WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Формування ліберальних ідей у політологічній спадщині М.П. Драгоманова - Курсова робота

Формування ліберальних ідей у політологічній спадщині М.П. Драгоманова - Курсова робота

установити які державні закони" , Певною мірою
змішуючи поняття "держава", "уряд", "політика", Драгоманов тим не менше правильно визначав історичний характер походження і розвитку державий універсальність цієї форми організації, її унікальну роль у життєдіяльності великих соціальних спільнот, насамперед, народів і націй [5,6].
Передовсім, увагу вченого привертали багатонаціональні держави, в яких проживали представники різних народів. З точки зору інтересів цих народів він намагався аналізувати проблеми цілості та дієздатності держави, визначати, що саме має безумовний пріоритет у політичному житті. Увагу привертає послідовний демократизм драгомановських оцінок явищ державно-політичного життя: "Народ взагалі не існує для держав, а держави для народів, - народи ж держав із різними національностями не існують для якихось темних державних інтересів одного або двох народів, а для самих себе, - і держава зобов'язана задовольняти інтереси усіх народів, а не тільки превілегійованих. Державна національність є такий же абсурд, як і державна церква..."[21, 376].
Заперечуючи життєздатність імперської форми державності як антидемократичної і антинаціональної водночас, Драгоманов вважав, що за основу формування стійкої політичної єдності, державної ідентичності, забезпечення лояльності громадян в умовах багатонаціональної держави повинен бути взятим принцип "політичної нації".
Розглядаючи різні історичні типи державного устрою, Драгоманов підходив до їх аналізу з гуманістичної ретроспективи і схилявся до думки, що державний устрій тієї чи іншої країни був тим міцніший, чим менше він тримався на зовнішньому примусі та насильстві влади щодо суспільства, мешканців певної країни. Він наголошував, що нові держави, щоби бути міцними та ефективними повинні бути насамперед союзом людей, добровільним об'єднанням громадян, свідомих своїх прав та обов'язків, зацікавлених в успішному розвитку конкретної держави. Прихильність Драгоманова до такого типу державного об'єднання людей і бачення ним його переваг пояснює наступне твердження: "Чим більше держава стає вільним, а тому міцним союзом людей для досягнення розвитку духовного і матеріального, тим більше вона підходить до рівноправності мов і народностей, що в неї входять у суспільному житті.
Кризові явища в імперських державах відзначалися багатьма сучасниками вченого і громадського діяча. Але для нього ці явища були предметом аналізу й доказами, які засвідчували принципову хибність політичного устрою імперських країн. Уряди імперських держав шукали виходу з кризи на шляхах посилення поліцейсько - бюрократичного апарату, форсованої асиміляції підлеглих націй, духовної уніфікації через насадження панівних релігій та церков тощо [21,377]. Але Драгоманов попереджав, що такі заходи, зокрема, спрямовані на посилення релігійної та національної єдності, не принесуть бажаних їх ініціаторам результатів. "Зовсім не можна заперечувати, що дійсна релігійна єдність полегшує єдність державну, посилюючи зв'язок між членами держави. Але з цього, по-перше, не випливає, щоби держава мала силою встановлювати єдність ре-лігійну, якщо вона раз порушена або не існувала, тому що держава тоді порушить найсвященніші права особистості та породить такі явища і устремління в середині себе, котрі знищують саму мету державної влади: добробут матеріальний і моральний за можливістю кожного її члена. По-друге, женучись, з метою встановлення єдності державної, за встановленням єдності релігійної, політична влада саме послабить єдність державну, - тому що гнані партії будуть прагнути увійти в спілку зі спорідненими елементами в інших державах " . Примусове співжиття народів в імперських державах було цілком протилежним уявленням Драгоманова про спра-ведливий, органічний державний лад, суперечило його розумінню головних обов'язків держави перед суспільством і громадянином. Отже, принципово Драгоманов не заперечував державності. Навпаки, він вважав, що держава є необхідною і універсальною формою політичної організації, а нові держави в XIX ст. виникають завдяки боротьбі поневолених народів за своє національне та політичне звільнення. Вчений намагався відшукати позитивні приклади державного будівництва і під оглядом не лише абстрактного ідеалу, а й реальної практики сучасних йому держав оцінював переваги і недоліки, а кінцево - історичну перспективу як окремих держав, так і певних форм державно-політичного устрою, політичних режимів.[10,104].
У тому, що теоретичні уподобання Драгоманова були на боці федералістської ідеї, він не був ані єдиним в українському національному русі, ані оригінальним серед представників провідних ідейних течій XIX ст. У тогочасних теоріях держави і права федералістські ідеї займали місце провідної опозиції до ідеалів монархічного легітимізму, імперської величі, концепцій історичного права та інших, які мали охоронно-консервативний характер. Щоправда, і представники протилежного табору - найрадикальніші революційні ідеологи не були виключно федералістами. Зокрема, соціал-демократи здебільшого цінували централізовану державу і навіть майбутнє світового інтернаціоналу охоче уявляли чимось виразно схожим на Пруське королівство, звичайно, без короля, юнкерів і буржуазії. Усе ж федералізм, як правило, був ідейним прапором соціального і національного визволення, свого роду інтелектуальним фетишем багатьох мислителів Західної та Східної Європи. [21,413].
Але особливого значення і поширення він набував серед інтелігенції "недержавних", "неісторичних націй". В обіцянках теорій федералізму вони вбачали надію на порятунок від небезпек асиміляції та загроз денаціоналізації, шлях до порозуміння та подальшого мирного співжиття з переважаючими їх економічно та військово-політично правлячими, великодержавними націями. Нарешті, федералізм, здавалося, відкривав дорогу до досягнення соціальної справедливості. Він був також чарівним оберегом-талісманом для молодих і ще не сформованих національних рухів, свого роду "філософським каменем" у спробах створення політико-правових концепцій діячами цих рухів.
За такою загальною картиною, яка у принципових рисах відповідає характерові ідеологічної еволюції української суспільно-політичної думки аж до завершення XIX ст., важливо побачити не тільки спільність накреслень Драгоманова у царині федералістської теорії з віяннями часу, але й виокремити те особливе, що було привнесене ним у теоретичні пошуки його сучасників. Зокрема, у спроби розробити програму перетворення східноєвропейських імперій на співтовариство нових держав, яке діятиме на демократичних і федеративних засадах. Такі спроби тим більш важливі для нас, оскільки ідейні традиції федералізму визначали розвиток політичної думки в українському національному русі і в XIX, і, частково, у нашому столітті [21,414].
Loading...

 
 

Цікаве