WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Конфлікт як прояв прагматизму в сучасному суспільстві - Реферат

Конфлікт як прояв прагматизму в сучасному суспільстві - Реферат

принести обраний варіант рішення; г) передбачення реакції іншої конфліктуючої сторони та її союзників; д) розробка інформаційного забезпечення обраного рішення; е) підготовка запасних варіантів рішення на випадок невдачі прийнятого тощо.
Друга фаза розв'язання конфліктів - практична реалізація прийнятих рішень - зводиться: 1) або до прямих переговорів між конфліктуючими сторонами; 2) або до залучення посередників (медіаторів).
Безпосередні (прямі) переговори суб'єктів конфлікту можуть бути двосторонніми і багатосторонніми. При двосторонніх переговорах конфліктанти найчастіше вдаються до певних взаємних поступок, тобто до компромісу. При багатосторонніх переговорах оптимальним вважається пошук і досягнення консенсусу. Переговори взагалі і особливо в дуже складних ситуаціях вимагають дотримання певних принципів: раціональної поведінки сторін; взаємодії та взаємоповаги; толерантності; спільних зусиль для створення сприятливого клімату переговорів тощо [6].
Деякі політичні конфлікти бувають настільки гострими, що їх важко (або і взагалі неможливо) розв'язувати без допомоги третьої сторони, тобто посередника. Посередник має бути, перш за все, професіоналом, особливо з тих питань, навколо яких точиться конфлікт. Функції посередника полягають у незалежному і об'єктивному дослідженні причин, сутності й характеру конфлікту; наполегливомупошуку оптимальних шляхів максимального задоволення інтересів усіх конфліктантів; генеруванні нових варіантів розв'язання конфлікту; нарешті, в організації підготовки і проведенні самих переговорів.
Діяльність посередника має бути вкрай делікатною і виваженою, а позиція - об'єктивною і нейтральною. Його не слід розглядати як якогось чарівника, спроможного швидко і легко залагодити будь-який конфлікт. Посередник - це лише порадник, помічник конфліктуючих сторін, за якими завжди залишається останнє слово. Проте й применшувати роль посередників не варто. Історія знає чимало прикладів, коли лише за допомогою посередників розв'язувалися тривалі й кровопролитні конфлікти.
Слід враховувати, що розв'язання політичного конфлікту, на відміну від його вирішення чи завершення, не передбачає знищення однієї чи всіх конфліктуючих сторін або ліквідації предмета конфлікту. Останній, по-перше, може бути поділений між суб'єктами конфлікту (якщо це, звичайно, можливо); по-друге, конфліктанти можуть користуватися ним спільно або почергово; по-третє, його може бути передано одній із сторін за адекватну компенсацію іншій стороні; по-четверте, конфліктуючі сторони можуть взагалі відмовитися від претензій на нього тощо.
Розв'язання конфлікту може бути повним (що не завжди є остаточним) чи неповним. На думку К. Мітчела, політичний конфлікт вважається повністю розв'язаним, якщо: проблема зникає з політичного порядку денного - рішення схвалюються та сприймаються всіма конфліктуючими сторонами як на рівні еліт, так і на рівні мас; домовленості й угоди є самодостатніми, тобто вони не залежать і не потребують підтримки з боку третьої сторони; домовленості й угоди розглядаються всіма сторонами як чесні й справедливі; рішення мають консенсусний характер; учасники приймають домовленості й угоди добровільно, без будь-якого тиску ззовні.
В усіх інших випадках конфлікт вважається розв'язаним не повністю.
Критеріями ефективності управління політичними конфліктами вважаються: надійність їх прагматичного прогнозування, запобігання ескалації, утримання в цивілізованих рамках та конструктивне розв'язання. До критеріїв успіху можна віднести: задоволення учасників конфлікту досягнутими домовленостями, створення сприятливих умов для розвитку їх взаємовигідного спілкування, а в кінцевому підсумку - політичну вигоду суспільства, зокрема - збереження політичної стабільності та зміцнення національної безпеки [1].
На завершення підкреслимо необхідність формування в Україні, як і в інших посттоталітарних державах, високої культури управління політичними конфліктами, яка дає змогу швидко і безпомилково знаходити найоптимальніші шляхи і методи, що можуть сприяти розв'язанню конфлікту із врахуванням і максимально можливим задоволенням інтересів усіх конфліктуючих сторін. Ця необхідність викликана тим, що: кілька поколінь колишніх радянських людей було виховано в атмосфері вигаданої безконфліктності та конфліктофобії; їм нав'язувалася, по суті, антикультура вирішення конфліктів з її антигуманними гаслами типу "Хто не з нами - той проти нас" або "Якщо ворог не здається - його знищують" і ставкою на силу; без високої культури управління конфліктами неможливо побудувати правову державу, створити громадянське суспільство.
Звичайно, формування такої культури - проблема надзвичайно складна, але її вирішення цілком реальне. Доказом цього може бути розвиток Західної Європи, де на зміну культурі, що робила ставку на індивідуалізм та силу, прийшла нова культура управління конфліктами, що віддає перевагу пошукам прагматичних компромісу і консенсусу. Проте при формуванні власної високої культури управління конфліктами варто не тільки і не стільки позичати позитивний досвід Заходу чи Сходу, скільки спиратися на кращі традиції та риси українського народу, зокрема - його гуманізм, толерантність, доброзичливість.
Підсумувати все вищенаведене можна словами Р. Дарендорфа: "Той, хто вміє впоратися з конфліктами шляхом їх визнання і розв'язання, той бере під свій контроль ритм історії; той, хто втрачає таку можливість - отримує цей ритм собі у супротивники" [2].
Навчити мистецтву успішного розв'язування політичних конфліктів покликана політична конфліктологія - нова наука і мистецтво управління конфліктами в політичній сфері людського життя, яка сьогодні народжується в Україні і спирається на політичний прагматизм.
Література:
1. Глухова А. В. Политические конфликты: основания, типология, динамика (теоретико-методологический анализ). - М., 2000. - С. 56, 187.
2. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. - М., 1999. - С. 91, 174.
3. Коваленко Б. В. Пирогов А. И., Рыжов О. А. Политическая конфликтология: учебное пособие. - М., 2002. - С. 68.
4. Козер Л. Функции социального конфликта. - М., 1984. - С. 72, 98.
5. Небоженко В. С. Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві. - К., 1994. - С. 107, 167.
6. Пойченко А. М., Ребкало В. А., Хворостяний О. І. Конфлікт у політичному житті сучасної України: теорія і технологія розв'язання: Навчальний посібник. - К., 1997. - С. 42, 132.
7. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве