WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Динаміка політичного капіталу в Україні - Реферат

Динаміка політичного капіталу в Україні - Реферат

довіряли Президентові 7,5 % респондентів, тоді як 1994 року 17,5 % громадян зовсім йому не довіряли. 1996 року зовсім не довіряли Президенту 14,2 %, 1997 року - 15,2 %, 1998 року - 21,8 %. Водночас 1995 року 9,7 % респондентів повністю довіряли Л. Кучмі, тоді як 1994 року - 4,9 %. Далі: 1996 року повністю довіряли Президенту 7,3 % громадян, 1997 року - 3,8 %, 1998 року - 1,9 %. Водночас найбільша різниця в довірі/недовірі населення Президентові простежувалася в рік виборів 1999 року: повністю і в основному довіряли 47,3 % респондентів, повністю і в основному не довіряли - 21,1%.
У зв'язку з цим відзначимо, що розмивання політичного капіталу не обов'язково викликає негайні політичні дії - масові акції протесту, заколоти, повстання. Насправді політичні наслідки падіння довіри до влади далеко не однозначні. Саме по собі зниження довіри ще не народжує політичної активності. В цьому процесі є своя логіка і свої етапи.
На початковому етапі така втрата викликає, передусім, персональне відчуження від політики. Потім наростає соціальне роздратування, яке супроводжується настроями смутку, безвиході, апатії. Одночасно відбувається свого роду заміщення об'єкта незадоволення, і соціальне роздратування сублімується в підвищену агресивність, спрямовану не стільки проти владних структур, скільки на штучно сконструйований образ ворога, втілюваного, частіш за все, якоюсь етнічною групою. І лише при розмиванні політичного капіталу, що далеко зайшло, виникає феномен масового відчужено-ворожого ставлення до владних структур.
До 1998 року стало очевидно, що політичний кредит, який мала у своєму розпорядженні політична система, значно вичерпано.
Згідно з опитуваннями громадян, на червень 2000 року зверталися за допомогою до Верховної Ради й уряду 3 % громадян України. Отже, роки незалежності не додали населенню впевненості в тому, що влада репрезентує його інтереси і тому їй можна довіряти. Постійно зростає кількість людей, які вважають, що обраний від їхнього округу народний депутат не може представляти їх інтереси: 1994 року - 12,6 %, 1997 - 41,8 %, при зменшенні оптимістів відповідно з 22,9 % до 3,8 % [3].
1999 року Президентові Л. Кучмі повністю і в основному довіряли, за даними соціологічного моніторингу, проведеного Інститутом соціології НАН України, 26,1 % респондентів і повністю і в основному не довіряли 41,5 % респондентів. З 1999 року по 2003 рік довіра до Президента зменшилося з 28,6 % в 2000 році до 13,8 % у 2001, 13,1 % - у 2002, 11,6% - в 2003 році. Водночас повністю і в основному недовіра до Президента у населення збільшилося з 37,1 % в 2000 році до 54,1 % у 2001, 59,2 % - у 2002, 60 % - у 2003 році.
Відзначимо, що більшість населення країни брала участь у виборах як народних депутатів, так і Президента України. Підтвердили свою участь в парламентських виборах 1998 року 80 % опитаних, у виборах Президента 1999 року - 85,6 %. Ці дані свідчать, на наш погляд, з одного боку, про високий рівень довіри населення до виборів як інструменту впливу на владу і про збереження ще з часів радвлади відчуття обов'язку регулярно брати участь в офіційних кампаніях. Одночасно можна стверджувати, що високий рівень участі у виборах пояснюється браком інших способів впливу на владу.
Та ж тенденція спостерігалася й стосовно інших інститутів влади: міліції, судів, прокуратури, місцевих органів влади, армії. Дані моніторингу, який проводиться з 1994 року Інститутом соціології НАН України, дають можливість простежити динаміку політичного капіталу української влади [4, с. 576, 579] (таблиці 1 і 2).
Таблиця 1
"Наскільки ви довіряєте..." (десятки закруглено)
Міліції Армії
1994 1996 2003 1994 1996 2003
Зовсім не довіряю 30 35 30 12 15 12
Швидше не довіряю 29 25 30 12 12 16
Не можу відповісти 26 27 30 34 36 39
Швидше довіряю 10 19 10 26 24 25
Повністю довіряю 2 4 1 12 13 8
Дещо менший у порівнянні з міліцією і більший у порівнянні з армією рівень повної недовіри українців до прокуратури, судів і місцевих органів влади.
Таблиця 2
"Наскільки ви довіряєте..." (десятки закруглено)
Прокуратурі Судам Місцевим органам влади
2002 2003 2002 2003 2002 2003
Зовсім не довіряю 28 26 27 26 27 25
Швидше не довіряю 27 27 27 27 28 28
Не можу відповісти 33 36 33 36 31 32
Швидше довіряю 10 9 10 10 12 14
Повністю довіряю 2 2 3 2 2 1
Показовим є ставлення до засобів масової інформації, яким 1999 року довіряв кожен четвертий респондент [5, с. 675 - 686]. При цьому виявилася загальна тенденція меншої довіри громадян до державних каналів масової комунікації у порівнянні з недержавними. Хоча, звичайно, до конкретних програм і рубрик державних ЗМІ вона може бути значно вищою. Так, у червні 2000 року в основному і повністю довіряли телевізійним новинам 73,7 % респондентів, у газет цей показник був дещо нижчим - 56,3 % [6, с. 541 - 589].
У зв'язку з цим виникає запитання: які чинники й обставини сприяють або перешкоджають довірі українців до інститутів влади? Якщо звернутися до причин, що сприяли підвищенню довіри в розвинених демократичних суспільствах, то можна назвати такі: підвищення життєвого рівня населення, успіхи ринкових реформ, розвиток конституціоналізму, швидке зростання середнього класу, розширення прав і свобод громадян.
У нас одне з найвужчих місць у цьому складі чинників - повільне зростання середнього класу, тобто самозайнятого населення, що володіє міцним матеріальним достатком і зацікавленого в стабільності існуючого стану речей. За всім комплексом ознак, такого соціального шару у нас просто немає або ж він мізерний, і тому термін Т. Заславської "серединний клас" більше відповідає реаліям сучасного українського суспільства.
Висновки
1. Інститути, що забезпечують функціонування і розвиток державної системи, можуть ефективно діяти за умови, якщо сума суспільної довіри(політичний капітал) перевищує необхідний мінімум. Якщо довіра падає нижче критичного рівня, при якому починає домінувати недовіра, механізми суспільного управління і регулювання пробуксовують, їх здатність ухвалювати дієві управлінські рішення мінімізується.
2. В останні кілька років рівень політичного капіталу, віра населення в українські інститути влади зменшується. Низький рівень довіри до представницьких органів влади і недовіра до влади свідчать, що парламентаризм, як головний демократичний механізм репрезентації політичних інтересів, в Україні ще не сформувався.
3. В сучасних умовах українського суспільства саме довіра (а не примус) стає визначальною умовою ефективності влади, її здатності консолідувати суспільство у вирішенні проблем його розвитку. Можна погодитися з висновком, який Б. Міцтел зробила в монографії "Довіра в сучасних суспільствах: пошук основ соціального порядку": "Зміни в модерному соціумі роблять формування довіри одночасно і важливим, і важким" [7].
Література:
1. Бурдье П. Социология политики. - М., 1993. - С. 208.
2. Українське суспільство - 2003. Соціологічний моніторинг. / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. с. н. М. Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2003. - 684 с.
3. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Колективна монографія / Під ред. М. О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999.
4. Українське суспільство - 2003. Соціологічний моніторинг. / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. с. н. М. Шульги. - К.: Інститут соціології НАН України, 2003. - Додаток - С. 545 - 672.
5. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Колективна монографія / Під ред. М. О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - Додаток - С. 675 - 686.
6. Ручка А. О., Костенко Н. В., Скокова Л. Г. Мас-медіа і культура в контексті соцієтальних перетворень // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Колективна монографія / Під ред. М. О. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - С. 541 - 589.
7. Misztal B. A. Trust in Modern Societies: the search for the bases of social order. - Cambridge (U.K.):Polity Press, 1995.
8. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве