WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Конфлікт як прояв прагматизму в сучасному суспільстві - Реферат

Конфлікт як прояв прагматизму в сучасному суспільстві - Реферат


Реферат на тему:
Конфлікт як прояв прагматизму в сучасному суспільстві
Конфлікт і компроміс, конфлікт і консенсус, конфлікт і гармонія - неодмінні супутники людської цивілізації. Взаємодіючи і змінюючи одне одного, вони забезпечують існування і визначають розвиток будь-якого суспільства і людства в цілому. Ідеї і теорії безконфліктного суспільства - соціальна утопія, а спроби його створити - шлях до застою, великих жертв і катастроф.
Самі по собі конфлікти не є ні добрими, ні поганими, ні прогресивними, ні реакційними. Вони з однаковим успіхом можуть бути джерелом хаосу і порядку, руйнування і будування, дезінтеграції й інтеграції. Все залежить від типу суспільства, політичного режиму, намірів сторін, що конфліктують, тощо. В демократичному, правовому суспільстві конфлікт є відкритим і безперервним, складним і суперечливим, але в абсолютній більшості випадків - природним і мирним. Не випадково на Заході давно вже стало аксіомою твердження, що свобода і демократія - це політика існування в конфлікті, це - безперервний конфлікт [1].
Не зайве нагадати, що термін "конфлікт" походить від латинського слова "conflictus", що в точному перекладі означає "зіткнення", а в довільному - "протидія", "протиборство". В сучасній літературі налічується близько 70 різних визначень конфлікту. Всі вони мають право на існування, бо кожне акцентує увагу на якійсь одній чи кількох рисах цього надзвичайно багатогранного, багатовимірного та мінливого феномена. Та найбільший інтерес становлять визначення і тлумачення, запропоновані батьками-засновниками конфліктологічних теорій.
Р. Дарендорф зазначав: "Я використовую термін "конфлікт" як для визначення суперництва, конкуренції, суперечок і намірів, так і для відкритих зіткнень. Будь-які відносини між спільнотами індивідів, які включають несумісні відмінності цілей, тобто, в більш загальній формі, домагання з боку обох суперників того, що доступне лише одному або доступне лише частково, - є в цьому розумінні відносинами соціального конфлікту" [2].
Для Л. Козера "конфлікт - це боротьба за цінності й право на певний статус, оволодіння могутністю і ресурсами, в якій мета опонентів - нейтралізація завданої шкоди або усунення суперника" [4].
Спираючись на ці та інші тлумачення конфлікту, можна дати таке узагальнене його визначення: конфлікт - це зіткнення і протиборство суспільних суб'єктів (індивідів, соціальних, етнонаціональних, релігійних та інших спільнот, а також держав чи їх блоків) для реалізації своїх суперечливих намірів, досягнення своїх цілей та забезпечення власних інтересів [4].
Одним із різновидів соціальних конфліктів є конфлікти політичні. В політологічній науковій, навчальній і довідковій літературі існує кілька десятків визначень політичного конфлікту. Спираючись на них, можна дати наступне визначення: політичний конфлікт - це протистояння, конфронтація, теоретична і практична боротьба суб'єктів політики за утримання, захоплення або перерозподіл влади з метою збереження чи підвищення свого політичного статусу і зміцнення чи зміни політичного режиму та політичної системи. Можна також запропонувати й стисліше визначення: політичний конфлікт - це боротьба суб'єктів політики за владу і владні повноваження.
На сучасному етапі розвитку суспільства політичний конфлікт грунтується на прагматизмі влади, тобто бажанні, щоб результат конфлікту виправдовував зусилля конфліктуючих сторін.
Перш ніж вдатися до аналізу складних і суперечливих процесів управління, врегулювання та розв'язання політичних конфліктів, слід виборсатися з "джунглів" термінологічного хаосу, який панує в науковій, довідковій і навчальній літературі. Зокрема, доцільно відмовитися від застосування таких термінів, як "запобігання виникненню конфліктів", "вирішення конфліктів" та "завершення конфліктів" - з огляду на їх багатозначність і некоректність. Вживання цих та подібних термінів свідчить про незнання чи ігнорування закономірностей і тенденцій розвитку політичної сфери та повного нерозуміння природи, сутності і характеру політичних конфліктів, їх місця і ролі в суспільно-політичному житті. Теорія і практика політичних відносин засвідчує, що запобігати виникненню політичних конфліктів неможливо, недоцільно, а часом і небезпечно.
Слід запобігати не самому виникненню політичних конфліктів, а їх ескалації, перетворенню на криваві сутички, громадянські та міжнародні (міждержавні) війни. Доцільно було б також відмовитись від термінів "вирішення конфліктів" та "завершення конфліктів", оскільки "вирішити" їх можна лише шляхом повного знесилення або знищення одного з суб'єктів конфлікту разом з його цінностями, потребами, інтересами і цілями. Завершитись політичний конфлікт теж може знищенням однієї сторони або взаємознищенням всіх конфліктуючих сторін. Тому коректнішими, мабуть, будуть поняття "управління конфліктами", "врегулювання конфліктів" та "розв'язання конфліктів" [3].
Управління конфліктом - це мистецтво і процес цілеспрямованого, обумовленого об'єктивними закономірностями впливу на його динаміку з метою: а) вдосконалення і розвитку політичної системи чи окремих її складових або б) її підриву й руйнування.
Запропоноване визначення здається досить коректним, оскільки враховує два суттєві аспекти. Перший: політичні конфлікти виконують як конструктивні, так і деструктивні функції. Другий: як самі конфліктуючі сторони, так і суб'єкти політичного управління можуть цілеспрямовано впливати на розвиток конфлікту, ґрунтуючись на власних інтересах.
Отже, управління політичними конфліктами можна розглядати у двох вимірах: внутрішньому і зовнішньому. У першому випадку йдеться про власну поведінку конфліктуючих сторін. У другому маємо на увазі процес, в якому суб'єктами управління можуть виступати: а) держава та її органи або б) незалежні посередники (медіатори).
Слід особливо підкреслити, що успіх управління політичними конфліктами (в контексті внутрішнього виміру), його прагматизм значно залежить від поведінкових стратегій учасників. Ці стратегії визначаються поведінкою людей, яку можна порівняти з поведінкою птахів, зокрема, яструба, страуса, голуба, сови та синиці. В конфліктології стилі поведінки цих птахів асоціюються з п'ятьма типовими стратегіями поведінки конфліктуючих сторін: суперництва, уникнення, пристосування, співпраці (консенсусу) та взаємодії (компромісу).
Під "стратегією яструба" мається на увазі модель суперництва, яка полягає в тому, що одна з конфліктуючих сторін демонструє максимальну активність, готовність захищати
Loading...

 
 

Цікаве