WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції - Реферат

Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції - Реферат

комунікатором в системі парламентсько-урядових контактів. У зв'язку з цим видається передчасними оптимістичне твердження про завершення етапу розбудови адміністративної вертикалі влади та "роздачі помаранчевих слонів" (Л. Григорович) [12].
Можна зрозуміти бажання депутатів дотепними фразеологізмами зміцнити психологічні підвалини перехідного періоду на шляху зміни системи влади. Прикро, якщо при цьому новації в організації управління перетинаються із спрощеним розумінням парламентської демократії як законодавчої основи реалізації управлінських рішень засобами функціонування виконавчої влади, коли, в контексті противаг, поширюється думка, що "сучасні політики відрізняються від працівників партапарату совєтських часів хоча б тим, що вільніше висловлюють свої погляди і мають вибір, у які рамки себе поставити - свободи чи навпаки" (Ю. Павленко) [13]. Можна погодитись з цією думкою щодо можливості свободи вибору меж власних дій сучасного політика, проте в межах, визначених потребами держави, що кореспондуються з інтересами парламентської більшості, відповідають програмі уряду. В іншому випадку Україна матиме невтішні перспективи формування міністерської опозиції в уряді на кшталт депутатської в парламенті. Проте цілком природне існування другої категорії як неодмінної ознаки демократичності суспільства контрастує з першою, котра чітко діагностує не лише хворобу реформації, а й скидається на результат постреволюційної безпорадності і фахової некомпетентності. Саме через це формат парламентсько-урядової комунікації не може набути рис прагматичної усталеності за законами функціонування державного апарату - традиційною залишається амбіційна ментальність, що перешкоджає спільній роботі законодавчого і виконавчого інститутів державної влади. Для нас і дотепер актуальними є слова речників українського державотворення: "…поки не витворимо власних конструктивних цінностей та такого колективу, з яким будуть примушені чужі рахуватися, будемо куркою на торгу, лишаючи їй лише можливість кудахкати та трохи пручатися" [14].
Віддаючи належне правомірності застережень щодо некоректності цитувань поза контекстом конкретних історичних умов, зробимо спробу адаптації доволі промовистих прикладів з нашого сьогодення на зміст викладеного - чи не забагато асоціативних порівнянь викликають у нас зразки сучасного політичного життя у діалогічних відносинах між парламентом і урядом? Адже саме від них залежить модель того спільного колективу, який конституційно виписаний та відкоментований, проте не відпрацьований на рівні функціонального порозуміння. Якщо, скажімо, уряд законом про Держбюджет призупиняє дію кількох десятків законів, переважно щодо соціального захисту, а Верховна Рада, у свою чергу, бере на себе розв'язання проблеми постачання енергоносіїв за допомогою російських парламентарів, то постає питання про порушення системності в розподілі функцій на рівні законодавчої і виконавчої гілок влади.
Не викликає сумніву, що суспільно-економічне життя України постійно наповнюватиме картотеку політичної історії країни фактами порушень законів розмежування компетентності щодо створення, поширення та тлумачення адміністративної комунікації в інформаційному просторі суспільства парламентом і урядовими структурами. Подолання такої тенденції залежатиме від багатьох факторів. По-перше, політична еліта має відмовитися від практики підміни поняття "професіонал" поняттям "політик". Це в жодному випадку не означатиме, що політик не входить до кола професіоналів. Йдеться, власне, про галузевих фахівців, які знають справу і мають працювати в урядових структурах. В умовах, коли парламентські партії формують коаліційний уряд, виникає потреба саме в таких спеціалістах. Чи готові політичні партії до відповідних посадових пропозицій?
По-друге, доцільно конкретизувати категорії "електронний", "альтернативний", "тіньовий" та інші уряди в контексті їх декларації за змістом і функціональним призначенням. Вбачається доцільним розглядати явище "електронний уряд" у двох напрямах: як засіб комунікації, що забезпечує прозорість і доступність урядової інформації, а також як форму оприлюднення офіційної інформації. Розглядати "електронний уряд" як альтернативу діючому означатиме залишити осторонь комунікативної структуризації "тіньовий уряд", що має формуватися парламентською опозицією. Водночас треба не лише надати можливість, а зажадати від партій, що беруть участь у парламентських виборах, оприлюднювати в засобах масової комунікації свій кадровий ресурс для можливої роботи в Кабінеті Міністрів.
До речі, це відповідатиме електоральним очікуванням. За результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, в період першої парламентсько-урядової кризи у січні 2006 року з'ясувалося: 31 % виборців вважають, що учасники парламентських перегонів мають оголосити свою кандидатуру на посаду прем'єра; 23 % опитаних висловились за те, щоб партії і блоки запропонували можливий список кандидатур на цю посаду. Таким чином, більше половини респондентів схильні розглядати виборчу кампанію до Верховної Ради України як вибори керівника уряду [15]. Висновок до певної міри категоричний, хоча не можна не погодитися з домінуючою тезою електоральних очікувань щодоперекомутації владних важелів не на користь глави держави. Проте такий перерозподіл не стане чинником, що однозначно посилює виконавчу гілку влади. Вочевидь, Верховна Рада набуватиме визначальних рис домінуючого суб'єкта парламентсько-урядової комунікації, що віддзеркалюватиме інформаційне забезпечення конституційних повноважень єдиного законодавчого органу держави.
Література:
1. Сокар О. Уряд конкурентів. // Політика і культура. - 2002. - № 44. - С. 10 - 11.
2. Веніславський Ф. В. Конституційні основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади в Україні: Автореф. дис. … канд. юр. наук. - Нац. юр. академія ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2000. - С. 12.
3. Воропаєв С. Бажане за дійсне. // Народний депутат. - 2005. - № 11. - С. 27.
4. Верховна Рада України: Інформ. довідник. / Авт.-упор.: М. Ярош (кер. кол.). А. Пивовар, А. Погорєлова. - Вип. 2. - К.: Парлам. вид-во. - 2002. С. 120 - 122.
5. Див.: Регламент Верховної Ради України. / Верховна Рада України: офіц. вид. - К.: Парламентське вид-во. - С. - 29 - 34.
6. Восьма сесія Верховної Ради України четвертого скликання: стеног. звіт. - Бюлетень №1. - К.: Видання Верховної Ради України, 2005. - С. 35.
7. Мельниченко В. Від підпорядкування до "двовладдя". // Народний депутат. - 2005. - № 12. - С. 75.
8. Бостан С. К. До питання про побудову в Україні парламентсько-президентської республіки. // Вісник Академії правових і соціальних відносин Федер. профспіл. України. - 2003. - №1. - С. 4 - 7.
9. Голишев В. Феномен парламентської більшості. // Політика і час. - 2003. - № 3. - С. 3 - 10.
10. Політичні партії України: інформ.-довідков. вид.: В 3 Т. / Уклад. Ю. Шайгородський. - К.: Укр. центр. політ. менеджменту, 2005. - Т. 1. - С. 28 - 29.
11. Нижник Н. Р., Черленяк І. І. Впровадження моделі "парламентська більшість - коаліційний уряд": аналіз проблеми. // Стратег. панорама. - 2004. - № 4. - С. 54 - 60.
12. Восьма сесія Верховної Ради України четвертого скликання: стеног. звіт. // Бюлетень №13. - К.: Видання Верховної Ради України, 2005. - С. 183.
13. Молоді українські політики на початку ХХІ століття. / Л. Кудіна, С. Герасимчук, Н. Демчук. - К.: Молодіжна альтернатива, 2003. - С. 81.
14. Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920 - 1956. Історико-архівні нариси. - Т. 1. Від Української Військової Організації Українських Націоналістів. 1920 - 1942. - К.: Державний комітет архівів України - 2005. - С. 163.
15. Викл. за: Жабинец М. Будущий премьер: от "Ю" до "Я". // Вечерние вести. - 2006. - 13 - 19 янв.
16. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве