WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Еволюція поглядів на державний суверенітет - Реферат

Еволюція поглядів на державний суверенітет - Реферат


Реферат на тему:
Еволюція поглядів на державний суверенітет.
В останні десятиліття, з бурхливим розвитком процесів глобалізації, особливої актуальності набуває проблема визначення статусу державного суверенітету і його ролі в сучасних умовах. Вивчення такого явища, як "знецінення" статусу суверенної держави та послаблення централізованих інститутів державної влади, стало навіть окремим напрямком теоретичних досліджень, в рамках якого працює чимало вчених-політологів різних країн.
У працях вчених, які досліджують означену проблему, порушується складне й болюче для політиків-практиків питання про відповідність сучасним реаліям традиційного поняття державного суверенітету, або, скоріше, традиційних підходів до його визначення. Адже сьогодні світ зустрівся з явищем, яке можна назвати "розмиванням" державного суверенітету [1]. Справді, за умов глобалізації соціальні відносини в різних країнах світу значною мірою уніфікуються, державні кордони безперешкодно перетинаються потоками електронної та іншої інформації, внаслідок чого механізми, необхідні для ефективного здійснення суверенітету в традиційному його значенні, стають все більш ефемерними.
Якщо проаналізувати праці, присвячені вивченню цієї проблеми, то можна виокремити такі вже певною мірою викристалізувані школи:
· політичний реалізм (неореалізм),
· лібералізм (неолібералізм),
· неомарксизм,
· конструктивізм,
· французька школа соціології міжнародних відносин,
· функціоналізм.
Представники школи політичного реалізму (М. Вебер, Г. Моргентау, Р. Арон, К. Уолт, Г. Кіссінджер, А. Уолферс та інші) сформували класичний (до речі, найбільш поширений нині) підхід до проблеми визначення державного суверенітету. Основні його постулати такі. Держава є головним актором, а суверенітет - її визначальною ознакою, пов'язаною з використанням сили. Міжнародним відносинам притаманний анархічний характер, оскільки у світі не існує "наддержавного владного осередка". Внаслідок цього держави взаємодіють "хаотично". Держава реалізує себе як "монополія на легітимне використання фізичної сили в рамках певної території" [2]. В межах цього територіального простору суверенітет означає наявність у держави вищої влади для вироблення і реалізації законів.
Національний суверенітет, в тлумаченні теоретиків школи політичного реалізму, є наріжним каменем міжнародного права. Він забезпечує державам, з одного боку, свободу поведінки, а з іншого - зобов'язує їх нести відповідальність за свої дії.
На думку реалістів, глобалізація не чинить впливу на таку основну характеристику планетарної політики, як територіальний розподіл світу на національні держави. Посилення економічних та інших зв'язків може зробити держави більш взаємозалежними, але це не стосується державних систем. Держави зберігають свій суверенітет, глобалізація не робить безглуздою їхню боротьбу за політичну владу, не зменшує значення використання сили для забезпечення національних інтересів або збереження балансу сил в ім'я тих же інтересів.
Таким чином, підходи політичних реалістів ґрунтуються на захисті базового для них поняття національних інтересів [3]. Проте ці підходи не можуть не викликати деяких застережень. По-перше, таке тлумачення передбачає "сутнісну" концепцію суверенітету, що у принципі не підлягає історичним змінам: атрибути суверенітету, мовляв, існують вічно і породжують єдину форму держави. Але ж суверенітет можна розглядати і як постійний елемент державної ідентичності, припускаючи, що його зміст може зазнавати змін. По-друге, теоретичне розмежування установчої та регулятивної функцій не відповідає нинішнім реаліям. Зміна регулятивної ролі держави спричиняє трансформації державної ідентичності, отже й зміни змісту суверенітету.
Представники школи лібералізму (М. Каплан, С. Гофман, Г. Кларк) розглядають ситуацію, що склалася нині, в іншому аспекті. Глобалізація трактується ними як остаточний продукт довготривалих трансформацій світової політики, які призвели до того, що держави перестали бути головними акторами на світовій арені. На думку вчених цього напрямку, зростаюча економічна і технологічна взаємозалежність суспільств спричиняє появу якісно нової світової системи політичних відносин. Держави перестали бути окремими, закритими одиницями, внаслідок чого світ більше схожий тепер на складну плутанину взаємовідносин.
Лібералізм чільне місце у світових процесах відводить багатонаціональним корпораціям, міжнародним організаціям, іншим транснаціональним акторам (і таким, зокрема, як терористичні угруповання), хоча й не заперечує важливої ролі держави.
Школа лібералізму в деяких питаннях світової політики розглядає державу не як єдиного актора з єдиним підходом, а як набір бюрократій, кожна з яких керується власними інтересами. Таким чином, на думку вчених ліберального напрямку, поняття національного інтересу не існує, ним маскуються інтереси бюрократичних груп, які на цей час домінують. Держави, вважають ліберали, можуть бути юридично суверенними, але на практиці вимушені вести постійні переговори з усіма акторами світової сцени, в результаті чого свобода їхніх дій серйозно обмежується. Активне підключення нових (нетрадиційних) акторів до міжнародних відносин має своїм наслідком те, що держави вимушені ділитися частиною своїх владних повноважень, передаючи їх іншим учасникам процесу. В той же час вони можуть набувати нових якостей, наприклад, пов'язаних з координацією діяльності акторів світової арени. Фактично поступово нівелюється різниця між зовнішньою та внутрішньою політикою держав.
Деякі дослідники цієї школи говорять навіть про повне розмивання змісту національних інтересів, оскільки "нові суб'єкти світової політики вже йдуть на зміну державам-націям" [4]. На думку цих вчених, глобалізація не залишає місця для національних інтересів, оскільки починають превалювати інтереси світового громадянського суспільства.
Неомарксистська теорія (І. Валлерстайн, П. Суїзі, П. Баран) розглядає світову політику в контексті світової капіталістичної економіки. Рушійними силами міжнародних відносин, вважають прихильники цього напрямку, є не держави, а класи, і поведінка всіх акторів пояснюється саме класовими особливостями. Держави, багатонаціональні корпорації та деякі міжнародні організації репрезентують у світовій економічній системі інтереси домінуючого класу. Світова економіка жорстко обмежує свободу маневру держави. Ключовою рисою світової економіки є розподіл світу на центр, напівпериферію та периферію.
Неомарксисти стверджують, що пануюча в капіталістичній світовій системі ідеологія гіперлібералізму змінює роль національного суверенітету. Основна функція держави полягає, перш за все, у сприянні ринковим силам. Водночас держава поступово втрачає функції соціального захисту населення. Перерозподіл на користь бідних регіонів розглядається в рамках цієї ідеології як "протекціоністське втручання", що суперечить логіці ринку. Тому регіони все менше пов'язуютьсвої інтереси з центром. Посилюються сепаратистські рухи: багаті не хочуть ділитися з бідними, а бідні вважають, що відокремлення стане найліпшим шляхом вирішення їхніх проблем.
Суверенітет у термінах неомарксистської школи не є ключовим поняттям, оскільки він стосується політичних і юридичних аспектів. Найважливішою ж рисою світової політичної системи є ступінь економічної автономії, і всі держави вимушені грати за правилами, визначеними міжнародною капіталістичною економікою. Так, представники школи неомарксистської теорії зазначають, що економічно малорозвинені країни перебувають у залежності від більш розвинених, причому економічне відставання не є природним етапом розвитку, притаманним усім державам, а наслідком нерівноправних міждержавних відносин.
Прихильники цього підходу піддають сумніву положення, що суверенітет, як такий, що володіє відносно незалежною політичною логікою, може бути відокремлений від світової економічної системи. Відповідно, суверенітет та розподіл праці є не просто протилежними принципами, але й елементами єдиного політичного та економічного порядку, міжнародної спільноти "вбудованого лібералізму" [5]. Саме суверенітет поступово
Loading...

 
 

Цікаве