WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках - Курсова робота

Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках - Курсова робота

співробітництва.
5) "гіпотеза епістемічних співтовариств", що описує ту роль, яку грають в розвитку міждержавного співробітництва професіональні експерти, що розділяють загальне розуміння проблеми і виробляють загальні шляхи до їх вирішення.
6) "гіпотеза асиметрії сили", яка має багато спільного з так званою гегемонічною теорією стабільності і з позицій якої співробітництво є найбільш вірогідним, якщо існуєсильна і зацікавлена держава-гегемон.
Основним недоліком вищевказаних гіпотез Х. Мілнер вважає те, що вони не приділяють уваги внутрішнім джерелам міждержавного політичного співробітництва. У цьому значенні позиція Х. Мілнера близька до позиції деяких представників соціологічного підходу .
Отже, поняття політичного співробітництва є досить важливим у теорії міжнародних відносин, оскільки є ключовим у взаємодії між державами. Дане поняття почали досліджувати не так уже й давно, проте спостерігаються певні досягнення вчених у цій галузі. І на початку ХXI ст. політичне співробітництво розвивається все більше і більше, проте його роль була визначальною і в 1990-х рр. ХХ ст..
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В 1990-Х РР.
2.1 Визнання незалежності
Кінець 1980-х - початок 1990-х років у політичному житті України, як і в житті інших республік колишнього СРСР, характеризувався, з одного боку, процесами послаблення тоталітаризму, політичної монополії КПРС-КПУ та поглибленням кризи радянської імперії, а з іншого - бурхливим наростанням національно-визвольних рухів. По всій Україні створювалися громадсько-політичні організації, товариства, клуби, які стали каталізаторами боротьби українського народу за демократію і національне відродження.
В 1989 році було створено наймасовішу і найвпливовішу громадсько-політичну організацію - Народний Рух України, який відігравав визначну роль в боротьбі за незалежну Українську державу. Розпочався процес формування партій демократичного спрямування. В березні 1990 року національно-демократичні сили, об'єднані в Демократичний блок, домоглися значного успіху на виборах до Верховної Ради, здобувши - в умовах жорстокого пресингу з боку владних структур - 27% депутатських мандатів.
У парламенті була сформована опозиція в особі Народної Ради на чолі з академіком І.Юхновським, до складу якої увійшло 125 депутатів.
Народна Рада розгорнула активну діяльність з підготовки проекту Декларації про державний суверенітет України. Цей надзвичайної ваги документ був прийнятий Верховною Радою 16 липня 1990 року. Значення Декларації у подальшій боротьбі за державну незалежність України важко переоцінити. Виходячи з невід'ємного права української нації на своє самовизначення, Декларація проголошувала "верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території і незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах" . Стосунки УРСР з іншими радянськими республіками повинні були будуватися на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи. Проте, хоча й прийняття Декларації було важливим кроком у боротьбі за незалежність республіки, створило для цього правові передумови, але ще не означало виходу України зі складу СРСР.
19-21 серпня 1991 року найближче оточення президента М.С. Горбачова спробувало здійснити державний переворот. Президента ізолювали у Криму, а у Москві був створений Державний комітет з надзвичайної ситуації (ДКНС) на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим, який перебрав на себе всю повноту влади і оголосив про намір вводити надзвичайний стан в різних частинах СРСР в міру потреби. Партійному керівництву республік були розіслані вказівки, як себе поводити, а непокірним державним керівникам погрожували збройною силою. До Москви були введені війська. Опір путчистам організували і очолили в Москві майбутній президент Росії Б.Єльцин та Верховна Рада Росії.
В Україні голова Верховної Ради Л. Кравчук зайняв позицію очікування. Кінець-кінцем Президія Верховної Ради України прийняла рішення про невизнання постанов путчистів на території України. Самі ж путчисти діяли пасивно, тому і зазнали поразки. Незважаючи на короткочасність цих подій, їхні наслідки були епохальними в історії України.
24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради України майже одностайно проголосила незалежність республіки, прийнявши Акт проголошення незалежності України. Віднині на території України повинні були діяти виключно Конституція і Закони України. Було прийнято також рішення про підпорядкування військових формувань, дислокованих в Україні, Верховній Раді України і створення Міністерства оборони України, департизацію державних органів та установ.
1 грудня 1991 року відбулися Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. 90% учасників референдуму віддали свої голоси за незалежність, сподіваючись на краще життя в окремій незалежній українській державі. Слід відзначити, що за незалежність проголосували й представники неукраїнського населення: росіяни, євреї, поляки, білоруси та інші. На президентських виборах із шести конкурентів найбільше голосів отримав Л. Кравчук (62%).
Після проголошення незалежності України і підтвердження цього акту Всеукраїнським референдумом почалася розбудова незалежної держави - України. Головними завданнями цього процесу були:
" творення власної суверенної держави;
" демонтаж тоталітарних структур;
" становлення багатопартійності;
" перетворення централізованої державної економіки на багатоукладну ринкову економіку;
" національне відродження;
" утвердження України як повноправного суб'єкта міжнародного права.
Саме останнє завдання я б хотіла детальніше розглянути. Адже шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України. Уже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада і Польща, 3 грудня - Угорщина, 4 грудня - Латвія і Литва, 5 грудня - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія.
25 грудня після відставки М. Горбачова, яка знаменувала остаточний розпад СРСР, і отримання гарантій нерозповсюдження ядерної зброї Україну визнали США. Протягом грудня 1991 р., що став місяцем визнання України, її незалежність визнали загалом 68 держав, а у 1992 р., - ще 64.
Можна НАГОЛОСИТИ НА ТОМУ, ЯК ВИЗНАВАЛИ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ!!!
Перед українською зовнішньою політикою постали такі основні завдання:
" вибір пріоритетів зовнішньополітичних і стратегічних партнерів;
" налагодження дипломатичних відносин із тими 132 державами, які визнали Україну, утворення власного дипломатичного корпусу, розгортання мережі посольств;
" активне
Loading...

 
 

Цікаве