WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Законодавчі аспекти управління українською національною безпекою - Реферат

Законодавчі аспекти управління українською національною безпекою - Реферат

тенденцій розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних і реальних загроз національним інтересам України;
· питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації.
Кілька разів повторюється пункт про координацію і контроль, але наприкінці статті законодавці запропонували чітке формулювання цього моменту: РНБОУ координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Отже, згідно з Законом, РНБОУ опікується абсолютно всіма питаннями в Україні, хоча реально не виписано механізми цієї діяльності. Так, Закон не встановлює відповідальності відділів у структурі Ради, не фіксує таких важливих елементів управління національною безпекою, як щорічні доповіді, збирання розвідувальної інформації, відповідальність за свої дії. Саме це дозволяє говорити, що Закон про РНБОУ є декларативним і лише розширює відповідну Статтю Конституції.
Не менш, а можливо й більш важливим для розуміння системи управління національною безпекою в Україні є Закон України "Про основи національної безпеки України", ухвалений 19 червня 2003 року. Він конкретно визначає, хто має перейматися національною безпекою, тобто - коло її суб'єктів. Сюди входять: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, Генеральна прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об'єднання громадян. Їх зусилля мають бути спрямовані на об'єкти національної безпеки: людину і громадянина (їх конституційні права і свободи), суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне та природне середовище, природні ресурси) і державу (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).
Як бачимо, законодавець підійшов дуже широко до визначення учасників процесу забезпечення і управління національною безпекою. Національна безпека, в їх розумінні, це сукупність усіх проблем, що стосуються безпечного існування громадянина і суспільства. Загроза життю однієї людини - це вже загроза національній безпеці. Відповідно, і суди, і Нацбанк, і громадські організації (наприклад, клуб книголюбів) є суб'єктами національної безпеки і мусять, поряд зі своїми прямим функціями, нести тягар цієї відповідальності. Однак, натякнувши на цей факт, народні депутати не стали його розвивати.
Услід за скасованою Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України, стаття 9 цього Закону розширює бачення повноважень основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки. Але Закон не говорить нічого нового про систему ухвалення рішень і управління у сфері національної безпеки: Президент здійснює загальне керівництво, а РНБОУ координує і контролює діяльність органів виконавчої влади. Між іншим, контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється, відповідно, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України. Однак детальних положень, хто кого контролює, хто за що відповідає, не існує.
Натомість є пояснення щодо відповідальності інших суб'єктів національної безпеки. Так, громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади й органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни. Верховна Рада України, у межах повноважень, визначених Конституцією, ухвалює закони, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, приймає інші рішення з питань відбиття збройної агресії проти України, введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України. Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави; вживає заходів для забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України згідно із законами України; прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України; Національний банк України, відповідно до основних засад грошово-кредитної політики, розроблених Радою Національного банку, визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України тощо.
З одного боку, така деталізація точніше вказує на структуру системи управління національною безпекою, визначає відповідальних за різні рівні ухвалення рішень. Однак, з іншого боку, будь-які новації звелися до введення словосполучення "в інтересах національної безпеки" в конституційні визначення відповідних суб'єктів.
Звичайно, таке профановане визначення не сприяє розумінню ролі, яку має відігравати, наприклад, Нацбанк у сфері управління національною безпекою. Та й ступінь контролю РНБОУ за діяльністю органів виконавчоївлади не конкретизовано - найбільш залученою особою до сфери ухвалення рішень залишається Президент України. Але нагадаємо: РНБОУ є не дорадчим органом при Президентові (як, наприклад, Рада національної безпеки Польщі), а координуючим і контролюючим органом при ньому. Закон "Про основи національної безпеки України" вилучив занадто очевидні повтори і перехресні посилання в Концепції національної безпеки та інших актах, однак не дав явних вказівок щодо ролей, відповідальності та розподілу повноважень державних органів. Звичайно, якщо говоримо про реалізацію покладених на органи влади конституційних повноважень (наприклад, емісію грошей у Нацбанку чи ухвалення законів у Верховній Раді), то всі питання ніби зникають - не потрібно ухвалювати додаткових нормативних документів. Однак якщо виносимо сферу національної безпеки "за дужки" щоденної роботи, вважаємо її окремою системою, котра заслуговує на окремі рівні компетенції, то брак чіткого розподілу повноважень і схеми управління негативно впливає на весь процес.
Втім, заглибившись далі у нормативно-правові акти, з'ясовуємо, що потрібні механізми координації і контролю виписані в Указах Президента "Про Раду національної безпеки і оборони
Loading...

 
 

Цікаве