WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Дослідження громадянського суспільства: модель нормативних досягнень - Реферат

Дослідження громадянського суспільства: модель нормативних досягнень - Реферат

на яку ніхто, крім нього самого, не має ніяких прав. Ми можемо сказати, що праця його тіла і робота його рук за найсуворішим рахунком належать йому. Що б тоді людина не виводила з того стану, в якому природа цей предмет створила і зберегла, вона сполучає його зі своєю працею і приєднує до нього щось, що належить особисто їй, і тим самим робить його своєю власністю. Оскільки вона виводить цей предмет з того стану загальної власності, в яке його помістила природа, то завдяки своїй праці вона приєднує до нього щось таке, що виключає загальне право інших людей" [14]. Обґрунтовують право приватної власності й інші дослідники, наприклад, Д. Юм [15]. Але це обґрунтування важливе лише для становлення теорії громадянського суспільства, оскільки в реальності приватна власність вже існує.
"Як свідчать етнографічні та історичні дані, індивідуальне привласнення землі та її плодів було відоме вже первісній людині. Власність з'являється завдяки застосуванню у виробництві особистих зусиль, тобто в результаті виникнення розподілу праці в рамках соціальної групи" [16]. Але в дикунських чи первісних суспільствах індивідфактично не має приватної власності, за винятком особистого спорядження, наприклад, зброї та одягу. Він нібито володіє всім майном своєї общини, він має на нього право, але поділяє це право з іншими її членами. Фактично він не має права власності навіть на себе, зважаючи на те, який ступінь його залежності від общини. Але розвиток умінь і розподіл праці, що виникає внаслідок цього, породжує індивідуальне привласнення продуктів праці. Споживання їх стає дедалі більше актом індивідуальної дії. "Об'єктами особистого привласнення стають їжа, зброя, прикраси, пізніше - жінки, викрадені з інших племен, полонені, захоплені під час війн, приручені тварини. Зародження особистого привласнення продуктів праці стало значним кроком в історії суспільного розвитку, пробуджуючи дух підприємництва" [17].
Але особисте привласнення продуктів праці в ту добу ще не стає визначальним організуючим чинником соціального порядку суспільства. "Потреба єднання індивідуальних зусиль у боротьбі за виживання та за умов низької продуктивності праці, браку досконалих знарядь спонукає розвиток спільного виробництва і спільне споживання і, таким чином, веде до спільності майна. В процесі спільного виробництва продукт перестає бути предметом особистих зусиль, право користування ним належить усім членам сімейної общини. Всі вони мають спільне неподільне право власності. Лише община є єдиним власником землі. Приватна, за висловом М. Ковалевського - "нерухома" власність невідома сімейній общині. Неподільність землі була загальним правилом, ділити її заборонялося" [18].
Виникнення приватної власності було тривалим процесом, в ході якого з'явилася спочатку "рухома" приватна власність, власність на одяг, зброю тощо. А з часом, в результаті поглиблення поділу праці, зростання її продуктивності, удосконалення знарядь вирбництва тощо, община руйнується, земля та інша "нерухома" власність ділиться між її членами. Отже, процес виникнення приватної власності можемо розглядати як нормативне досягнення громадянського суспільства а, відповідно, обґрунтування права приватної власності - як нормативне досягнення теорії громадянського суспільства.
Наприклад, Г. Гегель у "Філософії права" обґрунтовує кристалізацію приватних інтересів людей і вважає, що саме розвиток приватних інтересів слугував розпаду стародавніх держав. "Самостійний розвиток особистості - це момент, який проявляється в стародавніх державах як проникаюче псування моралі й остання причина їх загибелі". Виникнення приватного інтересу викликало псування традиційної моралі цих держав, яка базувалася на інших принципах (честь, чесноти, відданість місту, громаді, правителю). "Ці держави, почасти в патріархальному й релігійному принципі, почасти в принципі духовнішої, однак простішої моральності, вибудовуючись взагалі на первісному природному світогляді, не змогли витримати в собі її розкол і нескінченну рефлексію самосвідомості й здалися цій рефлексії, як вона почала вирізнятися, за осмисленням, а потім за дійсністю, оскільки її ще простому принципу бракувало справді нескінченної сили, яка полягає тільки в тій єдності, яка дає протилежності розуму розійтися на всю силу, і здолала її, і тримається в ній, і утримує її в собі" [19].
Первісний природний світогляд не зміг витримати розпаду особливості і загальності, оскільки йому бракувало усвідомлення єдності цієї протилежності, яка проявляється в їхній взаємозумовленості. "Нескінченна" сила, яка міститься в єдності та взаємозалежності, тільки й може подолати і стримати згубний вплив приватних інтересів, які в інших умовах розірвали б загальне (суспільство) на шматки, що й сталося в давніх суспільствах. Г. Гегель критикує Платона, оскільки "у своїй "Державі" ...він не спроможний упоратися з принципом самостійної особливості, який в його час увірвався до грецької моральності, інакше, ніж протиставивши йому свою тільки суттєву державу, і цей принцип аж до джерел, які він має в приватній власності і в сім'ї, а потім у його подальшому розвитку, повністю виключив як власну сваволю й вибір стану тощо" [20]. Упоратися з самостійною особливістю не змогли ні грецькі міста-поліси, ні, фактично, грецькі філософи. Платон протиставляє їй всепронизуючу державу, яка має контролювати всі дії людей, закріпачуючи людину в рамках певного стану, певної ролі і позбавляючи її і власності, і сім'ї. Лише таким чином Платон бачить можливим зберегти загальність від згубного впливу особливості і приватного інтересу.
Справжній розвиток приватний інтерес отримує пізніше. "Принцип самостійної в собі нескінченної особистості окремого, суб'єктивної свободи, який постав у римському світі внутрішньо в християнській релігії, а тому зовні пов'язаним з абстрактною загальністю, в тій тільки суттєвій формі істинного духу належного по праву не отримує. Цей принцип історично пізніший за грецький світ, як і філософська рефлексія, яка сягає цієї глибини, також пізніша за суттєву ідею грецької філософії" [21]. Таким чином, за словами Г. Гегеля, можна зробити висновок, що грецька філософія непричетна до обґрунтування "приватного інтересу" - так само, як і грецький світ непричетний до формування (досягнення) повноцінних "приватних інтересів" у індивідів.
Водночас Г. Гегель обґрунтовує норми, які не тільки дають змогу витримати розпад особливості й загальності, але й
Loading...

 
 

Цікаве