WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Зовнішні чинники президентської виборчої кампанії 2004 року - Реферат

Зовнішні чинники президентської виборчої кампанії 2004 року - Реферат

Міжнародна команда посередників для діалогу між владою та опозицією складалася з лідерів цих країн та представників організацій: А. Квасневський - президент Польщі, В. Адамкус - президент Литви, Б. Гризлов - спікер російської Державної Думи, Х. Солана - комісар ЄС з питань зовнішньої політики.
Роль же головної діючої особи у переговорному процесі відвели президентові Польщі. Польща є членом ЄС і має добрі стосунки з США. Крім того, Варшава традиційно має сильні позиції в Україні. Ключову посередницьку місію О. Квасневського підтвердив і Дж. Буш: "Президент Квасневський очолить делегацію в Україну, яка складатиметься з представників Євросоюзу, щоби закликати сторони відмовитися від насилля і вступити в діалог, спрямований на політичне врегулювання нинішньої кризи в рамках закону" [11]. До речі, за свідченням відкритих інформаційних джерел, перед відбуттям до Києва А. Квасневський провів чимало телефонних перемов з різними світовими політиками, під час яких обговорив план виходу з кризи в Україні. Президент Польщі спілкувався з президентами США Дж. Бушем, Франції - Ж. Шираком, Литви - В. Адамкусом, Чехії - В. Клаусом, канцлерами Німеччини Г. Шредером та Австрії - В. Шюсселем, прем'єром Нідерландів Яном Балкененде, Х. Соланою. Відтак план, запропонований президентом Польщі, цілком можна вважати міжнародним.
Поступово Захід утвердився в ролі головного посередника. Перед відбуттям Л. Кучми на зустріч з В. Путіним у Москву Європарламент приймає спеціальну резолюцію, в якій закликає Київ "анулювати результати другого туру президентських виборів і повторно провести його до кінця поточного року за участю міжнародних спостерігачів". Крім того, в резолюції містилися заклики до ЄС щодо необхідності застосування санкцій проти України у випадку використання владою сили "проти мирного демократичного процесу". Аналогічної позиції дотримувався ЄС. США також частково ввели деякі санкції, сформувавши списки "нев'їзних" українських політиків. Отже, в українському протистоянні Захід підтримав вимоги опозиції.
Активна участь європейців в українських політичних процесах свідчить, що все ж поступово відбуватиметься перехід від ігнорування з боку ЄС до конкретизації та реального поглиблення стосунків. На переконання західних експертів, протест, висловлений європейською спільнотою і США, та підтримка опозиції не є свідченням формування "нового західного рекрута" [12], а покликані захищати демократію та незалежність, до якої прагне більшість українців. Якщо цієї мети буде досягнуто, то жодної прірви між Сходом і Заходом не буде.
Незважаючи на те, що США саме в цей період переймалися власною виборчою кампанією, їх участь в українських президентських перегонах була відчутною. Та слід зазначити, що США утрималися від посередництва у спробах налагодити діалог між владою і опозицією. Ми не знаходимо інформації про особисті зустрічі й телефонні розмови представників вищого державного керівництва США й України в період піку політичної кризи. Також не відомо про робочі зустрічі Дж. Гербста - нинішнього посла США з представниками української влади, хоча напередодні виборів їх було чимало. Можливо, така позиція США пов'язана з небажанням давати нагоду будь-яким силам звинувачувати США у відвертому втручанні у внутрішні справи України, як це сталося з Росією. За даними зарубіжних ЗМІ, уряд Дж. Буша надав для підтримки В. Ющенка 65 мільйонів доларів. Більше того, за матеріалами тих же ЗМІ "революція" розпочалася вже 17 лютого 2002 року. В той день М. Олбрайт, тодішній держсекретар США, під час заходів Фонду Дж. Сороса в Києві, закликала представників 280 українських неурядових організацій виступити проти уряду й організувати ретельне спостереження за виборами до парламенту 31 березня 2002 року. А 30 січня 2004 року М. Олбрайт, вже в як президент Національного демократичного інституту США (National Democratic Institute of the USA) на зустрічі в Давосі заявила, що Україна є однією з "ключових країн для розвитку демократії" [13].
Напередодні другого туру виборів американські ЗМІ, посилаючись на анонімні джерела в держдепартаменті й Білому домі, повідомляли, що Дж. Буш готовий посваритися з Україною, якщо шляхом маніпуляцій та фальсифікацій переможе В. Янукович. Політологи не виключають, що це був запланований викид інформації, аби президентові США не довелося робити відповідні заяви відкритим текстом.
Свою стурбованість щодо результатів другого туру виборів США висловили вже через кілька днів після оголошення їх результатів. Вашингтон звернувся до влади України із закликом не затверджувати підсумки президентських виборів доти, доки не будуть розслідувані всі факти порушень у ході голосування та підрахунку голосів на рівні територіальних виборчих комісій. Адміністрація президента США розцінила порушення як заздалегідь сплановану акцію. Офіційний представник державного департаменту Е. Ерлі, коментуючи цю заяву, сказав: "Ми чекаємо дій з розслідування повідомлень щодо махінацій, потім розглянемо, що відбулося, і вживатимемо, якщо буде необхідно, відповідних заходів" [14]. Державний секретар К. Пауелл заявив, що США не можуть визнати законність результатів виборів другого туру і "виступають разом з народом України в його зусиллях забезпечити перемогу демократичного вибору". Сенатор Р. Лугар, який був спостерігачем на українських виборах, від імені президента Дж. Буша висловив переконання, що план фальсифікації результатів виборів в останній день голосування був підготовлений заздалегідь за безпосередньої участі української влади.
На думку колишнього посла США в Україні С. Пайфера, країна сьогодні потребує системної і масштабної підтримки з боку США [15], що й дасть можливість для реальних зрушень та перетворень у демократизації суспільства. Як стверджує дипломат, допомога має дві ключові складові: політичну - президент Дж. Буш запросить В. Ющенка відвідати Вашингтон або сам відвідає Київ під час свого візиту до Європи; та економічну - США переорієнтують свої програми допомоги так, щоб допомогти новообраному президентові якомога швидше досягти своєї мети, сприяти поліпшенню ділової атмосфери, залученню інвестицій. Також США, на переконання С. Пайфера, повинні, консультуючись з В. Ющенком, визначити шлях зближення України з європейськими інститутами.
Проблемним в україно-американських стосунках лишається іракське питання, вирішення якого суттєво впливатиме на розвиток стратегічного партнерства.
Про кредит довіри до нової української влади свідчить розпочатий Конгресом США процес щодо прийняття закону провиключення України зі сфери дії поправки Джексона - Веника.
Російський чинник українських виборів
Цілком очевидно, що українські вибори для Росії стали однією з ключових міжнародних подій 2004 року. На думку багатьох експертів, як західних, так і російських, після розпаду СРСР "Москва ще не знала дипломатичної поразки такого масштабу" [16], участь Росії в українських виборах стала для неї "найбільшим зовнішньополітичним провалом за останні кілька років" [17], "Кремль занадто рано визначився з підтримкою В. Януковича. ...З точки зору зовнішньої політики це був незграбний крок, оскільки Росія тим самим відмовилася від можливості реагувати, не втрачаючи свого обличчя, на будь-який результат президентських виборів в Україні" [18].
Спостерігачі з Росії та інших колишніх радянських республік (500 представників) заявили, що, за невеликим винятком, вибори відбулися без порушень. Прес-секретар В. Путіна
Loading...

 
 

Цікаве