WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Знання про соціальний конфлікт: абсолют чи відносність - Реферат

Знання про соціальний конфлікт: абсолют чи відносність - Реферат

Відповідно конфлікти можна ділити на насильницькі і мирні, розуміючи під останніми також боротьбу, але без намагання фізично вплинути на протилежну сторону.
Якщо погодитися з тим, що конфлікт є нормою в суспільстві, що він має позитивну функцію, то таку оцінку належало б поширити і на ті випадки, коли він переходить у насильство. Тобто суспільна роль загального феномена має бути визнана і за його конкретним проявом. Однак випадки насильницького, збройного розв'язання спірних питань скрізь у світі викликають осуд. Навіть якщо цей осуд є не більше, ніж даниною загальнолюдським вимогам, він однаково є показовим, бо підтверджує вкоріненість у світові відносини принципів гуманістичної моралі, несприйняття насильства.
Виходячи з цього, правомірно поставити питання про чіткіше розмежування тих складових суспільного розвитку, які визначають його прогресивну спрямованість. У цьому контексті важливо досягти згоди щодо того, чи визнавати позитивими складовими власне конфлікти, чи протиріччя, на грунті яких ці конфлікти виникають? Постановка питання у такій площині вимагає прийняття позиції, що протиріччя і конфлікти є взаємопов'язаними, але різнопорядковими явищами. Саме протилежності мають бути визнані об'єктивним явищем у суспільстві, тоді протиріччя між ними сприйматимуться, як рушійна сила прогресу. Якщо дотримуватись такого розуміння, позитивна суспільна функція має бути беззастережно визнана винятково за протиріччям. Конфлікт же як кризову форму боротьби протилежностей слід віднести до відхилень від нормального еволюційному розвитку.
Являючи собою кризу у соціальних відносинах, конфлікт робить їх розвиток непередбачуваним, ризикованим, значною мірою хаотичним. Тим самим він заважає підготовленій попереднім ходом історії трансформації одних суспільних явищ в інші; нові суспільні форми, продуковані конфліктом, маючи кризову природу, не є гарантовано оптимальними і прогресивними для конкретних умов. Навіть компроміс як найбільш гуманістичний спосіб вирішення конфлікту найчастіше має своїм результатом збіднення найкращого варіанту розвитку заради примирення з гіршим варіантом, і почасти лише тому, що останній є агресивнішим. Тому навряд чи можна визнати переконливою так звану амбівалентну оцінку соціального конфлікту, прихильники якої виходять з того, що "в цілому соціальний конфлікт виконує позитивну функцію тоді, коли він сприяє соціальному прогресу. Але навіть тоді, коли конфлікт сприяє цьому, необхідно зважати на втрати, які завжди так чи інакше супроводжують життя суспільства. Ці втрати зачіпають як матеріальну, так і моральну сферу. Враховуючи це, не можна ігнорувати того, що кожний конфлікт має також негативну функцію" [54]. Конфлікти, безумовно, прискорюють розв'язання протиріч. Але, виграючи завдяки їм "у часі", суспільства здебільшого програють "у роботі", тобто у вдосконаленні того, що випливає з логіки еволюції.
Заперечення позитивної функції суспільного конфлікту у розв'язанні об'єктивних протиріч спонукає до пошуку такої форми взаємодії та виявлення протилежностей, яка відповідала б потребам поступального розвитку суспільства. Продуктивним у цьому сенсі виглядає зауваження Л. Козера, що Т. Парсонс рідко вживав термін "соціальний конфлікт", віддаючи перевагу термінам "напруга"(strain) і "тертя" (tension) [55]. Термін "напруга" видається найбільш адекватним визначенням прогресочинної форми взаємодії протилежностей. Напругу, з одного боку, можна вважати нормальною та об'єктивно зумовленою, а тому неминучою, а з другого боку, її можна співвіднести з тим етапом зародження і розвитку конфліктної ситуації, коли ця ситуація ще не набула форми власне конфлікту - відвертого протиборства сторін.
Серед конфліктологів практично немає розходжень у визнанні того, що конфлікт у своєму зародженні й розвитку проходить кілька етапів. Насамперед вирізняють латентний і відкритий періоди конфлікту. Р. Дарендорф, приміром, говорячи про протилежності як основу конфлікту, ділить їх на об'єктивні ("латентні") і суб'єктивні ("явні") [57].
Латентний період вважають ще передконфліктом. У цій фазі відбувається виникнення об'єктивно зумовленої проблемної ситуації, її усвідомлення носіями чи виразниками протиріч, робляться спроби вирішити проблему шляхом досягнення згоди, тим більше, що у цей час ще зберігаються зовнішньо обережні взаємини. Частина авторів не вирізняють проміжних фаз між латентним і відкритим (власне конфліктом) періодами. Інші бачать перехід від латентної стадії до відкритої більш структурованим: спочатку настає демонстраційна фаза, сповнена суперечками й висловлюванням взаємних претензій та аргументів - відбувається "вербальний конфлікт"; слідом іде латентно-агресивна фаза, коли у сторін нагромаджується потенціал агресивних настроїв і почуттів одна до одної, виношуються плани завдання ударів тощо; нарешті настає демонстративно-агресивна фаза (власне конфлікт): кожна із сторін відкрито декларує свої наміри вдатися до рішучих дій і підтверджує це своєю поведінкою. Саме у цій фазі трапляються інциденти, які провокують відкрите зіткнення та ескалацію протиборства і ведуть до наступної фази - власне конфлікту як боротьби на знищення (фізичне, політичне абощо) супротивника аж до настання кульмінації, яка завершується або повною перемогою однієї із сторін, або компромісом у випадку балансу сил [57].
У будь-якому разі, латентне нагромадження і навіть загострення протиріч, що виникли об'єктивно, саме по собі ще не є конфліктом. Спочатку відбувається зростання соціальної (політичної чи економічної) напруги, тобто формується такий стан системи, коли виникає і розвивається суперечливість інтересів та дій і відносин людей, соціальних груп та інститутів, коли в суспільстві посилюються протилежні тенденції, проявляється суспільне невдоволення [58]. Така форма прояву суспільних протиріч хоча й несе в собі зародки кризи, дестабілізації соціальних зв'язків, загалом позитивно впливає на стан соціуму, змушує його звернути увагу на нагальні проблеми, не дозволяє впасти у застій. Звичайно, йдеться про напругу не як вульгарний скандал, а як більш високий тонус цивілізованого суспільного дискурсу і підвищену занепокоєність результатами розвитку та майбутніми перспективами.
Наповнення поняття "напруга" може мати й інший зміст порівняно з вищевикладеним. Соціальною напругою можна називати також кризову ситуацію, ознаками якої є не лише зіткнення поглядів, а й екстремістські дії, наростання невдоволення аж до агресивності, психічної втоми і роздратованості, коли стан масового психозу переходить у стихійні масові дії [59]. Втім, подібнимситуаціям, мабуть, більше пасують такі визначення, як "суспільна криза" або "морально-політична криза" суспільства. Такий стан насправді є "передднем" відкритого конфлікту. Як і конфлікт, його можна віднести або до аномалій (за парсонівським критерієм), або до нормального, позитивного за своїми наслідками явища (якщо керуватися дарендорфівським критерієм).
Методологічним засобом умовного "примирення" цих двох підходів могло б бути розведення понять "протиріччя" (як об'єктивна розбіжність інтересів
Loading...

 
 

Цікаве