WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки - Дипломна робота

Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки - Дипломна робота

намерена вступать в НАТО, но…" , стаття представників комуністичної партії України "Україні не місце в злочинному альянсі" . А до другої групи можна віднести, в першу чергу, ознайомче літературу видану НАТО: брошури "Безпека через партнерство" , "НАТО у ХХІ столітті" , "Трансформована НАТО" , "Україна - НАТО" , журнал "НАТО Ревю" , "Довідник НАТО" , а також статті таких журналістів та політологів: Хавьєр Солана. "Майбутнє НАТО: Альянс дев'ятнадцяти в 1999 р." , Кристофер У. "Про НАТО і майбутнє Європи" , Курикін С. "Ще раз про НАТО" , Збігнєв Бжезинський "Можливість вступу до НАТО має залишитись і для України" і багато інших робіт.
При написанні цієї роботи, головними цілями постали, в першу чергу, розібратися в великій кількості інформації та виділити ті джерела, на які можна буде спиратися в ході роботи, також визначити мету і завдання заснування програми і окреслити значення приєднання України до Партнерства.
Розділ 1. Передумови, історія виникнення та розвиток програми "Партнерство заради миру"
У період між 1945 та 1949 роками держави Західної Європи та їхні союзники в Північній Америці, перед якими стояла гостра потреба повоєнної відбудови економіки, з тривогою спостерігали за експансіоністською політикою СРСР. Виконавши зі свого боку взяті під час війни зобов'язання щодо скорочення оборонних структур та чисельності збройних сил, уряди західних держав виявляли занепокоєність, оскільки стало зрозуміло, що керівництво Радянського Союзу мало намір повністю зберегти свої збройні сили. І з огляду на проголошені ідеологічні цілі Комуністичної партії СРСР стало очевидно, що всі заклики до поваги Статуту ООН та міжнародних домовленостей, які були досягнуті наприкінці війни, не гарантували суверенітету та незалежності. Ці побоювання посилились після того, як багатьом країнам Центральної та Східної Європи були нав'язані недемократичні форми правління, жорстоко придушувались будь-які прояви опозиції, зневажались елементарні права людини, громадянські права і свободи.
Між 1947-м та 1949 роками сталися події, які примусили серйозно замислитись над цими проблемами. Йдеться про пряму загрозу, яка нависла над суверенітетом Греції, Норвегії, Туреччини та інших західноєвропейських країн, про державний переворот у Чехословаччині, здійснений у червні 1948 року, про блокаду Берліна, розпочату в квітні того ж року. Підписання у березні 1948 року Брюссельського договору стало свідченням рішучості п'яти західноєвропейських держав: Бельгії, Великої Британії, Люксембургу, Нідерландів, Франції - створити спільну систему оборони та зміцнити взаємні зв'язки таким чином, щоб більш ефективно протистояти ідеологічній, політичній та військовій загрозі своїй безпеці.
Згодом відбулися переговори з США та Канадою щодо створення єдиного Північноатлантичного альянсу на засадах гарантій безпеки та взаємних зобов'язань між Європою та Північною Америкою. Держави, що підписали Брюссельський договір, запросили Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у цьому процесі. Кульмінацією цих переговорів стало підписання Вашингтонського договору в квітні 1949 року, що започаткував спільну систему безпеки на основі партнерства цих дванадцяти країн. У 1952 році до договору приєднались Греція і Туреччина. Федеративна Республіка Німеччина вступила до Альянсу у 1955 році, а Іспанія стала членом НАТО в 1982 році Польща, Угорщина і Чеська Республіка приєднались до НАТО в 1999 році.
Північноатлантичний альянс був створений на основі договору між державами-членами, кожна з яких приєдналась до нього добровільно після завершення публічного обговорення і відповідної парламентської процедури. Договір поважає індивідуальні права всіх держав - членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов'язання згідно зі Статутом ООН. Він зобов'язує кожну державу-члена взяти на себе частину ризику і відповідальності, пов'язаних із спільною безпекою, водночас надаючи кожному з членів Альянсу можливість користуватись перевагами спільної безпеки. Договір також вимагає від кожної держави-члена утримуватись від приєднання до будь-яких міжнародних зобов'язань, які йому суперечать.
З дня створення Альянсу минуло півсторіччя. Протягом більшої частини цього часу НАТО було зосереджене на забезпеченні оборони і безпеки держав - членів. Сьогодні це завдання залишається основним, але центр уваги змістився.
Брюссельський договір 1948 року, який був переглянутий у 1984 році, став першим кроком у повоєнній відбудові західноєвропейської безпеки. Він поклав початок існуванню Західноєвропейського Союзу і Організації Брюссельського договору. Це був також перший крок у процесі, що привів до підписання 4 квітня 1949 року Північноатлантичного договору та створення Північноатлантичного альянсу. Цей договір - є правовою та практичною основою Альянсу, його було підписано відповідно до Статті 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід'ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону. Як сказано у преамбулі до Договору, метою членів Альянсу є "сприяння мирним та дружнім відносинам у північноатлантичному регіоні". Однак під час підписання Договору першочерговою метою НАТО був захист його членів від потенційної загрози, що була результатом політики та зростаючої військової потужності колишнього Радянського Союзу. В свою чергу Брюссельський договір став основоположним документом Західноєвропейського Союзу (ЗЄС).
У 1990 році, після возз'єднання Німеччини, на колишню Німецьку Демократичну Республіку поширились гарантії безпеки Альянсу як на складову частину об'єднаної держави.
Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. З самого початку існування Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. Ця головна мета Альянсу наповнилась новим змістом по закінченні холодної війни, оскільки вперше у повоєнній історії Європи перспектива її досягнення стала реальністю.
Головний принцип діяльності Альянсу полягає у загальному визнанні суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Солідарність і єдність серед членів Альянсу забезпечує те, що жодній країні-учасниці не доведеться покладатись тільки на свої власні зусилля при розв'язанні основних проблем безпеки, не позбавляючи країни-члени їх права та обов'язку нести власну суверенну відповідальність у галузі оборони, Альянс дає їм можливість досягати власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля. Власне Альянс є асоціацією вільних держав, об'єднаних бажанням зберегти свою безпеку через взаємні гарантії та стабільні відносини з іншими країнами.
ОрганізаціяПівнічноатлантичного договору - це міжурядова організація, у якій всі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. Вона надає державам-членам можливість консультуватися з будь-якого порушеного ними питання та ухвалювати рішення стосовно політичних і військових проблем, які впливають на їхню безпеку. Ця організація має відповідні структури, які забезпечують консультації
Loading...

 
 

Цікаве