WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → До визначення феномена демократії - Реферат

До визначення феномена демократії - Реферат

участі в державному управлінні.
Давньогрецькі мислителі пов'язували форму державного управління з суспільним життям і умовами суспільного розвитку. Цю думку розвивали і середньовічні європейські теоретики, а також батьки американської демократії. Так, один із авторів американської моделі демократії Дж. Медісон вважав демократію компромісом влади більшості з владою меншості, який досягається рівноправною участю всіх дорослих громадян у політичному процесі, з одного боку, і обмеженням їх суверенітету, з іншого [4].
Інший американський вчений, Й. Шумпетер, визначає демократію як форму правління,"інституціональне пристосування для ухвалення політичних рішень, завдяки якому індивіди одержують можливість впливати на владу, використовуючи як інструмент суперництво політичних сил у перегонах за голосами громадян" [5]. Це визначення випливає з емпіричних досліджень реальних форм правління в історії держави і досить добре відбиває реалії сьогодення.
Оскільки проблеми демократії досліджують не лише політичні, а й юридичні науки, необхідно з'ясувати різницю в існуючих в них підходах до визначення цього поняття. Для правознавця демократія - це, перш за все, принципи законності, закріплені в міжнародно-правових актах, конституціях, законах, які визначають верховенство закону, розподіл влади, права і свободи особи. Для політологів це, в першу чергу, реальна практика здійснення демократичних принципів і норм, владні відносини, особливості політичної системи, політичного режиму, поведінки громадян. Хоча, за великим рахунком, у протиставленні юридичного і політичного підходів до визначення демократії є багато штучного. Дуже влучно, на нашу думку, з цього приводу висловився Д. Ептер: "В демократії кожний закладений в законі або той, що міститься в настановах суспільства, принцип носить характер об'єктивної політичної практики" [6].
Політична наука пройшла у своєму вивченні демократії три стадії і зберегла, в основному, три підходи до визначення сутності цього феномена:
· традиційний інституціоналізм, який сприймає демократію як максимальну законність;
· біхевіористський (поведінковий) підхід в комбінуванні з соціологією політичних інститутів;
· функціоналістський підхід, який поєднує елементи першого і другого підходів і робить акцент саме на реальному функціонуванні інститутів демократії на основі конституційних норм із врахуванням поведінки політичних "акторів", тобто громадян і політичних груп.
У найпоширенішому визначенні демократія ототожнюється з народовладдям. Це визначення стало майже класичним. Воно є універсальним, оскільки може застосовуватися до будь-якого історичного типу демократії і є нібито носієм загальнолюдських цінностей. Відповідно до цього, демократія і визначається, як державний лад, що ґрунтується на владі народу і гарантує залучення громадян до процесу прийняття політичних рішень. Найлаконічніше сутність такого розуміння демократії сформулював А. Лінкольн, окресливши його у відомій формулі: "Government of the people, by the people, for the people" (правління народу, обране народом і для народу) [7].
Однак таке суто етимологічне (засноване на перекладі з грецької мови) тлумачення демократії сьогодні багатьом науковцям видається занадто спрощеним. На їхню думку, воно відображає лише початкову стадію розвитку демократії, зокрема демократії античної, або афінської, яка поширювалась на невеликі за територією і чисельністю населення міста-поліси і була формою безпосередньої участі всіх громадян у політиці.
Хоча визначення демократії як народовладдя, якщо підходити до нього суто науково, а не судити про повноту і рівень розвитку демократії за переліком декларованих прав і свобод громадян чи за іншими формальними ознаками, цілком може застосовуватися лише до ідеалу; коли народовладдя має під собою систему соціально-економічних і конституційних гарантій та забезпечено реальним використанням громадянами їх політичних прав та їх масовою участю в управлінні справами держави і суспільства, в суспільно-політичному житті.
Проте реальне народовладдя недосяжне з багатьох причин. Перш за все, нерівність - це природна властивість людського суспільства. Тому особи, які посідають в суспільстві привілейоване становище завдяки майновому статусу, завжди відшукуватимуть засоби розширити горизонти своєї влади. Водночас ідеї демократії настільки привабливі для більшості людей, в усякому випадку - в західному світі, що не використовувати їх задля досягнення політичних цілей було б, щонайменше, нерозумно. Через це поступово під гаслами демократії у суспільну свідомість починають впроваджуватися положення, які мають вельми відносний стосунок до демократії. Це підтверджують численні приклади.
Так, Т. Джефферсон в інавгураційній промові 4 березня 1801 року заявив: "Всім потрібно пам'ятати священний принцип, що хоча в усіх випадках повинна переважати воля більшості, ця воля має бути законною, має бути розумною" [8]. І з цим, безперечно, можна цілком погодитися.
Р. Даль пішов в обґрунтуванні неможливості реалізації класичної демократії ще далі. Він вважав, що "ніхто, крім, можливо, фанатика, не бажає досягнення двох цілей - політичної рівності і народного суверенітету - за рахунок інших. Ми повинні запитати себе, наскільки ми здатні пожертвувати дозвіллям, згодою, стабільністю, доходом, безпекою, прогресом, статусом тощо для досягнення більшого - політичної рівності. У житті майже ніхто не вважає, що політична рівність і народний суверенітет варті того, щоби принести в жертву ці блага" [9]. Ця теза Р. Даля актуальна і в наш час.
Скептично ставиться до демократії в її класичному визначенні і Г. Моска: "Кожне суспільство створює правлячий клас. Всебічний контроль з боку народу неможливий. Проте ступінь чутливості правлячого класу до бажань народу і реакція його на результати виборів залежать, певною мірою, від конституційної системи, переважаючої ідеології і соціальних настанов. Доктрини і конституційні процедури забезпечують абсолютний народний суверенітет і владу більшості, які є найслабшими стримуючими факторами для правителів. Оскільки більшість в будь-якому випадку не правитиме, доктрини і процедури такого роду насправді вручають необмежену владу правлячій меншості, яка претендує на право репрезентувати більшість. Отже, аніде тиранія не є більш вірогідною, ніж у суспільстві, де конституційна
Loading...

 
 

Цікаве