WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Основні теорії політичних систем - Курсова робота

Основні теорії політичних систем - Курсова робота

різними залежностями, які всі разом становлять її структуру. Система має свої межі. Дії, що впливають на неї ззовні, називаються входом у систему, а дії, які система справляє на оточення - виходом. Між входом і виходом (імпульсами, що йдуть до системи, та її реакцією на це) відбувається внутрішня системна конверсія.
Д. Істон визначає політичну систему як "взаємодію, за допомогою якої в суспільстві авторитетно розподіляються цінності", вироблені всіма його членами. Основним призначенням політичної системи є здійснення функції розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття більшістю членів суспільства.
Д. Істон розкриває також вплив різноманітних факторів на політичну систему, а також вплив останньої на них. Так, середовище, яке впливає на політичну систему, Д. Істон поділяє на "внутрішньо суспільні" системи (економічна, культурна, соціальна, психологічна) і "поза суспільні", тобто ті, які перебувають за межами даного суспільства (міжнародна торгова система, різноманітніміжнародні співтовариства). Якщо система не вживає заходів щодо "руйнівного" впливу середовища і якщо цей вплив настільки деструктивний, що влада не має змоги виконувати свої рішення, то політична система розпадається.
Згідно з концепцією Д. Істона, взаємодія політичної системи з середовищем відбувається шляхом "входу-виходу". "Вхід" здійснюється або в формі "вимог", або в формі "підтримки". Під "вимогами" розуміється виражена всередині і звернена до владних органів думка з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей у суспільстві. Під "підтримкою" він розумів дію індивідів і груп на підтримку системі. "Підтримка" пов'язує систему з навколишнім середовищем, забезпечує відносну стійкість владних органів, від яких залежить перетворення вимог навколишнього середовища у відповідні рішення. В результаті "входу" в політичній системі відбувається процес впливу на неї середовища, наслідком якого є реакція "вихід", під якою розуміється авторитетне рішення щодо розподілу цінностей. Політичний процес, на думку Д. Істона, це процес перетворення інформації, переведення її із "входу" на "вихід". Реагуючи на виклики середовища, політична система одночасно підтримує в суспільстві змінність і стабільність. "Збереження через зміни" є дійовим засобом стабілізації політичної системи.
К. Кулчар розглядає політичну систему на двох рівнях. На рівні держави вона включає державні і політичні організації, норми (передусім правові) і ролі, які реалізуються в політичній поведінці. На рівні суспільства до політичної системи входять стандарти індивідуальної політичної поведінки, норми (насамперед етичні), ролі та організації (політичні партії, групи тиску), які або прагнуть політичної влади, або впливають на процес її здійснення. Такий підхід адекватний природі політичної системи.
Процес розвитку політичних систем відбувається за певними закономірностями. Насамперед це закономірність рівноваги. Розвиток можна розглядати як єдність перервних і безперервних рухів. Тому політична система перебуває у постійному русі у зв'язку з економічними, екологічними змінами. Для успішного функціонування система змагає певної врівноваженості підсистем, прийняття рішень, які б враховували інтереси більшості. Ці рішення є певним компромісом.
4. Політична система України
Щоб визначити тип політичної системи в Україні згідно з наведеною вище типологією, необхідно охарактеризувати її зміст і функції.
Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України є недорозвинутість форм політичної конкуренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих елементів громадянського суспільства, мафіозних каналів розподілу ресурсів на базі державного монополізму в економіці і державного протекціонізму в політиці.
Верхівка державної бюрократії створює як правові, так і нелегальні умови для мафіозних каналів збагачення промислових, аграрних і фінансових олігархій за рахунок нещадного пограбування суспільної більшості, з одного боку, з іншого - ці олігархії, у свою чергу, "підгодовують" політичне керівництво, державний апарат тіньовими доходами.
Однак глибока фінансова криза і криза економіки в цілому призводить до обмеження або повної ліквідації мафіозних каналів паразитичного збагачення номенклатурних кланів, оскільки правлячі політичні кола можуть втратити владу внаслідок масових соціальних зворушень. Крім того, мафіозні олігархії, нагромадивши завдяки владному сприянню капітали, прагнуть легалізувати їх у підприємництві, і тому вони не хочуть більше "підгодовувати" владні структури, оскільки останні мають обмежені можливості для створення умов мафіозного збагачення.
Нинішня політична система не тільки покликана забезпечити реформування усіх сфер суспільного життя, а й сформувати модерну політичну націю. В Україні цей процес перебуває на початковій стадії, тому що:
- по-перше, Україна ще не витворила власної моделі національної економіки;
- по-друге, не сформувався середній клас як суб'єкт модерних національних цінностей;
- по-третє, не створено політичний механізм національної консолідації;
- по-четверте, не відтворені в повному обсязі традиційні національні цінності, не освоєні модерні процедури культуротворчості як у галузі філософії і мистецтва, так і в галузі науки і освіти, не забезпечене повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
Тому пріоритетними у політиці владних структур в царині формування модерної української нації повинні стати проблеми її консолідації навколо цінностей громадянського суспільства, поєднаних з сучасною українською культурою. Акцент на етнокультурних пріоритетах у їхньому традиційному вигляді, поза контекстом реформування еко-номічної, політичної, правової і культурної систем, може призвести тільки до дискредитації національної ідеї.
Дестабілізаційні процеси, що виявляються через конфлікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, конфесіями, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кривавих ексцесів, а також налагодити цивілізаційні контакти з країнами Сходу і Заходу. Це характеризує широкі можливості політичної системи в реалізації цієї функції.
Політична система в Україні визначається дуже низькою здатністю до соціальних новацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, не збалансовано і супроводжуються великими соціальними втратами. Державні органи та політичні організації часто стають заруч-никами інтересів
Loading...

 
 

Цікаве