WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Законодавчі аспекти управління національною безпекою за рубежем - Реферат

Законодавчі аспекти управління національною безпекою за рубежем - Реферат

управління безпекою, який дуже відрізняється від тих, що діють у країнах з сильною президентською владою. Його суть - у розпорошенні завдань і функцій, а також відповідальності по різних структурах і управліннях. Причому існує значна кількість надвідомчих рад і комітетів, які не перетинаються одне з одним, але забезпечують загальне функціонування системи національної безпеки. Очевидно, одна з причин цього - багатовікова історія англійського парламентаризму, протягом якої вдалося випрацювати ефективні зв'язки і формули.
У Великій Британії система управління національною безпекою має назву "механізми національної безпеки" або "механізми національної розвідки" (National Security Machinery or National Intelligence Machinery) [1]. Прем'єр-міністр країни відповідає за весь механізм безпеки. В цьому його дорадником є координатор з питань безпеки і розвідки, який координує діяльність різних агенцій. Міністри відповідають за безпеку у своїх секторах.
Існують окремі структури для координації безпеки в різних галузях. Так, для захисту інформаційних баз даних 1999 року створено Центр з координації безпеки національної інфраструктури (National Infrastructure Security Coordination Centre) - для проведення міжвідомчих заходів з мінімізації загроз національній інформаційній інфраструктурі. В парламенті функціонує комітет з розвідки та безпеки, який вивчає діяльність адміністрації та витрати відповідних управлінь. Цей комітет щороку подає доповіді прем'єр-міністру, а також забезпечує доповіді ad hoc. Існує також міністерський комітет з розвідувальних служб (Ministerial Committee on the Intelligence Services (IS)), який очолюється прем'єр-міністром і є однією з найвищих рад з питань безпеки та розвідки, котра має право контролювати виконання рішень відповідними управліннями.
Не менш поважаним є Офіційний комітет Кабінету міністрів з питань безпеки (Cabinet Official Committee on Security (SO)), який контролює діяльність спецслужб, встановлює пріоритети національної безпеки, розподіляє їх між відомствами й управліннями, а також надає інформацію і поради міністру Кабінету міністрів, що відповідає за внутрішню безпеку країни. До цього комітету входять керівники Скарбниці, МЗС, МВС, Міністерства оборони та інші посадовці.
Нарешті, Комітет з розвідки і безпеки (The Intelligence and Security Committee (ISC)), до якого входять дев'ять парламентарів за призначенням прем'єр-міністра після консультацій з лідером опозиції. Цей комітет контролює витрати й результати роботи спецслужб та інших структур, відповідальних за безпеку. Щороку комітет подає доповіді прем'єр-міністру, а той передає доповідь парламенту.
Вся ця складна система регулюється масою законодавчих актів, найголовнішими з яких є Закон про Службу безпеки 1987 року та Закон про служби розвідки 1994 року. Ці та інші документи складені в англосаксонській манері, яка існує і в законодавстві США: мінімум термінологічних суперечностей, максимум конкретики щодо завдань, функцій і відповідальності.
Відтак, у Великій Британії немає єдиного координуючого та контролюючого органу в системі управління національною безпекою, але всі завдання вирішуються ефективно і послідовно завдяки чіткому розподілу обов'язків.
Як бачимо, в світі існує чимало варіантів ефективної системи управління національною безпекою. Роль РНБ залежить переважно від форми правління. Так, президентські республіки делегують більше повноважень цьому координуючому органу (а воєнізовані та авторитарні режими - навіть надмір повноважень), тоді як парламентські республіки часто розмивають саме поняття єдиної ради національної безпеки. Іноді для вирішення відповідних проблеми необхідно мінімум "витрат" (160 чоловік апарату РНБ США), а іноді - навпаки, створюється складний бюрократичний апарат, який розростається за законами Паркінсона (Велика Британія). Україна ж поки не змогла визначитися, яку схему необхідно реалізовувати їй, і тому на юридичному рівні використовує досить загальні та неконкретні настанови. Як стверджує експерт Центру конфліктології Британської військової академії Дж. Шер, "Україна успадкувала не лише органи безпеки СРСР, але й культуру управління... Управлінська практика в більшості країн - членів НАТО кардинально відрізняється... Багато ініціатив започатковується та виконується комітетами на проміжному рівні, що за своєю структурою є цивільно-військовими чи міжвідомчими з доступом до всієї інформації в межах їх компетенції. В результаті вибудовується прозоре співробітництво між ідеями знизу та директивами згори. Такий принцип прийняття рішень допомагає долати інституційні бар'єри та з'єднувати структури" [7]. Очевидно, саме до такого ідеалу сьогодні необхідно прямувати вітчизняній сфері безпеки.
А рецепти вже пропонувалися неодноразово - багатьма знаними українськими та зарубіжними фахівцями [2]. Можна лише узагальнити їх в такому порядку:
· Україна потребує чіткої ієрархії інститутів національної безпеки та законодавчих актів, потребує визначення та регламентації повноважень Ради національної безпеки і оборони України;
· саме розуміння національної безпеки і системи управління нею має змінитися: годі шукати точних визначень для плинних процесів, необхідно навчитися управляти ними - для цього необхідно створити ефективні механізми та визначити відповідальність;
· необхідно визначити загрози національним інтересам, з'ясувати пріоритети та розподілити обов'язки між державними управліннями.
Отже, найважливішими завданнями на порядку денному управління національною безпекою має стати зміна в ставленні до національної безпеки як до широкого кола питань, зміна ставлення до РНБОУ як до політичного органу та зміна до системи стримувань і противаг як до вигадки західних демократів. Україна потребує обмеження повноважень РНБОУ, визначення її статусу (центр рішень чи консультативний орган?), забезпечення відповідальності і чіткої структури управління. Тільки в цьому випадку зможемо говорити про ефективне вирішення проблем, які постають з виникненням загрози національним інтересам.
Література:
1. National Intelligence Machinery. - Available from http://www.tso.co.uk/bookshop.
2. Гончаренко О. М., Лисицин Е. М. Методологічні засади розробки нової редакції Концепції національної безпеки України. - К.: НІСД, Серія "Національна безпека". - 2001. - Випуск 4.
3. Горбулін В. П., Бєлов О. Ф., Лисицин Е. М. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України. // Стратегічна панорама. - 1999. - №3. - С. 12 - 19.
4. Лисицин Э., Джангужин Р., Гончаренко А. Гражданский контроль и система национальной безопасности Украины. // Зеркало недели. - №35 (410). - 2002. - 14 -20 сентября.
5. Мирошниченко В. М. Организация управления и обеспечение национальной безопасности Российской Федерации. - М.: Издательство "Экзамен", 2002. - 256 с.
6. Рахманин С. Административный тупик. // Зеркало недели. - № 10 (538). - 2005. - 19 - 25 марта.
7. Шер Дж. Військова та безпекова реформа в Україні: західний погляд. // Стратегічна панорама. - 2003. - № 2.
www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве