції Криму[19, 201]. Однак серйозних суспільних заворушень в автономії не відбулось.
Стаття 135 Конституції України визначила, що нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради Міністрів АРК не можутьсуперечити Конституції й законам України. Президенту України було надане право зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради АРК з одночасним зверненням до Конституційного Суду України. Ухвалення в 1998р. нової Конституції АРК і її затвердження Законом України "Про Конституцію Автономної Республіки Крим" остаточно визначили нинішній статус автономії[23, 273].
Повернення в цей період Автономної Республіки Крим до правового поля України знаменувало собою
Loading...

 
 

Цікаве