WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етапи і перспективи системних реформ в Україні - Реферат

Етапи і перспективи системних реформ в Україні - Реферат

"невидима рука" ринкової економіки, про яку писав ще Адам Сміт. Не могло бути панацеєю і зростання національної самосвідомості, яка сама зазнавала серйозних випробувань внаслідок значного погіршення умов життя переважної більшості громадян. Нові культурні (в тому числі й освітні) процеси дають результати, хоча й надзвичайно важливі, але аж ніяк не відразу. Необхідний певний час для їх радикального впливу, щонайменше зміна одного покоління. Іхоча на першому етапі системної реформи був період максимальних соціальних витрат держави (так, 1992 року загальні кошти на соціальний захист - пенсії, допомоги, субсидії та соціальні послуги - виділялись у розмірі понад 40 % від ВНП, або двох третин загальних державних витрат [6]), однак позитивний ефект від цього на загальному стані суспільства починає відчуватися лише зараз.
Тому значною мірою перехід до наступного, другого етапу системних реформ розпочався під впливом саме політичних факторів. Його можна пов'язувати з конституційним вирішенням колізій у стосунках між законодавчою та виконавчою владою. До такого вирішення змогли прийти вже нові Президент та Верховна Рада України.
За непростих обставин, після майже п'ятирічного протистояння, у червні 1995 року Президент і Голова Верховної Ради України підписали Конституційний Договір, відповідно до якого тимчасово (на один рік) припинялась дія положень Конституції 1978 року, які суперечили угоді. На цей період обмежувалися повноваження парламенту та місцевих рад і розширювалися нормотворчі та адміністративні функції виконавчої влади. А через рік, знаменитої "конституційної ночі" з 27 на 28 червня 1996 року, було затверджено Основний Закон України.
У доповіді з нагоди першої річниці ухвалення Конституції Президент України Л. Кучма висвітлив найвагоміші наслідки введення її в дію: державне будівництво здійснюється в більш-менш визначених рамках, діяльність державних інститутів та відносин між ними введено у конституційне русло; у свідомості людей остаточно утвердилась ідея держави; народ перетворюється з об'єкта політики на вищий її суб'єкт, розширюється свобода дій у політиці та економіці; ми вийшли на новий вектор соціального поступу - від тоталітаризму до демократії, розвиваємося за умов багатоманітних форм господарювання та власності; набули прогнозованого характеру суспільно-політичні процеси, зруйновано ідеологічний фетишизм і закріплено політичний плюралізм; сформоване сприятливе міжнародне середовище для зміцнення безпеки держави та розв'язання внутрішніх проблем.
До важливих ознак цього етапу втілення системних реформ в Україні, крім подолання обвальних процесів в економіці та кризових явищ у політичному житті, варто додати певні, непомітні з першого погляду, але важливі зрушення в суспільному житті України. Йдеться про закріплення позицій місцевого самоврядування та перехід до центристських настроїв у Верховній Раді.
Перший процес розпочався ще на початку 90-х років введенням в дію Законів України "Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" (1990 рік) і "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (1992 рік). Якщо перший закон запроваджував нові принципи самоврядування, то другий започаткував формальне роздержавлення місцевих рад. Реальне ж розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади (адміністраціями) було здійснено на основі нових Конституції і Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Місцеве самоврядування - важлива складова громадянського суспільства, а його становлення є необхідною передумовою стабілізації усього суспільного життя.
Іншою ознакою такої стабілізації стало зростання центристських настроїв у Верховній Раді України, пов'язане з ослабленням ролі лівих сил як у парламенті, так і в країні в цілому. Вибори народних депутатів України 2002 року привели до законодавчого органу влади переконливу більшість правих і центристських сил, процес становлення яких розпочався значно раніше. Короткий аналітичний огляд цього процесу подає, зокрема, В. Литвин [7].
Варто наголосити на таких особливостях цього процесу.
В суспільстві долається політичний радикалізм, на зміну ідеологічній і світоглядній революції приходить здоровий прагматизм та реформаторські настрої. Після концептуального визначення ("Куди йти?") починають домінувати процеси стратегічного визначення ("Як іти?").
Після подолання першого шоку і першої ейфорії настає час випробування нових сил. Пошуки цього етапу мають перехідний характер: стару систему вже в основному зруйновано, нова ще тільки починає будуватись. Однак саме в цей час закладаються підвалини подальших успіхів. Активно формуються регіональні еліти, активізуєтьсяне партійне будівництво: на зміну ідеологічно-популістським партіям, схильним до політичного радикалізму, приходять партії, які базуються на стабільних соціальних та економічних інтересах (нехай навіть на перших порах більше схожі на партії-"холдинги").
І якщо на парламентських виборах 1998 року зростання центристських сил ще не привело до радикальної зміни політичної структури Верховної Ради, то президентські вибори 1999 року показали втрату політичної привабливості радикальних ідеологій.
Новий, третій етап системних реформ в Україні розпочався 2002 року. Для збереження позитивних тенденцій необхідна відповідна державна політика. Звідси - першочергова увага до вирішення завдань якісного змісту, виправлення допущених деформацій, уникнути яких в умовах тривалої глибокої економічної кризи було неможливо.
Ключовими моментами політики, спрямованої на вирішення завдань нового порядку денного національних економічних реформ, на думку авторів монографії "Інноваційна стратегія українських реформ" [8], є:
· запровадження цілісної системи заходів, пов'язаних з відчутним поглибленням лібералізації всіх сфер економічної діяльності, формуванням ефективного конкурентного середовища, рішучим подоланням монополізму, виправленням глибоких деформацій економічної структури;
· виправлення нинішніх деформацій у відносинах власності, забезпечення політичної підтримки та надійного захисту прав приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесторів та кредиторів. Упродовж попереднього десятиріччя основні акценти робилися на відповідних кількісних перетвореннях. Нині, коли в економіці сформовано критичну масу приватної власності, пріоритетними стають зусилля в напрямку її якісного вдосконалення;
· новий етап реформ та інших трансформаційних процесів суттєво
Loading...

 
 

Цікаве