WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Евристичні можливості біогеодетермінізму - Реферат

Евристичні можливості біогеодетермінізму - Реферат

фашизм, більшовизм, геноцид, антисемітизм тощо. Абсурд якраз і полягає в тому, що не умови географічного середовища, не біологічні закони кладуться в основу пояснення причин різниці в історичному та культурному розвитку народів, а расові й психічні чинники, ступінь організованості й революційної свідомості певного класу, рівень розвитку суспільно-економічної формації.
Провідною парадигмою досліджень відомого теоретика етносу, етногенезу та етнічної історії Л. Гумільова є етнос як біокосмічний феномен, який у своєму розвитку (етногенезі) проходить низку стадій відповідно до стану своєї пасіонарності. Остання є біохімічною енергією живої речовини біосфери і визначає спроможність етнічних колективів виконувати роботу, кваліфіковану істориками як активність (міграційну, природоперетворюючу, воєнну, економічну тощо). Ця активність визначається кількістю енергії (пасіонарної напруги) в етнічній системі, тобто кількістю пасіонаріїв різних рівнів. Здатність індивіда здійснювати цілеспрямовану роботу пояснюється кількістю енергії, яку він може абсорбувати з довкілля. Цей висновок Л. Гумільова став результатом осмислення закону збереження енергії, а також питання про її форми та механізм абсорбції. У вирішенні цієї проблеми Л. Гумільов спирався на праці В. Вернадського. В етнічних колективах, за Л. Гумільовим, надлишок енергії породжує сплески цілеспрямованої активності - пасіонарні поштовхи і вибухи. На відміну від тварин, людина цю енергію сублімує - переводить в осмислені, соціально значущі дії.
На нашу думку, в дослідженні глибинних процесів національної та етнічної свідомості, у тому числі підсвідомості, етнічного та національного характеру, психології, біогеодетерміністський метод, розроблений Л. Гумільовим, є визначальним. Зрозуміло, чому в радянській науці він довго піддавався скептицизму, оголошувався дивацтвом тощо. Адже Л. Гумільов заперечував соціальну основу етнічних процесів. І лише нині наука може гідно поцінувати науковий подвиг ученого, творчо застосовуючи його розробки та ідеї. Тому не випадково сучасні українські етнополітологія та етнодержавознавство послуговуються тлумаченнями етносу, етногенезу та іншими категоріями, заснованими на гумільовській концепції.
На теоретичному й державно-політичному рівнях національної свідомості спостерігається тенденція до політизації та ідеологізації біогеодетерміністських підходів та відповідних чинників. Так, українські політологи подекуди пояснюють (як правило, традиційно) особливості національного характеру і вдачі (точніше, української психіки і характеру) геополітичним межовим розташуванням України, лагідним кліматом і т. п. І це абсолютно правильний, на наш погляд, підхід. Проте виведення геополітичної стратегії держави з цієї межовості й виправдання нерішучості українських політиків у захисті національних інтересів таким "міжцивілізаційним прокляттям" видається простою спекуляцією на біогеодетермінізмі.
Особливо небезпечною виявилася зазначена тенденція у сучасній Росії. Для виконання ідеологічного та політичного завдання - обгрунтування "великої місії" Росії у сучасному світі, необхідності відновлення "єдиної і неділимої" на великому євразійському просторі - із старих шухляд дістають запліснявілі слов'янофільські та євразійські ідеї.
Актуальність євразійських ідей у нинішній Росії пояснюється спробами консолідації російської нації, що розпадається буквально на очах, навколо національної ідеї. А остання у російській посттоталітарній політичній культурі поки що не уявляється іншою, окрім як імперською. Звідси звернення до різних (у тому числі "исконно русских") "традиційних" ідей - слов'янофільства, євразійства, соборності, православ'я тощо.
Красномовним і надто претензійним обгрунтуванням ролі "російського постмодернізму у формуванні нової наукової картини світу" є книга сучасного російського політолога й культуролога О. Панаріна "Реванш історії: російська стратегічна ініціатива у XXI столітті". На думку пана Панаріна, в російській культурі формуються три потужні течії, які кидають виклик основним настановам західноєвропейської наукової класики. Дослідник взагалі стверджує примат і первинність культури щодо науки. "Культура - "підсвідомість" науки, тиск якої веде до перетворення дослідницьких парадигм. Тому необхідно виокремити у культурі дві системи принципів, одна з яких стала джерелом класичної (західної) науки, а друга стає чинником посткласичного повороту". В основі цього посткласичного повороту, що грунтуватиметься на російському виклику західноєвропейській науковій класиці, має бути, на думку О. Панаріна, російський космізм, філософія всеєдності й своєрідний натурфілософський органіцизм.
Російський космізм, як стверджує О. Панарін, альтернативний соціоцентризмові, що відриває людину від природи і проповідує незалежність соціуму від космосу. В російській культурі "вперше після зловісного метафізичного розриву Нового часу робиться спроба повернути людину природі, а природу - людині. Російський космізм передує сучасній коеволюційній парадигмі науки - ідеї співрозвитку світу природи і світу цивілізації" .
Друга течія у російській культурі - філософія всеєдності, центральна ідея якої є альтернативою уявленням про конгломеративність, мозаїчність навколишнього світу. Останній сприяє екологічному нігілізмові технічної цивілізації. "Філософія всеєдності повертає нас від образу природи як майстерні до образу природи як храму, простір якого будить у нас мотивації вищого порядку, несумісні з безвідповідальним споживацьким егоїзмом. ...Принцип всеєдності став загальнометодологічною передумовою сучасних понять біоценозу, геобіоценозу, що набули значення не лише орієнтирів наукового знання, а й нормативних принципів, що зобов'язують поважати крихку цілісність космосу" .
Третьою течією, настановою російської культури епохи релігійно-філософського ренесансу, є, на думку О. Панаріна, своєрідний натурфілософський органіцизм. Адже, на відміну від класичної західної науки, де універсальною моделлю світу й джерелом дослідницьких настанов є природа нежива, в російській культурі домінуючим є "теургічний образ живої матерії і живого космосу". Цей космос постає як органічна цілісність, "живий вогонь", самоорганізований простір, живий організм. Відтак, за твердженням О. Панаріна, відбувається "реванш" романтичної російської натурфілософії над класичним механіцизмом. Сучасну епоху дослідник тлумачить як "реставраційну", оскільки, по-перше, вона є постіндустріальною і характеризується екологічними прозріннями, заборонами на нестримний технологічний активізм; по-друге, єпосттоталітарною, пов'язаною з культурологічними заборонами на революціонаристські експерименти із суспільством. Від ідеї "реставраційності" О. Панарін і прокладає лінію "реваншу". Відповідно, на думку О. Панаріна, Заходові належить помудрішати, аби визнати своєчасність цієї альтернативи, збагнути профетичний характер російського "традиціоналізму".
Така методологічна настанова знадобилася О. Панаріну не для обгрунтування справжніх альтернатив, які висунула сучасна цивілізація перед людством, а для звичайнісінької апології сучасного російського "історичного реваншу" - через звернення до євразійських контамінацій. На його думку, "євразійський постмодерн за своїм радикалізмом перевершить будь-яку уяву". Адже глобальний цивілізаційний і геополітичний баланс між Сходом і Заходом, як і колись, залежить

 
 

Цікаве

Загрузка...