WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична культура і національні культурні традиції - Реферат

Політична культура і національні культурні традиції - Реферат


Реферат
на тему:
"Політична культура і національні культурні традиції"
Термін культура ("cultura") з'явився у Стародавньому Римі і означав для римлян не що інше як обробку землі, вирощування. Увійшовши в буденну людську мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первісний зміст і стало означати найрізноманітніші аспекти людської поведінки, а також види діяльності. У тому числі стало досить вживане словосполучення "політична культура", "рівень політичної культури" і т.п.
Емпіричний аналіз загальних культурних цінностей може бути здійснений за такими аспектами:
за суб'єктом-носієм культури виділяються суспільство в цілому, нація, соціальні групи, окрема особистість;
за функціональною роллю культуру можна поділити на загальну, яка необхідна кожній людині, і спеціальну, яка необхідна людям тієї чи іншої професії;
за походженням виділяють народну культуру (наприклад, фольклор) і професійну, яка створюється професіоналами і має авторство;
за видами культури виділяють матеріальну (наприклад, культуру побуту, культуру виробництва матеріальних благ і т.д.) і духовну культуру (наука, освіта, мистецтво, політика, право, релігія і т.д.).
Власне загальна культура, національні культурні традиції зумовлюють менталітет, політичні погляди нації в сьогоденні.
Україна - особливий взірець. Оскільки наша держава постійно перебувала під кабалою того чи іншого народу, тої чи іншої імперії, то і підходи українців до політичного життя, відповідно, в історичному розрізі були переважно двох типів:
- повна байдужість (так звана "забитість");
- затяте протистояння (боротьба за суверенність української нації).
На сьогоднішній день, правда, ситуація дещо змінилася, однак коріння байдужості, яка частково проглядається в політичній свідомості сучасних українців, пояснюється саме "забитістю" попередніх поколінь.
Прийнято виділяти такі функції політичної культури:
" гуманістична (людино творча), тобто розвиток суспільного (політичног) потенціалу людини;
" пізнавальна (гносеологічна), бо політична культура є засобом пізнання і самопізнання політичного життя суспільства;
" інформаційна - функція трансляції соціального досвіду, яка забезпечує зв'язок політичних досягнень поколінь всіх часів;
" комунікативна - функція політичного спілкування, яка забезпечує адекватність взаєморозуміння;
" ціннісно-орієнтаційна, тобто політична культура задає певну систему координат, своєрідну "картку політичних, життєвих цінностей", в яких існує і на які орієнтується людина;
" нормативно-регулююча (управлінська), яка проявляється в тому, що політична культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини.
Розповсюдження політичної культури в сучасному суспільстві.
Які ж чинники в минулому і в сьогоденні впливали чи можуть впливати на формування політичної культури, свідомості українців?
По-перше, культурні універсалії, за Дж.Мер доком, розуміються загальні риси, які притаманні всім культурам. До них відносяться мода, спорт, спільна праця, танці, освіта, звичаї, мова, релігійні обряди - понад 60 елементів.
Культурний етноцентризм - прагнення оцінювати інші культури з позиції своєї власної культури. Етноцентризм зв'язаний з ксенофобією - страхом і неприязню до чужих поглядів і звичаїв.
Культурний релятивізм - точка зору, згідно якої культуру можна зрозуміти лише на основі аналізу її власних цінностей, в її власному контексті (У.Самнер) і як єдине ціле (Р.Бенедикт). Культурний релятивізм сприяє розумінню тонких відмінностей між близькими культурами. Наприклад, у Німеччині двері в установах завжди щільно зачинені, щоб роз'єднати людей. Німці вважають, що інакше службовці відволікаються від роботи. Навпаки, в США двері кабінетів зазвичай відчинені. Американці, які працювали в Німеччині, часто жалілися, що закриті двері викликали у них відчуття неприязні і почуття відчуження. Закриті двері мають для них зовсім інший сенс, ніж для німців.
Культурні дослідження - галузь досліджень на перетині соціальних і гуманітарних наук (культурології, філософії культури, історії, мистецтвознавства, етнографії, антропології та ін.). Їй не притаманна яка-небудь єдність, є еклектичною як на рівні теорії, так і відносно свого предмета. Інтерес культурних досліджень спрямований на різні сфери від економіки індустрій культури до літературно-критичного аналізу телевізійних програм.
Культурний капітал - міра засвоєння індивідами пануючої культури в суспільстві в процесі освіти і самоосвіти.
Індустрії культури - термін, який недостатньо визначений за своїм обсягом і який зазвичай використовується для описування організацій, які беруть участь у виробництві популярної культури, тобто телебачення, радіо, книг, журналів і газет, популярної музики тощо.
Масова культура (або популярна культура) - культура, сутність якої полягає в тому, що вона створюється з метою споживання, для розваг. Вона є масовою за обсягом, тобто за охопленням аудиторії, і за часом, тобто виробляється постійно, кожного дня. Ідея масової культури виникає ще в 20-х рр. ХХ ст. в межах концепції масового суспільства. Критики масової культури, наприклад, представники Франкфуртської школи, визначають її як тривіальну: комерціоналізовану і пасивну.
Субкультура - система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої в суспільстві культури, хоча і пов'язана з нею. В сучасному суспільстві існує багатоманітність таких субкультур (це культури різних соціальних груп: вікових, професійних, територіальних, поселенських і т.д.), однак, в соціології це поняття знаходить найбільше застосування при дослідженні молоді і девіантності. Наприклад, вважається, що завданням деліквентних або злочинних субкультур є розв'язанням проблем, з якими стикаються їх члени. В приналежності до субкультури вони вбачають деяку компенсацію своєї "невдачі" у звичайному суспільстві.
Молодіжні культури, які часто розглядаються як девіантні, розвиваються на основі прийняття молоддю своєрідних стилів в одязі і музиці, які відрізняють її від інших членів суспільства. Деякі соціологи розглядають таку практику як вираз опозиції пануючій культурі. Серед найбільш важливих причин появи молодіжної культури можна вважати: зростання доступних для молоді випадкових доходів і збільшення періоду між дитинством і зрілістю, часто викликане більш пізнім закінченням школи. Молодіжну культуру відрізняє три моменти:
" це скоріше культура дозвілля, а не праці;
" в її межах соціальні відносини організовані не навколо сім'ї або окремих друзів, а навколо рівних групи;
" предметом особливої уваги молодіжних груп є стиль.
Контркультурою - культура, яка знаходиться в стані відкритої конфронтації по відношенню до пануючої культури (термін контркультура був введений американським соціологом Т.Роззаком, який вивчив в 60-ті рр. ХХ ст. нетрадиційну поведінку молоді Заходу відносно політики,праці і сімейного життя). Характерними рисами контркультури були критика репресивності сімейного життя, заклики надати людям можливість "робити те, що вони хочуть", експерименти з різними наркотиками і пропаганда сексуальної свободи.
Політологи виділяють декілька основних закономірностей в розвитку політичної культури:
" Спадкоємність в розвитку політичної культури (часова і просторова, позитивна і негативна).
" Залежність типу політичної культури від природних та штучних умов життя суспільства і її зворотній вплив на їх зміну.
" Нерівномірність розвитку політичної культури, яка виражається у двох аспектах:
а) розквіт і занепад політичної культури не співпадає з епохами розквіту і занепаду в інших сферах суспільного життя, наприклад, в економіці; б) самі види, елементи політичної культури розвиваються нерівномірно. Сьогодні в занепаді, наприклад, знаходяться українське кіномистецтво, бібліотеки, клубні установи, книговидання.
" Особлива роль особистості, людської індивідуальності в політичному процесі.
Можна виділити декілька тенденції в нинішній політичній культурній ситуації, що склалась в Україні:
" деідеологізація політичної культури і ліквідація державної монополії на політичну культуру;
" зростання інтересу до історичної культурної спадщини, в тому числі до релігії і церкви;
" посилення культурно-комунікативної апатії, послаблення інтересу до питання на користь візуальних, видовищних форм (телебачення, відео), значне зниження відвідувань театрів, кінозалів, музеїв, бібліотек;
" зростання в побуті елементів антикультури (наркоманії, злочинності, корупції, рекету, проституції, порнографії, патологічних нахилів тощо);
" особливу занепокоєність викликає стан української мови, українського книгодрукування, бібліотечної справи, кіномистецтва.
Отже, політична культура не лише поступово стає для політологів і соціологів головним інструментом пояснення поточних соціополітичних трансформацій, але й важливою передумовою соціально-економічного зростання суспільства, мірою соціального прогресу чи регресу. Відродження духу українця, який жадає волі, самореалізації - важливе завдання сучасних політиків.
Список використаної літератури:
1. Політична культура сучасника. - Львів, 2001.
2. Основи політології. - К., "Либідь". 1990.
3. Політологія. Енциклопедичний словник. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве