WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Cпіввідношення громадянських, політичних і соціально-економічних прав у Республіці Казахстан - Реферат

Cпіввідношення громадянських, політичних і соціально-економічних прав у Республіці Казахстан - Реферат


Реферат на тему:
Cпіввідношення громадянських, політичних і соціально-економічних прав у Республіці Казахстан
За роки незалежності Республіка Казахстан, здійснюючи поетапний процес демократизації суспільства, від конституційного закріплення прав і свобод людини впритул підійшла до створення реальних механізмів їх забезпечення і захисту. Реформування виконавчих, судових і правоохоронних органів, перетворення в економічній і соціальній сферах здійснювалися з метою приведення інституціональних утворень у відповідність з конституційними пріоритетами. Казахстан взяв курс на поступову реалізацію міжнародних принципів прав людини.
У період з 1991 по 2005 рік Казахстан приєднався до провідних міжнародних організацій, ратифікував понад 50 міжнародних договорів, у тому числі й з прав людини. Зокрема, ратифікація Міжнародного пакту про громадянські і політичні права стала важливим кроком у процесі демократизації суспільства. Подальший демократичний розвиток Казахстан пов'язує з активізацією своєї діяльності в межах універсальної (ООН) і регіональних (ОБСЄ, СНД тощо) міжнародних організацій. Зрозуміло, що зі зміцненням економічного потенціалу країни розширяться її можливості для активнішої участі в міжнародних договорах з прав людини.
Політико-правова система Казахстану, в міру її формування в 1990-і роки, звільнювалась від принципів радянської системи. Ключовою в конституційному законодавстві республіки стала ідея прав і свобод людини. Конституція Казахстану закріпила норму, згідно з якою "міжнародні договори, ратифіковані Республікою, мають пріоритет перед її законами".
Спад темпів економічного розвитку, що спостерігався в 1990-х роках, криза соціальної сфери, безробіття тощо стали причиною істотного розриву між положеннями міжнародних правових актів, конституційними нормами та реальним станом справ з проголошеними ними правами й свободами людини. З огляду на складне фінансово-економічне становище країни, органи державної (насамперед, законодавчої і виконавчої) влади змушені були мінімізувати властиві для радянського часу соціальні гарантії.
Поряд з об'єктивними причинами, пов'язаними із суперечливим процесом переходу до ринкової економіки, на ситуацію з правами людини впливали і суб'єктивні фактори. Так, державні органи, посадові особи в перші роки незалежності розглядали конституційні принципи скоріш як політичні декларації й безоглядно порушували законність, у тому числі й у сфері прав людини. Як свідчать соціологічні опитування 1990-х років, довіра громадян до органів влади (особливо місцевих) постійно знижувалася, а державні службовці виявились неспроможними професійно реагувати на нові соціальні практики. Те, що конституційне визнання пріоритетності прав людини перед інтересами держави не забезпечувалося реальними механізмами реалізації цього принципу, стало причиною розриву між ціннісним, нормативно-правовим та функціональним аспектами прав людини.
Розглядаючи питання про співвідношення громадянських, політичних і соціально-економічних прав у Казахстані, важливо відзначити, що національне законодавство не розмежовує у формально-правовому аспекті пріоритетність тієї чи іншої групи прав і в цілому встановлює гарантії їх однакового правового захисту. Проте в соціальній практиці ставлення до них неоднакове.
Так, у процесі законотворення парламентарі віддають пріоритет соціально-економічним правам. А законопроекти, які мають врегульовувати суспільні відносини в політичній сфері, обговорюються довго і приймаються з великими потугами. Таке ставлення парламентаріїв до цих законодавчих актів відображає в цілому не тільки позицію державних діячів щодо прав людини, але й погляди, що утвердилися в масовій політичній свідомості.
Водночас актуалізується проблема законотворення у сферах, де правове врегулювання може забезпечити реальні результати в процесі демократизації суспільних відносин. Наприклад, давно назріла необхідність у прийнятті Закону "Про місцеве самоврядування" - його проект дебатується в парламенті вже кілька років. Вкрай потрібні якісно нові закони (про засоби масової інформації, некомерційні організації тощо), котрі можуть дати імпульс розвиткові інститутів громадянського суспільства, підвищити відповідальність перед суспільством виконавчих і правоохоронних органів. Значною мірою на реалізацію конституційних прав і свобод людини впливають підзаконні нормативні акти. Однак протягом минулого десятиліття було допущено чимало протиріч і в законах, і в нормативно-правових актах з цієї проблематики уряду та інших виконавчих органів влади, що тільки заплутувало справу. Як показала соціальна практика, органи державної влади вдосконалювали технології та методи розвитку економічної свободи, але не підтримували, а подекуди й гальмували реалізацію політичних прав і свобод громадян, що стало однією з причин незавершеної інституціоналізації демократичної політико-правової системи.
Значно стримували процес становлення громадянського суспільства й такі явища, як патерналізм, брак стійких традицій взаємовідносин особи і влади, суспільства і держави в режимі конституціоналізму, недооцінка механізмів самоврядування, подвійність суспільної свідомості, низький рівень правової та політичної культури як широких верств населення, так і політичної еліти.
Казахстанське суспільство в другій половині 1990-х років виявилося ідеологічно розколотим через різне ставлення до перших результатів ліберально-демократичних реформ. Якщо ліберальні цінності для декого ставали пріоритетними, то інші члени суспільства аж ніяк не сприймали їх як інструмент соціальних перетворень. Казахстанське суспільство, якому притаманні традиції колективізму й солідарності, виявилося схильним до ідеї соціального лібералізму. Попри розходження в оцінці ліберальних цінностей, однаковим виявилося сприйняття соціально-економічних прав як базисних, а розширення індивідуальної свободи пов'язувалося переважно з соціально-економічною, а не політико-правовою сферою. Соціологічні дослідження показали, що в цей період масова свідомість у Казахстані, як, до речі, і в більшості пострадянських суспільств, сприймала конституційні права і свободи людини крізь призму патерналістських настановлень, віддавала пріоритет груповій справедливості, а не принципам індивідуальної свободи, визнавала провідну роль держави в регулюванні соціального життя. Згідно з результатами соціологічного опитування, здійсненого міністерством культури, інформації та громадської згоди у другій половині
Loading...

 
 

Цікаве