WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках - Курсова робота

Політичне співробітництво України з країнами Центрально-Східної Європи в 1990-х роках - Курсова робота

дипломатію, укладання різноманітного роду альянсів і угод, що передбачають взаємну координацію політичних ліній: наприклад, із метою спільного врегулювання конфліктів, забезпечення спільної безпеки аборозв'язання інших питань, що представляють спільний інтерес для всіх сторін, які беруть в цьому участь.
У радянській літературі осмислення інтеграційних процесів було пов'язано з розвитком та інституалізацією західноєвропейського співробітництва, а також співробітництва країн-членів РЕВ, і обмежувалося, головним чином, обговоренням економічних аспектів проблеми. При цьому в основі такого осмислення лежала ідеологічна установка, основна суть якої зводилася до переспіву старої ленінської догми, відповідно до якої Сполучені Штати Європи або неможливі, або реакційні. "В рамках капіталізму, - писав, наприклад, у 1963 році Шишков Ю.В., - "інтегруються" не тільки економічні потенціали різних країн, але і всі пороки і протиріччя їхньої економіки, які в багато разів збільшуються цією "інтеграцією". Саме тому капіталізм не в змозі забезпечити справжнього зближення націй" . Така можливість визнавалася лише за "соціалістичною інтеграцією". Подальша розробка проблеми, як показує Ю.В. Шишков, під тиском практичних потреб поступово приймала більш змістовний характер. І проте, в силу "природних" і зрозумілих причин, звільнитися від ідеологічних установок і економічного детермінізму радянській науці не вдалося.
У політичному відношенні міжнародна інтеграція являє собою більш високу - у порівнянні з вищезгаданими - форму співробітництва. Це створення єдиного політичного співтовариства на основі союзу двох або більше політичних одиниць. "Інтеграція, - пишуть П.-Ф. Гонідек і Р. Шарвен, - це одночасно процес і стан, що мають тенденцію замінити роздрібнені міжнародні відносини, що складаються з незалежних одиниць, новими більш-менш широкими об'єднаннями, наділеними мінімальними повноваженнями рішень або в одній або декількох визначених областях, або у всіх областях, що входять у компетенцію базових одиниць. На рівні індивідуальної свідомості інтеграція покликана породити лояльність і прихильність до нового об'єднання, а на структурному рівні - участь кожного в його підтримці і розвитку .
Розвиток співробітництва між державами й іншими акторами міжнародних відносин викликав до життя цілу систему міждержавних і недержавних організацій глобального і регіонального значення. Ріст взаємозалежності світу, виникнення і загострення глобальних проблем надзвичайно збільшили об'єктивні потреби в посиленні багатостороннього співробітництва і сприяли розширенню його сфер. У той же час, якими б різноманітними не були ці сфери і напрямки і яким би великим не було їхнє значення, центральним і найбільш важливим із них залишається політичне співробітництво, від успішності якого багато в чому залежить вирішення задач взаємодії й в інших областях. Особливого значення набувають питання політичної інтеграції. Вона тісно пов'язана з економічною інтеграцією, проте не зводиться до неї і не являє собою явище "вторинного" або "надбудовного" порядку.
Відмічаючи значні успіхи, досягнуті за останні десятиліття в теоретичному дослідженні міжнародного співробітництва, вчені виділяють два найважливіші досягнення теорії.
По-перше, не дивлячись на те, що дискусії продовжуються і до сьогодні, в науковому товаристві все-таки дійшли до згоди щодо поняття "політичного співробітництва". Слідом за Р. Кохеном більшість вчених розуміють співробітництво як ситуацію, "коли одні суб'єкти регулюють свою поведінку у відповідності з фактичними аба очікуваними перевагами інших, через процеси взаємної координації політик". Іншими словами, міждержавне співробітництво передбачає наявність трьох елементів: спільних цілей держав-партнерів, очікування ними вигоди від ситуації і взаємний характер цієї вигоди. "Кожний суб'єкт не обов'язково допомагає іншому, але якщо він робить це, то очікує покращення своєї власної ситуації, що приводить до взаємної координації державних політик"ЗНОСКА АБО БЕЗ ЛАПОК.
Таке розуміння важливе, оскільки дозволяє не просто знайти межі між співробітництвом і суперництвом (або конфліктом), межі, в рамках яких проводиться діяльність з метою зменшення вигоди для інших або ж діяльність, спрямована на недопущення виконання їх інтересів. Крім того, дане розуміння "політичного співробітництва" дає можливість відрізняти співробітництво від не-співробітництва, тобто від односторонньої поведінки, де суб'єкти не враховують наслідки своїх дій щодо інших, а також від бездіяльності, тобто від поведінки суб'єктів, яка не попереджує негативні наслідки для політики інших сторін.
Наявність консенсусу відносно змісту поняття "міждержавного співробітництва" дає можливість створення первинної класифікації кооперативних ситуацій. З цієї точки зору можна виділити наступні типи міждержавного політичного співробітництва: переговори, предметом яких є розподіл вигод держав від їх взаємодії (це одночасно і шлях до співробітництва, і показник його існування, наприклад: Токійський раунд ГАТТ, відміна тарифних бар'єрів); свідоме, досягнуте в результаті обговорення узгодження політик (формальні договори і угоди про діяльність); неявне співробітництво, що здійснюється без прямих зв'язків і/або формальних угод, не припускаючи заключення договорів (таке співробітництво виникає, якщо очікування суб'єктів співпадають); нав'язуване співробітництво: більш сильна сторона примушує іншу сторону корегувати її політику, але одночасно корегує і свою власну; створення спеціалізованих інститутів (наприклад, інститутів ООН), що здійснюють регламентації, експертизи, субсидії.
По-друге, ще одним важливим досягненням останніх досліджень в галузі політичного співробітництва стала розробка гіпотез відносно умов, при яких співробітництво стає найбільш імовірним. Ці гіпотези не стали складовими комплексної теорії міждержавного співробітництва. Вони запропонували серію змінних, кожна з яких робить співробітництво більш ймовірним. Аналіз і емпірична перевірка цих гіпотез здатні просунути вперед процес створення комплексної теорії, а значить, і розвиток теорії міжнародних відносин в цілому. Х. Мілнер виділяє і аналізує шість таких гіпотез:
1) "гіпотеза взаємності", основним змістом якої є очікування державами користі від співробітництва і побоювання втрат і навіть покарань у випадку відхилення від нього.
2) "гіпотеза про кількість суб'єктів", з точки зору якої перспективи співробітництва зростають зі зменшенням числа взаємодіючих держав.
3) "гіпотеза інерції", виходячи з якої, можливості держав до співробітництва пов'язані з тривалістю їх взаємодії.
4) "гіпотеза про міжнародні режими", тобто про норми, принципи і процедури прийняття рішень, сукупність яких є центром міждержавного
Loading...

 
 

Цікаве