WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Тероризм – історія і сучасність - Реферат

Тероризм – історія і сучасність - Реферат

жити, нема. Разом з тим, приходить розуміння, що життя дано не просто так, а для чогось. Інакше воно стає непотрібним і навіть нестерпним. З'являється думка про самогубство.
Втім, духовна порожнеча на тлі соціального, економічного і політичного благополуччя не завжди виливається в самогубство. На думку відомого психолога Робсрта Джея Ліфтона, "люди найбільш готові до вбивства, коли вони знаходяться у смисловому вакуумі".
Альтернативою самогубству може стати насильство, спрямоване проти того середовища, яке породжує духовну (смислову) порожнечу, яка активує суїцидальні імпульси.
Статистика твердить, що самогубство посідає друге місце серед причин смертності в студентів. Притому на одне самогубство припадає 15 невдалих спроб. Найголовнішим є те, що 85% студентів, що намагалися заподіяти собі смерть, робили це з причин втрати сенсу життя, 93% з них були фізично і психічно здорові і не мали жодних соціальних, матеріальних чи комунікативних проблем. Та сама холодна статистика свідчить, що терористичні організації щонайрізноманітніших політичних напрямків на 40-50% складаються зі студентів (молодих людей у віці від 17 до 26 років)тих хто ще не обтяжені соціально-політичним конформізмом. [14]
Для молоді кінця 60-х рр. боротьба з суспільним status quo наповнює життя смислом, допомагаючи перебороти екзистенційний вакуум. Засвоївши ідеї критичної теорії "пізньокапіталістичного суспільства Добробуту" Герберта Маркузе, студенти багатьох країн Західної Європи (і не лише Європи) виходять на барикади. Європу лихоманять масові заворушення. В містах відбуваються справжні битви між екзальтованою молоддю та поліцією. (3) Але все це є лише прологом до вибуху європейського тероризму. Від теоретичної констатації незадовільного стану речей та від масових маніфестацій радикальне студентство переходить до терористичної діяльності.
"На відміну від путчизму, тероризм зовсім не ставить за мету негайне здійснення революції, - заявляв ідеолог РАФ Хорст Малер. - Він створює насамперед умови для політичної роботи. Що ж стосується партизанської війни, то вона повинна стати школою політичної практики, революційних кадрів..."
Ульріке Майнгоф конкретизує його думку: "Правильність збройного опору, на даний момент, залежить від того. чи є він можливий. А чи можливий він, покаже лише практика".
Практика показала, що він можливий. Очевидному, але прихованому контролю над особистістю з боку держави бойовики РАФ протиставляють насильство. Для них бомба в громадському місці - це єдиний засіб проти екзистенційного ступору мас.
2 квітня 1968 р. запалали охоплені полум'ям два найбільших супермаркети Західного Берліну. Рафівці заявляють, що мета їхніх акцій - "протест проти суспільства споживання, яке обдурює свідомість мас, проти всезагальної байдужості до війни у В'єтнамі".[16]
Суспіьний резонанс у зв'язку з цими терактами дозволяє Майнгоф зробити висновок: "Боротьба можлива, можлива тут і тепер".
Андреас Баадер готує напад на американський склад зброї, але операція зривається через те, що поліція випадково заарештовує його на вулиці. Потрапивши до в'язниці "Моабіт". Баадер користується всіма благами "м'якого" режиму ув'язнення і невдовзі (14 травня 1970 р.) бойовики РАФ на чолі з Майнгоф відбивають його в охоронців у міській бібліотеці, відвідування якої йому були дозволені.
29 вересня 1970 р. РАФ здійснює пограбування трьох західнонімецьких банків. Згодом проводиться напад на провінційну мерію з метою захоплення бланків для фальшивих документів і наскок на казарми з метою заволодіння зброєю.
З 1970 по 1972 рр. РАФ проводить бл. 555 терористичних акцій: вибухи і підпали банків, видавництв і магазинів, напади на військові склади, казарми і командні пункти бундесверу та НАТО.
На початок 70-х рр. РАФ нараховує у своїх рядах 30 активних членів, які були поділені на три групи. У Західному Берліні вони мали конспіративні квартири, транспорт, запаси зброї і боєприпасів, а також фінансовий резерв "на революційні цілі".
У своїй боротьбі з РАФ західнонімецький уряд вдавався до щонайрадикальніших заходів. Восени 1973 р. у Бонні перед журналістами демонструє свої можливості новий спецпідрозділ по боротьбі з тероризмом "ГСГ-9". Невдовзі він проводить низку блискучих операцій, в результаті яких багато бойовиків РАФ знищуються, а її керівництво - Андреас Баадер, І'удрун Енслін, Хорст Малер, Ульріке Майнгоф - потрапляє до в'язниці - фортеці "Штаммгайм".
Але з арештом лідерів діяльність РАФ не припинилася. "Друге покоління" бойовиків продовжує діяти. До того ж Баадер з в'язниці надіслав своїм сподвижникам інструкцію, одним з пунктів якої була рекомендація захоплювати і винищувати "сильних світу цього".
Так після підпалів, пограбувань і вибухів розпочинається новий етап в діяльності РАФ - замахи.
З 555 терактів в суді прокуратурі вдалося довести причетність "несамовитої трійці" (Баадер - Майнгоф - Енслін) до 5 вбивств, 55 замахів на вбивство і 6 вибухів. Але на думку фахівців, "трійця" зорганізувала близько 100 замахів, причому 39 з них закінчилося загибеллю жертв.[2]
Свій життєвий шлях творці РАФ закінчили в стінах "Штаммгайм". За "нез'ясованих" обставин гинуть Баадер, Енслін та Распе. Малер дивом виживає, отримавши чотири удари ножем у груди. В офіційному повідомленні говорилося, що всі вони покінчи життя самогубством. Дещопізніше те саме відбувається і з Ульріке Майнгоф.
"Епідемії" самогубств у рядах засуджених терористів властиві не лише західнонімецьким в'язницям. Це явище є дуже поширеним в усіх країнах світу. Державна влада ніколи не гребувала методами терору.
Розділ 2. Терористичні організації сучасності: нова методика та організаційні структури:
чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Сучасний тероризм - це одна з іпостасей духу нашої доби у формі особливого різновиду насильства. Він - точка перетину ситуації та ідеї.[3]
Особливістю сучасного тероризму є те, що він був би неможливим без принципово нових диверсійно-терористичних методів ведення війни, здійснюваних з 1939 по 1945 рр. "Рухом Опору" і тактики виниклих в перебігу другої світової війни спеціальних підрозділів командос.
Якщо ж врахувати особливості форм неоколоніальних війн 1946-1990 рр. в Малайзії, Індокитаї та Південно-Східній Азії, то можна з цілковитою впевністю констатувати: стратегія й тактика малих, ізольованих бойових груп, що завдають точечно-вибіркові удари та уникають прямого зіткнення з сильнішим противником, який спирається на великі армійські угруповання, були в повному обсязі взяті на озброєння екстремістами різних політичних відтінків.
Політичний радикалізм та диверсійно-терористичні методи ведення війни створили передумови виникнення сучасного тероризму. Від цього моменту будь-яка політична сила за сприятливої ситуації і великого бажання могла протистояти насильству з боку таких репресивних державних структур, як армія і поліція.
Вищенаведені методи боротьби перенесені у сферу політичних відносин. знаходять і своїх теоретиків. Одним з них став Хуан Карлос Марігела, який сформулював основні принципи т. зв. міської герильї (від есп. guerrilla - війна), що охопила цілу низку латиноамериканських країн. На його думку, основним завданням герильї є підрив сили й авторитету "злочинного" (з його точки зору) режиму шляхом:
нападів на установи та осіб, що символізують державну владу;
знищення керівництва органів репресивного апарату;
залякування і знищення представників іноземних та транснаціональних фінансових структур.
Марігела відкидав надмірну централізацію та ієрархізацію терористичних організацій, вважаючи, що окремі групи можуть самі планувати й здійснювати операції. Він вважав, що бойова організація повинна складатися з автономних груп, які пов'язані між собою і з центром не так організаційно, як ідеологічно. На його думку, безпосередньо бойовій активності повинен передувати період підготовки: тренування бойовиків і самозабезпечення організації. Останнє передбачало транспортні засоби, зброю, боєприпаси та вибухівку.[2]
Головними передумовами успіху міської герильї Марігела вважав: несподіваність, рішучість, мобільність і повну поінформованість про особливості місця операції та противника, що буквально дослівно відтворює головні принципи діяльності командос. Окрім того, тактика ґерильї, на думку Марігели, може бути лише наступальною, з'єднуючи в собі несподіваність нападу та стрімкість відступу (що знов таки є одним з найголовніших тактичних правил командос).
Loading...

 
 

Цікаве