WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Конфлікт як прояв прагматизму в сучасному суспільстві - Реферат

Конфлікт як прояв прагматизму в сучасному суспільстві - Реферат

свої інтереси за будь-яку ціну і на шкоду інтересам іншої сторони, робить ставку на власну перемогу, прагматизує в окремих випадках, та й то за певних умов. "Стратегія яструба" може принести позитивні результати і сприяти врегулюванню політичного конфлікту. Однак в цілому ця стратегія має досить суттєву ваду: вона зорієнтована на виграш однієї сторони і на програш іншої, що може забезпечити лише тимчасове примирення, оскільки переможена сторона шукатимеможливості для реваншу і конфлікт може знову загостритися в будь-який час.
"Стратегії страуса" відповідає модель поведінки у формі уникнення протистоянню і конфронтації, намагання вийти з боротьби без врегулювання спірних питань. Ця стратегія вважається мало- або й зовсім неефективною з огляду на те, що "втеча" від проблем і відповідальності позбавляє суб'єкта можливості активно впливати на хід врегулювання конфлікту, захищати в ньому свої інтереси. Більше того, така стратегія веде до програшу всіх учасників, оскільки проігнорований, неврегульований конфлікт може спалахнути знову, причому в ще більш гострій і руйнівній формі. Хоча інколи, особливо при нерівності сил і умов, "стратегія страуса" може виявитися прагматично прийнятною і оптимальною.
Під "стратегією голуба" мають на увазі модель пристосування слабкішої сторони до позицій і вимог сильнішої, відмову від власних претензій. Ця стратегія, як правило, буває вимушеною. Вона призводить до повного пожертвування власними інтересами слабшої сторони і перемоги сильнішої. "Стратегія голуба" вважається неефективною і не сприяє врегулюванню конфлікту, оскільки зберігаються конфліктогенні чинники та причини конфлікту, до яких у однієї із сторін додаються почуття невдоволення, образи і несправедливості. Мирні стосунки при цьому виявляються тимчасовими, а домовленості хиткими.
Найпрагматичнішою вважається "стратегія сови", якій відповідає модель співпраці (згоди), що базується на спільних пошуках шляхів і методів врегулювання конфлікту, забезпеченні інтересів усіх конфліктуючих сторін та уникненні однобічних і невиправданих втрат. "Стратегія сови" набуває все більшого визнання і розглядається як найбільш мудра, цивілізована, ефективна в сучасних умовах. Слід враховувати однак, що її здійснення вимагає не лише бажання, а й великої роботи, уміння захищати свої і враховувати інтереси інших, бути комунікабельним і толерантним. Проте витрачені при цьому час, засоби і зусилля цілком компенсуються тривалістю й надійністю взаємовигідних угод і співпраці.
"Стратегія сови" цінна ще й тим, що лише вона може створити сприятливі умови для досягнення політичного консенсусу. Нагадаємо, що цей термін походить від латинського "consensus" - злагода, співучасть і означає єдність думок, суджень, позицій та взаємної згоди на мікро- (між окремими політиками чи дрібними політичними групами) та макрорівнях (між політичними партіями та рухами, гілками влади, державами тощо). За твердженням "Міжнародної енциклопедії соціальних наук", політичний консенсус існує тоді, коли значна частина членів суспільства, стурбована рішеннями, що стосуються питань розподілу влади, статусу, прав, прибутків, багатства та інших важливих цінностей, навколо яких можуть виникати конфлікти, перебуває у відносній згоді в своїх переконаннях про те, які політичні рішення можуть бути прийняті, та мають певні почуття єдності між собою і з суспільством в цілому. На думку західних вчених, зокрема Е. Шилза, для існування політичного консенсусу потрібні три вирішальні чинники: 1) спільне сприйняття законів, правил і норм суспільства; 2) відданість політичним інститутам, які впроваджують у життя ці закони, правила і норми; 3) поширене почуття політичної єдності [6].
Західні фахівці відзначають також дві основні функції політичного консенсусу. По-перше, він підтримує суспільний порядок, знижує можливість застосування сили при вирішенні будь-яких незгод і розбіжностей. А, по-друге, консенсус збільшує значимість і масштаби співробітництва, оскільки вони викликані не примусом чи страхом застосування сили, а злагодою і згодою. До того ж, політичний консенсус - це основна перешкода на шляху встановлення диктатури особи, партії, класу чи етносу. Консенсус - це унікальний і універсальний демократичний принцип і метод врегулювання та розв'язання політичних конфліктів, збереження політичної стабільності та зміцнення політичної безпеки, метод розвитку консенсусно-прагматичних дій.
Віддаючи належне "стратегії сови", яка, на жаль, досить часто виявляється "журавлем у небі", тобто малодосяжною, в реальному політичному житті через різні обставини доводиться користуватися іншими стратегіями, які на певний момент виявляються або єдино можливими, або прагматичнішими. Однією з найпоширеніших є "стратегія синиці", в основі якої лежить модель політичного компромісу, що передбачає взаємодію на засадах взаємних поступок, добровільної відмови конфліктуючих сторін від певної частини своїх домагань.
Політичний компроміс заперечує тактику "кавалерійської атаки". Це засіб поступового і поетапного досягнення того, що не досягається одразу. Критеріями прагматичності політичного конфлікту є продовження чи активізація політичної діяльності, підвищення її результативності, послаблення чи припинення виснажливої боротьби з опонентами, зосередження уваги і концентрація сил на вирішенні справді важливих і пекучих проблем. Здатність конфліктуючих сторін - політичних партій, рухів, організацій, їх лідерів тощо - до пошуку компромісів є свідченням їх політичної зрілості, сили, відповідальності та водночас однією з передумов їх життєздатності. І хоча компроміс буває переважно вимушеним, він, тим не менше, досить часто виявляється єдиною й останньою можливістю дійти порозуміння і згоди, запобігти ескалації конфлікту, стати першим конструктивним кроком на тривалому і складному шляху його розв'язання та вирішення під впливом прагматичного прогнозування [5].
Значний теоретичний і практичний інтерес становить і зовнішній вимір конструктивного управління політичними конфліктами, зокрема, вплив на них з боку держави та її органів. Цей процес включає такі види їх діяльності: 1) прогнозування конфліктів; 2) запобігання ескалації конфліктів чи її стимулювання; 3) врегулювання конфліктів; 4) розв'язання конфліктів.
Під прогнозуванням конфлікту (як початковим етапом управління і видом управлінської діяльності) мається на увазі виявлення передумов та з'ясування причин виникнення потенційного конфлікту, а також визначення його сутності, характеру й функціональної спрямованості
Loading...

 
 

Цікаве