WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки - Дипломна робота

Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки - Дипломна робота

континенті. Сьогодні НАТО і країни-партнери разом протистоять загрозам XXI сторіччя.
Одним із ключових завдань програми "Партнерство заради миру" є забезпечення спроможності військ країн-партнерів взаємодіяти з силами НАТО під час проведення миротворчих операцій. Участь у двосторонніх програмах і військових тренуваннях допомагає країнам-партнерам набути практичного досвіду для спільної з силами НАТО участі в миротворчих операціях. Ключову роль при цьому відіграють знання англійської мови і розвиток оперативної сумісності. Збройні сили цих країн дедалі краще опановують оперативні норми Альянсу щодо забезпечення ефективного проведення польових операцій, а також впроваджують процедури і норми, сумісні з тими, які застосовують сили НАТО. Отже, Концепція оперативної спроможності відіграє ключову роль у цьому плані.
Участь країн-партнерів та країн - не членів НАТО у миротворчих операціях під егідою НАТО проходить відповідно до політично-військового рамкового документа. Цьому також сприяє діяльність Міжнародного координаційного центру, заснованого у жовтні 1995 року при штабі Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, який надає приміщення для проведення консультацій та здійснення планування усім країнам, які не є членами НАТО, але надсилають свої військові контингенти для участі в операціях. Після проведення оцінки запропонованої країною участі в операціях НАТО, укладаються фінансові та технічні домовленості між кожною конкретною країною-учасницею і НАТО. Кожна країна-партнер бере на себе відповідальність за розміщення свого контингенту та забезпечення його ефективного функціонування. У деяких випадках підтримка також може бути надана країною - членом НАТО на двосторонній основі.
Більшість країн - не членів НАТО, які надсилають свої війська для участі в миротворчих операціях під егідою НАТО, беруть участь у програмі ПЗМ та походять з європейського континенту. Проте певні країни, які надсилають свої військові контингенти, походять з інших континентів, а деякі навіть не мають формальних відносин з Альянсом. На південноамериканському континенті прикладом такої співпраці може слугувати Аргентина, яка надсилала своїх військових для участі у Стабілізаційних силах (СФОР) та Силах Косова (КФОР), а також Чилі, чиї військові брали участь у Стабілізаційних силах. Серед країн, які беруть участь у Середземноморському діалозі НАТО і надсилали свої контингенти для участі в Стабілізаційних силах та Силах Косова, можна назвати Йорданію та Марокко, а миротворці з Єгипту служили під егідою сил НАТО в Боснії та Герцеговині. Ще одна країна - представник арабського світу, Об'єднані Арабські Емірати, надала значний військовий контингент, що увійшов до складу Сил Косова. Малайзія, представниця країн Південно-Східної Азії, брала участь як у складі Імплементаційних сил (ІФОР), так і Стабілізаційних сил. У рамках програм обміну досвідом з Великою Британією, військові з Австралії та Нової Зеландії взяли участь у миротворчих операціях на Балканах. Нині невелика група військових з Нової Зеландії також служить у складі МССБ.
Дуже важливою для країн-учсниць програми ПЗМ є допомога у проведенні оборонної реформи.
Загроза конфронтації між Сходом і Заходом закінчилася із завершенням холодної війни. Відпала необхідність утримувати величезні армії та численні запаси зброї і боєприпасів. З'явилася надія значно скоротити видатки на озброєння в умовах мирного співіснування. Виявилося, проте, що проведення оборонної реформи -- це непростий крок, що потребує суттєвих витрат. Крім того, невдовзі НАТО і країни-партнери зіткнулися з новими проблемами у галузі безпеки і були змушені адаптувати свої збройні сили до змінених умов, що, безперечно, мало свої економічні наслідки.
Країни -- члени НАТО поступово скорочували кількість своїх військовослужбовців, військової техніки та військових баз, а також реформували свої збройні сили, щоб вони краще відповідали потребам оборони сьогодення. Багато країн-партнерів лише зараз розпочинають цей довгий і важкий процес, і в них часто не вистачає необхідних ресурсів і досвіду. Вони мають розв'язати непросту проблему реструктуризації та перепідготовки військових сил, які раніше були частиною мілітаризованого середовища, проте тепер стали непотрібні як з точки зору матеріального утримання, так і з точки зору демократичних змін, що відбулися. У процесі реструктуризації збройних сил ключовим пріоритетом стає розробка можливостей ефективної участі у врегулюванні криз та миротворчих операціях в євроатлантичному регіоні. Іншим дуже важливим аспектом проведення оборонної реформи стає забезпечення відповідного управління її наслідками.
Одним із найважливіших компонентів програми "Партнерство заради миру" став Процес планування і оцінки сил, в якому визначаються цілі та механізми аналізу, підкріплені двосторонніми програмами, розробленими між НАТО та окремими країнами-партнерами. Це дає змогу країнам - членам НАТО та західноєвропейським партнерам ділитися досвідом і допомагати розв'язувати концептуальні та практичні проблеми проведення оборонної реформи.
Проведення комплексної оборонної реформи складається з наступних кроків:
" Побудова дієвих інституцій. Фундаментом гарантування стабільності в євроатлантичному регіоні та важливою складовою міжнародної співпраці у галузі безпеки стають ефективні та дієвідержавні оборонні інституції під демократичним цивільним контролем. З урахуванням цього, у червні 2004 року на саміті в Стамбулі було започатковано новий План дій партнерства з розбудови оборонних інституцій, підписаний главами держав та урядів країн Ради євроатлантичного партнерства.
Цей механізм також спрямовано на підтримку зусиль країн-партнерів щодо започаткування і проведення реформ і реструктуризації оборонних інституцій у відповідності до внутрішніх цілей і виконання міжнародних зобов'язань. Цим механізмом визначено спільні цілі роботи партнерства у цій сфері, заохочується обмін відповідним досвідом, а також конкретизуються і спрямовуються двосторонні програми допомоги у галузі безпеки і оборони.
До цілей Плану дій входять: ефективні і прозорі механізми демократичного контролю оборонної діяльності, участь цивільних у розробці політики оборони і безпеки, ефективний і прозорий юридичний та законодавчий нагляд за оборонною сферою, глибока оцінка ризиків у галузі безпеки та національних оборонних потреб паралельно з розвитком та підтриманням економічно необтяжливих та оперативно сумісних ресурсів, оптимізація управління міністерствами оборони та іншими агенціями, що мають у своєму складі військові структури, відповідність міжнародним нормам і практикам у галузі оборони, зокрема, експортного контролю, ефективні та прозорі процедури фінансування, планування і розподілу ресурсів у галузі оборони, ефективне управління витратами на оборону, а також соціально-економічні наслідки реструктуризації системи оборони, ефективні та прозорі структури управління кадрами в збройних силах, ефективна міжнародна співпраця та добросусідські відносини з питань оборони та безпеки.
Впровадження Плану дій вимагатиме максимального застосування існуючих інструментів і механізмів у рамках Ради євроатлантичного
Loading...

 
 

Цікаве