WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Законотворча діяльність як комунікативний процес - Реферат

Законотворча діяльність як комунікативний процес - Реферат

соціальної справедливості. Це поняття, з одного боку, обмежує право, що логічно є базою соціально-правової держави, а з іншого боку - загрожує зруйнувати ту концепцію права, котра робить його гарантом індивідуальної свободи, оскільки те, що буцімто справедливе для одного індивіда, може бути несправедливим для іншого (Г. Дашутін, М. Михальченко) [10].
Без усвідомлення цього процесу механізм з'ясування сутності артикуляції соціальних інтересів у комунікативній моделі законотворення позбавляється чітких орієнтирів, здійснюється стихійно, методом спроб і помилок, непродуктивно витрачаються інтелектуальні, психологічні зусилля багатьох політиків, фахівців, науковців.
Очевидно, що державу до здійснення законотворчої діяльності спонукає соціальна потреба у виробленні необхідного для правового регулювання суспільних відносин законодавчого акта. Відтак стійке спільне існування різних суб'єктів законотворення зумовлюється їх ставленням до одного й того ж процесу вироблення певного законодавчого акта, що опосередковується організуючим рішенням верховної влади. Усвідомлення владою такої потреби диктує загальну спрямованість діяльності цієї влади на задоволення потреби. Отже, сила, яка справляє вплив на дії влади, є вирішальним чинником у виробленні певного законодавчого акта. Однак, з іншого боку, в цьому діянні верховної влади виявляє себе також протилежна сила - сила незацікавленості окремих представників суспільства у виробленні відповідного закону.
У зв'язку з цим варто зазначити, що функціонування правових регуляторів у суспільстві доводить: найчастіше, в переважно авторитарних формаціях, до рівня закону підносилася не воля народних мас, а воля бюрократичної верхівки держави, яка шляхом узурпування влади здобувала можливість нав'язувати суспільству свою модель соціальної регуляції. На думку А. Зайця, нормативістське розуміння нормотворення розглядає його як суто державну законодавчу діяльність. Тобто воно передбачає лише вихідний зв'язок - сприйняття волі народу державою, але не передбачає зворотного зв'язку - сприйняття народом закріпленої в законі волі як власне правових норм, визнання їх такими, що мають реалізовуватися за допомогою відповідних регуляторних механізмів [11]. Ця думка здається цілком слушною, оскільки нормативістська концепція законотворення справді розглядає процес об'єктивації без комунікативного зв'язку, що означатиме його відірваність від народу як джерела влади, передовсім, законодавчої, здійснення законотворення бюрократизованою нелегітимною владою, яка не узгоджує своїх рішень з виборцями, коли народ в цілому і кожен виборець зокрема не має можливості висловитися стосовно цих рішень, а самих демократичних механізмів процедур апробації державних рішень не існує. Формування механізму апробації можливе за умов персоніфікації індивідуальних цінностей в загальному, консолідованому законотворенні, коли соціальний суб'єкт стає зацікавленим у відповідному контролі.
Вочевидь, знеособлений контроль не є життєздатним, оскільки прагнення державної влади до вироблення певного законодавчого акта, її мотивація в результаті різновекторних впливів визначаються як результат зіткнення різних особливих інтересів усередині суспільства, а також безпосередньо в середовищі даної влади. Теоретична діяльність пізнання умов законодавчої діяльності здійснюється у відношенні державної влади до тих умов, що об'єктивно склалися в суспільстві. Але оскільки пізнання будь-якого об'єкта відбувається завжди через індивідуальне пізнання його окремими індивідами, то і в цьому випадку уявлення влади про умови законотворчої діяльності безпосередньо існує у численності самостійних уявлень індивідів. Отже, виникає потреба інтегрувати ці окремі уявлення, привести їх до якогось єдиного уявлення. Та оскільки кожен з цих індивідів є одночасно носієм як загального інтересу (як представник влади), так і особливого індивідуального інтересу (як індивід взагалі), то пізнання умов законотворчої діяльності владою є складним і суперечливим процесом, зумовленим суперечністю вказаних інтересів.
З цього випливає висновок: чим більш розвинене вихідне протиріччя, чим воно гостріше і ближче до свого вирішення, тим необхіднішими стають все радикальніші перетворення суспільних, державних і правових інститутів, загальнішою стає об'єктивна зацікавленість влади у змінах законів держави, а, отже, й у здійснені того чи іншого законотворчого процесу.
З іншого боку, обумовленість останнього об'єктивною необхідністю та наявністю відповідної зацікавленості влади в ньому не лише не виключає, а, навпаки, передбачає появу в кожному законотворчому процесі суб'єктивних особливостей. Якщо законотворчий процес реалізується в законодавчій діяльності державного апарату, то суб'єктивні особливості цієї діяльності (її мета, рішучість верховної влади реалізувати цю мету, прийняття нею рішення про здійснення конкретного законодавчого процесу і формування його ідеї, теоретична діяльність пізнання необхідності даного процесу, нарешті, відповідне виявлення волі суверена і практична діяльність державного апарату, який виконує дане рішення верховної влади) так або інакше відбиваються на здійсненні законотворчого процесу. В кінцевому підсумку ефективність цього процесу залежатиме від інформаційного (в широкому розумінні) забезпечення дій, що містить системну аргументацію правомірності законотворчої ініціативи. Результати такої змагальності можемо зустріти в політичній історії сучасної України.
У зв'язку з такою наступальною діяльністю влади як провідного суб'єкта законотворчого процесу інші учасники політичної комунікації потрапляють в ситуацію корегування правових норм, які, за оцінкою Т. Науменка, соціально зафіксовані домінуючим і, відповідно, панівним у конкретному соціальному організмі суб'єктом [12]. Необхідність змін норм функціонування суспільного організму з боку влади обумовлює проникнення нових суджень, оцінок, думок у масову свідомість за допомогою комунікативних засобів. Спосіб їх поширення багато в чому залежить від типу політичного режиму. Формування в соціумі ціннісних орієнтацій, акумульованих на процес вдосконалення системи суспільної поведінки, що являє собою мету законотворчої діяльності, є природним бажанням демократичних держав - законотворча діяльність в такому випадку прагне до широкої моделі участі усіх можливих суб'єктів законотворення.
Проте усі наполягання на змістовій завершеності горизонтальної (лінійної) моделі комунікації в частині законотворення, що обумовлюватиметься типом політичного режиму, не мають суттєвих підстав з огляду на взаємопов'язаність каналів законотворення, комунікативну насиченість політичних інститутів і складовихгромадянського суспільства у складній взаємодії з пошуку оптимального варіанту нормативно-правового акта. Вочевидь, йдеться не про горизонтальність чи вертикальність спеціальної комунікації у правовому просторі держави як індикатора рівня демократичності суспільства: зазначена схема лише кореспондується із загальним класифікатором видів законотворчого процесу.
Сутність його визначення випливає, як зазначає О. Ющик, з того, за чиєю ініціативою - верховної влади чи опозиції - він здійснюється. Відтак законотворчий процес взагалі може бути поділений на два основні види - на процес, що здійснюється верховною владою
Loading...

 
 

Цікаве