WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Законотворча діяльність як комунікативний процес - Реферат

Законотворча діяльність як комунікативний процес - Реферат

ініціативно, "згори", і процес, здійснення якого диктується верховній державній владі "знизу"; між ними, залежно від тих чи інших особливостей, розташовуються проміжні різновиди законодавчого процесу, що тяжіють до того чи іншого з цих видів. Існування законодавчого процесу двох таких видів пояснюється тим, що в ході історичного процесу верховна влада будь-якої держави опиняється завжди в одній із двох принципово різних ситуацій, залежно від того, на якій стадії перебуває розвиток вихідного протиріччя, яку лінію політичного розвитку - спадну чи висхідну проходить суспільство.
Відтак робиться висновок, що дійсним законотворчим процесом є вироблення законодавчих актів державним апаратом з ініціативи верховної влади, процес, здійснюваний "згори". У більшості випадків справа відбувається саме так. Навпаки, здіснення владою законодавчого процесу під диктовку "знизу" часто має характер непослідовний, суперечливий, порушує системність законодавства або ж взагалі припиняється без прийняття необхідного акта [13].
З таким твердженням можна погодитись, якщо розглядати законотворчий процес в ракурсі реалізації законотворчої функції політичним інститутом державної влади. Натомість у широкому розумінні процесу законотворення факт прийняття нормативно-правового акта є результатом політичної комунікації незалежно від його змісту, оскільки сам зміст як концентрації правової інформації є втіленням волі законодавця, а акт припинення - результатом зворотної дії комунікативного впливу. Адже закон не може діяти незалежно від суспільства, він завжди буде фактором соціальної активності та джерелом перманентного поступу законотворення як ознаки життєздатності суспільного організму. У зв'язку з цим постає питання про актуальність моделі соціального партнерства у визначенні авторства у сфері законодавчих ініціатив на рівні панівного типу політичної комунікації, котра, за твердженням О. Литвиненка, визначається типом політичного режиму [14].
У визначенні В. Литвина, "законодавча політика нового етапу є цілеспрямована діяльність органів державної влади та суб'єктів громадянського суспільства, яка зумовлює принципи, а також шляхи та засоби формування науково обґрунтованої системи законодавства" [15]. Виклад сутності законодавчої політики через діяльність владних інституцій і суб'єктів громадянського суспільства вбачається логічним в контексті усвідомлення законотворчості як інтерпретації інформаційно-правової характеристики громадянського суспільства. На цьому тлі сукупність громадських комунікацій та соціальних зв'язків, соціальних інститутів і соціальних цінностей складатимуть законотворчий потенціал громадянського суспільства, "суб'єктами якого є громадянин зі своїми правами і громадянські (не політичні) організації (асоціації, об'єднання, громадські рухи)" [16].
В цілому погоджуючись із таким визначенням, зауважимо, що винесення за рамки громадянського суспільства політичних партій є питанням дискусійним. Мають рацію М. Михальченко та Г. Дашутін, коли піддають сумніву продуктивність протиставлення держави та неурядових організацій. Адже політичні партії одночасно є частиною політичної організації суспільства і керують державою, якщо приходять до влади [17]. Водночас слушною вбачається думка М. Назарова, що, з одного боку, політичні партії справді є елементами державності. Разом з тим, більшість політичних партій відбиває широкий спектор життєвих прагнень та інтересів людей, в основі яких - спроба справити вплив на різні аспекти життя суспільства, і в цьому сенсі предмет активності партій аж ніяк не обмежується сферою держави як такої, а є набагато ширшим [18].
Урахування змістовності зазначених тез дозволяє розглянути комунікативний ресурс політичних партій в процесі законотворення принаймні в двох аспектах: участь парламентських партій в законодавчій діяльності Верховної Ради України; законотворчі ініціативи партій, що ведуть боротьбу за політичну владу та електоральну підтримку.
Участь політичних партій у творенні правового поля суспільства перебуває у прямій залежності від спроможності політичної системи моделювати канали артикуляції громадських ініціатив. В. Журавський констатує нинішню слабкість паростків громадянського суспільства, нерозвиненість тих його інститутів, які впливають на забезпечення комунікаційних зв'язків між населенням і владою, між суб'єктами політичної системи (йдеться про нерозвиненість незалежного масмедійного простору, неефективну розбудову та активізацію громадських організацій, що мають діяти в політичній сфері тощо) [19]. Проте логіка політичного розвитку України, інтеграційні процеси, які відбуваються в суспільстві та спрямовані на еволюцію політичної системи держави у європейському векторі, об'єктивно структуруватимуть також й інститут політичних партій. Їх комунікативну природу, орієнтовану на законотворення, визначає механізм реалізації (виконання) партіями конкретних функцій, основними з яких є боротьба за владу і здійснення влади, формування ідеологічних доктрин та вироблення політичного курсу країни, формування громадської думки, політичне структурування і соціалізація. В розвиток зазначених ознак А. Білоус пропонує взяти до уваги й інші функції політичних партій:
· електоральна: вважається основною функцією партії, оскільки перемога на виборах є логічним способом приходу до влади;
· політична соціалізація: партія, здійснюючи електоральну функцію, відповідно впливає на суспільну думку, намагаючись переконати виборців в оптимальності власної платформи. Природно, що в процесі вибору представників конкретної партії виборець тією чи іншою мірою політично соціалізується;
· соціальна інтеграція: в процесі політичної боротьби партії прагнуть об'єднати населення навколо проголошених ними цінностей. Через те, що більшість сучасних відомих в суспільстві партій прагнуть до статусу загальнонаціональних, то вони мають пропагувати суспільству цінності, що об'єднуватимуть більшість громадян [20].
В арсеналі засобів реалізації зазначених функцій законотворча діяльність має помітні переваги через комунікативні можливості нормотворчої матеріалізації потреб різних верств суспільства мовою законів і політичної реклами законопроектів. Моніторинг законодавчої бази, а також зміст законопроектів розкриває сталу залежність основних напрямів законотворення з програмними цілями політичних партій. Галузевезаконодавство в частині внесення змін і доповнень, що їх ініціюють депутати від політичних партій, віддзеркалює мотивацію суб'єктів законодавчої ініціативи. Спільним для всіх політичних партій є їх прагнення до законодавчого забезпечення і правових гарантій їх діяльності. Тому прийняття Закону України "Про політичні партії в Україні" можна вважати консолідованим здобутком інституту політичних партій. Закон України "Про об'єднання громадян" також відіграв позитивну роль у формуванні та розвитку політичних партій - на його основі в країні почала формуватися багатопартійність. Започаткована Законом України "Про вибори народних депутатів України" пропорційна виборча система визначила політичні партії суб'єктом виборчих змагань, піднесла роль партій у суспільстві та активізувала внутрішні процеси партійного розвитку. Водночас соціологічні опитування доводять, що реальне піднесення ролі партій в суспільстві ще
Loading...

 
 

Цікаве