WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції - Реферат

Комунікативний ресурс парламентсько-урядових зв’язків: проблеми еволюції - Реферат

контакти вибудовуються лише на бажанні чи небажанні тієї або іншої особистості. Немає законодавчого фундаменту, що мав би базуватися на законах про Кабмін, опозицію, парламентську більшість, Президента…" [3]. Вочевидь, важко заперечити роль особистісного фактора в парламентсько-урядових контактах, так само, як і деструктивний фактор браку зазначених законів. Проте у цьому випадку збільшення кількісних показників не утворить якісно інший формат парламентсько-урядової комунікації, оскільки проблема полягає не в кількості законів, а в механізмі їх правової комунікації. Аналіз законодавчої бази в частині нормативно-правового врегулювання парламентсько-урядових зв'язків на рівні вимог чинних законів дозволяє зробити висновок про достатню основу для належного комунікативного контакту між парламентом і урядом України (таблиця 1) [4].
Зміст таблиці дозволяє скласти уявлення про комунікативний потенціал урядової інформації з огляду на сюжетне визначення її виду - адже звіт і доповідь, згідно з регламентною процедурою, передбачають доволі розлогий зворотний зв'язок, який полягає в конкретизації урядової інформації, передовсім в режимі проведення "Дня уряду" в парламенті.
Зміст парламентсько-урядових зв'язків, формалізований порядок проведення "Днів уряду" віддзеркалює прагнення до зважених кроків з боку парламенту щодо оцінки роботи Кабінету Міністрів та його структур.
При цьому важливо брати до уваги й процеси інформаційного забезпечення підготовки рішення. Воно має грунтуватися на відповідних носіях зворотного зв'язку, що випливає з вимог Регламенту Верховної Ради, зокрема в частині організації розгляду питань [5]. Водночас за лаштунками вагомого масиву документованої бази розв'язання питань в режимі опрацювання урядової інформації не можна не помітити тенденцію до дистанціювання результативних рішень від базових комунікаторів, якими є доповіді членів уряду в парламенті. За визнанням самих депутатів, "ми не вперше маємо подібну ситуацію. У нас традиційно склалося так, що ми слухаємо питання на "Дні уряду", а потім, на наступних пленарних засіданнях, голосуємо проект постанови. Давайте від цієї традиції відмовимося. Мабуть, треба, щоб відразу після розгляду питання на "Дні уряду", як і після розгляду кожного питання на пленарному засіданні, приймався відповідний документ" [6].
Таблиця 1
Перелік доповідей, звітів, інформацій органів виконавчої влади, які, відповідно до законів України, підлягають обов'язковому поданню до Верховної Ради України
В основі цієї пропозиції - природне бажання наблизити вхідну інформацію до оціночних категорій. Проте воно не може не викликати застережень, пов'язаних із усталеною практикою погодження рішень з урахуванням інтересів домінуючого суб'єкта політичної комунікації. Саме тому рівень ефективності рішень парламенту важливо розглядати в режимі парламентської відповідальності уряду.
Ця проблема пов'язана з необхідністю окреслити:
· комунікативні механізми парламентської відповідальності уряду у порівняльному співставленні;
· інформаційні підвалини співпраці законодавчої та виконавчої гілок влади;
· місце парламентської відповідальності уряду в системі стримувань і противаг при розподілі державної влади;
· монологічні проблеми неефективного нормативного регулювання існуючого механізму парламентської відповідальності уряду в Україні.
Багато в чому актуалізація окреслених питань пояснюється серйозним спротивом прихильників одноосібного правління, коли парламентська відповідальність уряду дезавуюється президентським опікуванням щодо виконавчої гілки влади. Звідси випливає прогноз: "…формування непрезидентської або навіть антипрезидентської коаліції після виборів не виключає можливості встановлення неформального патронату глави держави над урядом та його керівником" [7].
Не викликає сумніву потреба у створенні варіативної моделі розв'язання проблем функціонування парламентсько-урядової комунікації за участю президентських важелів її корегування. При цьому сумнівним видається прозорість у висвітленні та можливість альтернативних інтерпретацій неминучих трансформацій стосунків між Верховною Радою і Кабінетом Міністрів саме через модель формування парламентом коаліційного уряду. Якщо взяти за визначальну саме цю обставину як фактор посилення парламентськими елементами розстановки сил у трикутнику влади, можна зрозуміти аргументацію, що її висував С. Бостан на користь парламентсько-президентської республіки [8].
Цілком можливо, що пошуки оптимальних гарантій забезпечення ефективності зазначеної формули міжінституціональної комунікації доцільно спрямувати на грунт усталених європейських демократій. Має рацію В. Голишев, коли скеровує увагу науковців на механізми і форми організації роботи парламентської більшості на основі коаліції у спосіб, що має тривалу апробацію у парламентських республіках [9]. Проте чи набуде завершених форм формула успіху соціально обгрунтованих пропозицій на користь якісно іншого рівня структуризації парламенту як провідного комунікатора формування урядових рішень за допомогою парламентських партій, ідеологічна структуризація яких на нинішньому етапі ще не набула визначальних рис, характерних для держав усталеної демократії. Пролонгація цієї думки міститься у висновку про те, що в Україні "…сьогодні змагаються не ідеології, а окремі політики, політичні групи, які пропагують… ті чи інші ідеї. Не виключено, що на певному етапі ідеї наповняться конкретним змістом суспільних потреб і у такий спосіб стануть дієвим ідеологічним чинником політичного життя. За будь-яких обставин партійна розбудова суттєво впливає на процес формування дієвих органів влади, вдосконалення зв'язків між владними та громадськими структурами…" [10].
Отже, йдеться про еволюцію партій у політичному просторі України. Цей процес відповідним чином віддзеркалює зміст парламентсько-урядової комунікації. Від ідеологічної розшарованості, ситуаційного об'єднання за принципом подолання спільного супротивника чи розподілом об'єктів інтересів парламентська модель формування виконавчої влади має пройти випробування урядовимипосадами. При цьому кореляційний зв'язок між тимчасовою більшістю та нестабільними коаліційним урядом видається цілком природним в умовах партійного будівництва. Вочевидь, така конфігурація політичних комунікаторів може уникнути взаємопоглинаючих наслідків за умов зовнішньої корекції чи персономічної конкретизації. Власне, ці два фактори тісно пов'язані поміж собою. В першому випадку йдеться про роль домінуючого суб'єкта політичної комунікації в особі Президента України. Передбачається, що він корегуватиме парламентсько-урядові зв'язки, а саме: по-перше, в правовому полі як суб'єкт законодавчої ініціативи; по-друге, за допомогою конституційних важелів номінаційного характеру як стосовно уряду, так і щодо Верховної Ради; по-третє, каналами неформальної комунікації, ефективність застосування якої з огляду на традиції розв'язання широкого кола проблем, особливо в частині приватних інтересів, залишається вельми високою.
У другому випадку маємо справу з дуалістичною природою коаліційного уряду, приреченого на варіативність і суперечливість комунікативних дій через його формування парламентськими партіями, з одного боку, та системою ієрархічного управління й підпорядкування - з іншого. Наскільки керованим буде такий уряд, покаже, звичайно, час. Проте, працюючи на випередження термінів реалізації конституційної реформи, політологи прагнуть відпрацювати оптимальний прогностичний варіант поєднання сприятливих для парламенту і уряду організаційно-правових засад циркуляції міжінституціональної комунікації [11]. З огляду на цілком реальну розпорошеність урядової комунікації через партійну заангажованість ймовірним уявляється варіант відновлення в Кабінеті Міністрів інституту державних секретарів, який виступатиме структурованим
Loading...

 
 

Цікаве