WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Засади демократизації політичного режиму Марокко - Реферат

Засади демократизації політичного режиму Марокко - Реферат

думку, по-перше, прискорить загальний рух до демократії, а, по-друге, перенесе наголос у жіночому русі на спільну з чоловіками боротьбу проти старих (патримоніальних) і нових (бюрократичних) пут під час реалізації демократичних законодавчих рішень.
Що ж до принципу децентралізації (демократична децентралізація передбачає створення розгалуженої системи місцевого самоврядування), то ця компонента у модернізаційному проекті має марокканську специфіку. Вона віддзеркалює ісламську традицію шури (ради) та нагадує давню судову систему ради нотаблів (джемаа), обраних для управління інтересами племені. Ще 1959 року спеціальним дахіром (наказом) було утверджено принцип обрання рад у кожній комуні (сільській та міській) загальним прямим голосуванням. У вересні 1976 року збільшено обсяг компетенції громади й зміцнено автономію місцевих колективів. А. Сааф назвав 1977 рік відправною точкою лібералізації режиму та реорганізації інституту влади. Він слушно підкреслив значення децентралізації для звуження неопатримоніального кола й створення правової держави [18, р. 142] саме через те, що вона покликана поступово зменшувати властиве неопатримоніальному режиму дистанціювання між центром політичної влади та периферією (всім суспільством).
Французький автор Ж. Ведель відзначає різницю між децентралізацією (передача прав на прийняття рішень органам, які ієрархічно не підпорядковуються центральним органам влади) та деконцентрацією (організаційна техніка управління, за якої право на прийняття рішень передаються представникам центральної влади, призначених очолювати адміністративні округи чи державні служби). Причому, зауважує Ж. Ведель, саме децентралізація має переваги демократичного характеру, бо таке управління практичніше, ніж централізоване [19, c. 659 - 660]. Ми ж додамо, що тут є чималі резерви для поглиблення процесу демократизації всього політичного режиму як сукупності засобів, прийомів і способів врегулювання й використання державної влади в інтересах усього суспільства.
Прикметно, що в конституції 1996 року не зустрінемо слова "децентралізація". Натомість є низка положень, які стосуються місцевих громад, котрі мають управляти демократично і бути представниками громадян не тільки на місцевому, а й на національному рівні (статті 38, 100, 101) [10]. У децентралізації вирізняються три рівні: комунальний, провінційний і регіональний. На першому електоральний процес організований так, щоби він був платформою для інших рівнів.
Що стосується провінцій, то тут зберігається жорсткий контроль держави, і поки що рано говорити про децентралізацію чи деконцентрацію. Хоча є певний позитивний сенс у жорсткому управлінні деякими (хоча б сахарськими) провінціями. Вони потребують особливої уваги й підтримки, спеціальної державної програми відродження, розвитку і подальшого залучення до демократизаційних процесів.
Регіон менше залежить від центральної влади. Його особливі права, можливість налагодження стосунків на рівні "регіон - регіон", "регіон - місцеві колективи", "регіон - держава" тощо захищені положеннями адміністративно-територіальної реформи 1991 - 1992 років, конституцією 1996 року (згідно з якою представники регіонів є у Палаті радників), хартією регіонів 1997 року, новим законом про регіональну автономію 2001 року.
Для поліпшення правового і соціально-економічного стану марокканських громадян і перетворення їх на активних акторів розвитку країни та демократизації, керівництво країни (передусім - монарх і уряд) останнім часом розробляє низку спеціальних заходів, реформ (пенсійна, податкова, освітня, щодо статусу жінок тощо) і навіть повернулося до соціально-економічного планування (план розвитку на 2000 - 2004 роки).
Звісно, демократизація неможлива без розвитку особистості. А це процес тривалий, він потребує державної уваги. Як пише А. Акнуш, коли пріоритети віддавалися не економічному розвиткові, це віддаляло від демократизації політичної системи, хоча демократія розвивається не лише шляхом розв'язання економічних проблем [20, р. 151 - 153].
Зрозуміло, поки що можна говорити скоріш про демократичний процес, аніж про демократію (повною мірою вона не може бути досягнута ніде в світі), але, на нашу думку, реалії свідчать про незворотність обраного шляху та бажання зміцнити в суспільній свідомості стійку психологічну мотивацію особистої і колективної діяльності в межах і термінах політичної демократії. Таке запевнення з вуст лідера нації та глави правовірних і водночас реформатора мають особливу вагу і є спонукою до дій.
Література:
1. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века / Пер. с англ.- М.: Российская политическая энциклопедия, 2003. - 368 с.
2. Осипова О. А. Американская социология о традициях в странах Востока.- М.: ГРВЛ, 1985.
3. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран.- М.: Юристъ, 1997. - 568 с.
4. Berdouzi M. Reperes d'un geo-droit de la Transition Democratique. Collection Droit Public Rabat, 2000, р. 11 - 17.
5. Даль Р. О демократии / Пер. с англ. А. С. Богдановского; под ред. О. А. Алякринского.- М.: Аспект Пресс, 2000. - 208 с.
6. Brahimi (M). La Reconversion de L'ordre politique interne au modele Democratique: Developpements recents: Fondation Konrad Adenauer. 20-21 AVRIL, "Colloque International", Rabat, 2000, р. 19 - 27.
7. Бенетон Ф. Введение в политическую науку / Пер. с фр.- М.: Изд-во "Весь мир", 2002. - 368 с.
8. S. m Feu Mohamed V, la charrte royale du 8 mai 1958.
9. Abdelhadi Ghazi: D'hier a Aujourd'hui. Le champs politique Marocain.- Casablanca. Najah El Jadida, 1997. - 286 p.
10. La constitution Marocaine 13 september 1996.
11. Жарраф М. Концепція політичної модернізації, викладена у тронних промовах Його Величності Короля Марокко Мохаммеда VI (1999 - 2002 рр.) // Політика Королівства Марокко: ідеї, інститути: Збірка статей.- Х.: Константа, 2003.- С. 29 - 34.
12. 4 septembre 2001 in Figaro.
13. Boudahrain A. Le nouveau MAROC politique quel avenir?- Casablanca: Edition almadaris, 1999.- 319 p.
14. Bensbia N. Pouvoir et politique au Maroc. Media strategique.- Casablanca, 1999.-196 р.
15. Omar Bendourou. Les Raports entre le Roi et le gowernment in alternance et transition democratique collection. Droit publique.-Rabat,2001.-139 р.
16. Lamchichi A. Islamisme: Les specificates marocaines // Confluences miditerraneс - Hors-serie.- Paris: L'Harmattan, 2000. - Р. 81 - 95.
17. Камілі Дріс. Становлення правової держави - важливий крок до забезпечення прав людини в Марокко // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. II Політологічні читання "Глобалізація світу та вибір моделі розвитку сучасної України". Питання політології. - 2003. - №592. - С. 398 - 405.
18. SaafA. Maroc l'esperance d'Etat moderne. - Casablanca: Afrique orient, 1999. - 191 p.
19. Гомеров И. Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. - М.: ООО "Изд-во ЮКЭА", 2002. - 832 с.
20. Aknouch A. en Le Nouveai sciecle, No. 44, mai 1999.
21. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве