WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політика як соціальне явище - Курсова робота

Політика як соціальне явище - Курсова робота

ідеал для суспільств, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості.
В останні роки XX ст., за висновками вчених, процес демократизації переходить від фази експансії до фази консолідації. І якщо у фазі експансії домінують загальні риси розвитку, то фаза консолідації виявляє неповторно-специфічні особливості реакцій конкретних соціумів на демократичний виклик. Тому перед Україною постала проблема відповідності вітчизняних суспільно-політичних перетворень основним вимогам консолідаційної фази сучасної демократичної хвилі.
У цьому розумінні десятилітній досвід демократизації українського суспільства, досвід інших перехідних суспільств виявляє характерні ознаки функціонування демократії в суспільствах, які переходять від тоталітаритаризму до суспільної та індивідуальної свободи:
1. Утвердження ринкових відносин не детерміноване певним політичним режимом. Натомість вільні ринкові відносини за певних умов здатні створювати перепони для ефективної реалізації плюралістичної демократії, спричиняти послаблення або заперечення демократичних принципів, норм і процедур.
2. Утвердження демократичних інститутів і форм політичної самоорганізації суспільства в державі більшою мірою залежить від свідомості народу, його готовності реалізувати основні принципи ринку, політичної демократії, ніж від перенесення західних стандартів і цінностей демократичного розвитку.
3. Українська ментальність відторгує як однобічно індивідуалістичну, так і колективістську форми організації суспільно-політичного життя, визнає органічним співіснування їх там, де кожна з них може принести найбільшу користь людині, сприятиме динамічному безкризовому розвитку.
4. В осмисленні демократичного реформування суспільства демократія постає тотожною лібералізму. Але її не можна вважати результатом практичного втілення постулатів лише однієї з ідеологічних течій. Вона є політичним синтезом консерватизму, соціал-демократизму, марксизму та інших течій. Орієнтація на ліберально-індивідуалістичні цінності зводить демократію до однобічності, оскільки народ, за висловом російського політолога К. Гаджієва, - не арифметична сума індивідів, а органічна сукупність соціокультурних, етнічних, конфесійних та інших спільнот, які творять розвинутий соціум.
5. Під час переходу українського суспільства від фази експансії до фази консолідації демократії важливо враховувати:
- можливі негативні наслідки й "відкати" суспільства назад внаслідок запровадження нелегітимізованих масовою свідомістю проектів і моделей політичних реформ;
- страх населення перед інноваціями та груповий егоїзм, пов'язаний з небажанням певних кіл поступатися груповими, особистими інтересами;
- конфліктно-кризовий характер розвитку суспільства внаслідок цілеспрямованих соціально-економічних змін.
У процесі демократизації українського суспільства, впровадження елементів ринкової економіки сформовано засади конкурентної політичної системи; відбулася інституціоналізація механізмів державної влади; прийнято Конституцію, яка забезпечила можливість консенсусу політичних сил, усього суспільства з принципових питань.
На зламі XX-XXI ст. політична консолідація демократії в Україні окреслила такі завдання: адаптація суспільства до нового політичного механізму; забезпечення взаємної лояльності влади й опозиції; легітимація правлячого режиму масовою свідомістю, подолання розриву між владою і народом; забезпечення ефективності функціонування державного управління.
Утвердження в Україні елементів постіндустріалізму передбачає:
- гнучке реагування на нові цивілізаційні процеси, домінуючими серед яких є децентралізація, гуманізація, демократизація, інформатизація, індивідуалізація, що потребує розвитку інформаційних можливостей та пост-матеріальних цінностей суспільства;
- врахування того, що в постіндустріальних суспільствах політика перетворюється на різновид підприємництва, де провокуються події, конфлікти, створюються штучні іміджі лідерів, набуває самодостатнього характеру реклама;
- подолання етики антропоцентризму з його ставленням до навколишнього світу як до сфери самоутвердження в ньому людини-хазяїна, формування екологічного суспільства, заснованого на впровадженні природозберігаючих технологій;
- розширення сфери індивідуальної свободи людини, можливостей вільного вибору варіантів самореалізації;
- поступової переорієнтації суспільства до гуманістичного обмеження політики, що передбачає: розвиток індивідуально-орієнтованої освіти,
особистої компетентності на всіх рівнях; пріоритет духовного начала перед матеріальним; розвиток громадської самодіяльності й формування громадської думки; постійну увагу до молодіжного середовища як визначального чинника людського життя в майбутньому.
Потреби модернізації українського суспільства в контексті сучасних цивілізаційних змін потребують посилення уваги до інтересів і потреб конкретної особистості, задля якої і повинні здійснюватися будь-які реформи.
4. Політичний процес
Щодо виникнення політики, то е дві точки зору-- немарксистська і марксистська. Представники першої точки зору (Д. Шкклз, Р. Даль та ін.)вважають, що політика виникла одночасно з формуванням стійких груп людей, об'єднаних спільними інтересами та цілями. В цих групах виникають відносини панування і підпорядкування, поступово формуються відповідні органи політичної влади та політичні інститути. Представники марксистської точки зору вважають, що політика виникає лише на етапі класового розшарування суспільства. Основним суб'єктом політики виступає панівний у суспільстві клас, який визначає зміст і спрямування політики у державі. А взагалі то проблема політики знаходиться у центрі уваги дослідників не одне століття й. найбільш розповсюдженими є теологічні, натуралістичні і соціальні пояснення політики.
Теологічний підхід формується в І тисячолітті до н. е.; він зводився до божественного трактування політики, її джерелом і регулятором є Бог, а людина - лише виконавець Божої волі й тому не повинна втручатися у політичний процес. У середині І тисячоліття до н. е. спостерігається деяка раціоналізація поглядів людейна політику. В творчості Платана та Арістотеля політика та влада виступають результатом не лише Божественних сил, але й людських прагнень. Людина іменується "істотою політичною". В епоху Середньовіччя політика і влада виступають як результат поєднання невидимих надприродних Божественних сил і колективних дій людей. Така тенденція проявляється у творчості соціального філософа й теолога Фоми Аквінського.
Теологічне пояснення політики не відійшло цілком у минуле: й сьогодні багато дослідників, політиків, пересічних громадян твердо переконані, що влада й політика - від Бога,причому хороший політичний лідер є нагородою за праведну поведінку людей, а поганий - карою за гріхи.
Натуралістичний підхід до політики ставить у центр природні чинники
розвитку політики, а саме природне середовище, географічне розташування країни, клімат тощо. До натуралістичних теорій політики відносять географічні, біологічні, психологічні концепції політики.
Географічні концепції в ролі детермінант політики ставлять територіальні, природні, фізико-кліматичні явища. Засновником цієї концепції є французький політичний діяч
Loading...

 
 

Цікаве