WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етнічні кордони і міжетнічна толерантність - Реферат

Етнічні кордони і міжетнічна толерантність - Реферат

організаційні якості. В уявленнях Ф. Барта етнічний кордон є актом свідомості, а засобом його вивчення є дослідження етнічної ідентичності. Тільки за умови, коли люди поділяють уявлення, які стають спільними, і діють на їх основі, вони стають групою, а етнічність може набувати організаційної та інституційної форми. Етнічні маркери можуть бути одиничними або становити певний набір чи навіть систему. А це означає, що набір маркерів може змінюватися.
Отже, показником приналежності до тієї чи іншої групи є певні соціальні фактори, категоріальні характеристики, а не "об'єктивно" існуючі культурні відмінності. На думку Ф. Барта, немає прямої відповідності між етнічними спільнотами і культурною схожістю та різницею. Етнічні категорії в процесі ідентифікації себе та інших розглядають ті об'єктивні відмінності, які самими індивідами сприймаються як значні. Організаційна структура, що забезпечується процесом етнічної категоризації, в різних соціокультурних системах може бути наповнена різним змістом. Етнічні категорії можуть пронизувати все соціальне життя або ж функціонувати в певних секторах дійсності.
Етнічні кордони структурують соціальне життя. Вони встановлюють складну організацію поведінки і соціальних відносин, обумовлених фактом взаємного етнічного категоризування. Водночас етнічне категоризування можливе тоді, коли поведінка набуває значних розрізнювальних характеристик, культурних особливостей. Цей процес забезпечує збереження етнічних груп: структурування процесу міжетнічної взаємодії будується на культурних відмінностях.
Існування в суспільстві базових етнічних категорій є фактором, що підтримує поширення культурних відмінностей. В поліетнічному суспільстві члени етнічної групи спрямовують свої дії на їх підтримку. Культурна взаємодоповнюваність може сприяти збільшенню взаємозалежності етнічних груп і створювати базу для сумісності. В тих сферах діяльності, де немає культурної взаємодоповнюваності, не можуть скластися умови для формування взаємодії на етнічному грунті. Тут взаємодії не буде зовсім або вона існуватиме без врахування етнічної ідентичності.
Разом з тим, складні соціальні системи передбачають широкий вибір взаємодоповнюючих ціннісних відмінностей і різних форм соціальних наказів. У такій соціальній системі культурні відмінності повинні бути стійкими, стандартизованими всередині етнічної групи. Тобто набір ролей-статусів кожного члена такої групи (соціальне обличчя) повинен бути переважно стереотипним, і тоді міжетнічна взаємодія може грунтуватися на етнічних ідентичностях [9].
Ф. Барт аналізує етнічні групи та культурне розмаїття стосовно їх організаційних можливостей. При цьому етнічність розглядається в функціональному значенні як форма соціальної організації культурних відмінностей. Етнічна група формується системою уявлень людини як самокатегоризацією, так і ідентифікаціюванням інших до етнічних груп. В соціальному плані ці механізми є системою соціальних наказів. Концептуальний підхід Ф. Барта до дослідження етнічної і культурної відмінності грунтується не стільки на об'єктивно існуючих та історично успадкованих культурних рисах етнічних груп, скільки на індивідуальній свідомості і обумовленій нею соціальній поведінці, що відображається в системі соціальних ролей.
Підхід російських вчених до вивчення особливостей соціонормативної культури, в основу якого покладено уявлення про реально існуючі етнічні спільноти, історично і психологічно обумовлені почуттям етнічної солідарності, дозволив одержати висновки (подібні до бартівських) про значення соціальних відповідностей соціокультурних відмінностей [10]. Л. Дробижева і Ю. Арутюнян досліджують механізми спадковості групового досвіду, сприйняття культури як засобу передачі етнічно специфічної інформації. Соціонормативні культурні розходження, які грунтуються на розходженнях в "системі цінностей, значень, еталонів дії, моделей бажаної поведінки", розглядаються як символи "культурної, в тому числі етнічної ідентифікації" [11]. Соціонормативні культурні особливості пронизують усі сфери діяльності людей - трудову, соціально-політичну, побутову, дозвілля. Сферою широкого міжетнічного контакту є, насамперед, місце діяльності, де відбувається інтенсивне спілкування людей у виробничій сфері, безпосередня трудова діяльність представників різних культур у багатонаціональному колективі, що представляють собою досить уніфіковану в культурному відношенні ділянку. Тут спостерігається і зближення соціонормативних характеристик культурних розходжень [12]. Значно глибша роль культурних особливостей соціонормативної культури у сфері дозвілля та в сімейно-побутовій діяльності.
Отже, дослідження російських вчених у сфері культурних меж на загал не суперечать положенням Ф. Барта: культурні розходження мають тенденцію до зниження в умовах інтенсивного міжетнічного контакту, побудованого без урахування "етнічного чинника" - у сферах трудової діяльності, тоді як у сфері дозвілля, сімейно-рольових і побутових формах поведінки культурна різниця зростає.
У створенні й підтриманні культурних меж значну роль відіграє держава. При цьому процес формування етнічної ідентичності, групової солідарності має багато в чому опосередкований характер [13]. На думку В. Тишкова, етнічна самоідентифікація є актом довільного вибору з доступного на даний момент набору ідентичностей (наприклад, від громадянської до вузьколокальної) [14]. Беручи до уваги наявний набір культурних маркерів, етнічна ідентичність мобілізує найприйнятніші для існуючої політичної ситуації культурні відмінності і цим визначає рухливість, пластичність культурних меж, піддатливість владному маніпулюванню [15].
Етносоціологічні дослідження 1980 - 1990 років засвідчують, що для етнічних кордонів можуть мати значення не тільки етнокультурні фактори, але й політичні погляди - як маркери, що сприяють етнічній консолідації потужніше, ніж культурні характеристики. Крім того, соціальне значення етнічної ідентичності виявляється в конкуренції, антидискримінаційному виявленні шляхів розвитку або в наданні пільг соціальній мобільності, в місцевому домінуванні, солідарності задля соціального контролю чи використання ресурсів.
Етносоціологічний підхід віддає перевагу інструменталістським концепціям, які, використовуючи набір маркерів етнічного кордону, розглядають "багатозначність і базу етнічності, що змінюється" [16].
Ф. Барт, як прихильник конструктивістського розуміння природи етнічного, провідну роль в мобілізації етнічності відводить лідерам, які добиваються певної політичної мети [17]. В теорії колективних дій, що пояснюють етнічні конфлікти, сьогодні це досить популярний напрямок. З теоретичних позицій ця теза розглядається в працях В. Тишкова і Л. Дробижевої [18]. Історичний досвід та етносоціологічнідослідження свідчать, що результативні лідери могли мобілізовувати маси лише в тому випадку, якщо були відповідні передумови, якщо група усвідомлювала конкретні інтереси, декларовані лідерами. Так, А. Попов виокремив варіанти "етнічної мобілізації", використовуючи як світовий досвід, так і практику міжетнічних конфліктів, що розгорнулися на пострадянському просторі. Варіанти, на його переконання, такі:
·
Loading...

 
 

Цікаве