WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Деякі особливості президентства на пострадянському просторі (1991 – 2004 рр.) - Реферат

Деякі особливості президентства на пострадянському просторі (1991 – 2004 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Деякі особливості президентства на пострадянському просторі (1991 - 2004 рр.)
На початку 1990-х років кожна з колишніх радянських республік вже мала власного главу держави - президента. Цікаво, що наші співвітчизники (усі - люди з досить високим ступенем освіти) на моє прохання пригадати прізвища президентів, які сьогодні правлять у незалежних державах на пострадянських просторах, неодмінно називали керівників Росії, Білорусі, Казахстану, Грузії. Рідше пригадували прізвища туркменського, азербайджанського та узбецького президентів. Ще рідше - вірменського, киргизького, таджицького чи молдовського. Тільки окремі співрозмовники пригадували імена президентів, що очолюють держави Балтії. Такий стан обізнаності пояснювали просто: прізвища лідерів найближчих сусідів (президентів Білорусі й Росії) або лідерів тих країн, з якими Україна підтримує тісні "газово-нафтові" стосунки (Азербайджан, Туркменистан) часто з'являються у засобах масової інформації, відтак - "на слуху" і в пам'яті. Ім'я грузинського керівника запам'яталося українцям не в останню чергу завдяки його активній підтримці ідей помаранчевої революції. Прізвища ж президентів країн, географічно віддалених від українських земель і з якими економічні зв'язки не дуже інтенсивні, менш "закріпилися" у пам'яті наших громадян.
З іншого боку, стан обізнаності зумовлений й іншим чинником: поіменно, як правило, знають "кривдників" - новоявлених диктаторів, різного роду гонителів, тих, хто будує і зміцнює свою владу, обмежуючи свободу в молодих країнах, позбавляючи співвітчизників елементарних політичних прав. "Невідомими" лишаються тільки імена демократичних лідерів: у пересічного українця інтерес викликають, насамперед, не імена, а наслідки діяльності того чи іншого президента колишньої "братньої республіки" та порівняння (свідоме чи мимовільне) цих "наслідків" з українськими реаліями.
Такі порівняння свідчать, що за період кінця ХХ - початку ХХІ століття на пострадянському обширі (часто під гаслами прихильності до ідеалів демократії) відбулася дивергенція політичних систем і режимів. Відтак, серед них є справді демократичні, як, наприклад, у трьох республіках Балтії. Є й такі, котрих експерти характеризують як авторитарні диктатури: саме на таку, зокрема, спромоглася "експериментальна нація пана-Бога" (як охарактеризував своїх співвітчизників Р. Барадулін) - білоруси. Є й тоталітаризми, як, наприклад, у Туркменистані. Є й такі, котрі ніяк не випручаються з "лабіринтів радянськості", залишаючись, як Вірменія, країнами "радянського порядку" [1]. Відповідно, й президентство в кожній з країн має різний характер - від демократичного до авторитарного й тоталітарного, що й виокремимо як першу особливість цього політичного інституту в пострадянських реаліях.
Своєрідною ілюстрацією ступеня демократичності чи недемократичності політичних систем і режимів у нових незалежних державах на теренах колишнього СРСР є оцінювання стану в них політичних прав та громадянських свобод, яке щорічно проводиться американською громадською організацією "Freedom House". Експертні оцінки, нагадаю, виставляються за шкалою від 1 до 7. При цьому 1 є показником найвищої демократії, а 7 - найбільшого тоталітаризму. З урахуванням цього, "вільними" вважаються країни, які отримують від 1 до 2,5 бала, "частково вільними" - ті, яким виставлено від 3 до 5 балів, а країни, що отримали бал в межах 5,5 - 7, належать до категорії "невільних".
Відтак, Україна 1991 року отримала по 3 бали за стан політичних прав і громадянських свобод, у 1994 - 1999 роках - відповідно 3 і 4 бали, й була віднесена експертами до "частково вільних" країн. У 2000 - 2003 роках ситуація дещо погіршилась, про що свідчили 4 бали, отримані Україною з обох позицій, однак наша держава все ж була віднесена експертами "Freedom House" до категорії "частково вільних". Як і Молдова, котра у 1991 - 2003 роках за стан громадянських свобод стабільно отримувала по 4 бали, а оцінка, отримувана за стан політичних прав громадян, поступово підвищувалася - від 5 (1991 р.) до 2 (1998 - 2001 рр.) і 2003 року становила 3 бали. Як і Вірменія, в якій громадянські свободи оцінювалися 1991 року в 5 балів, в наступні роки - в 4 бали; оцінка ж за політичні права коливалася: 1991 року - 5 балів, 1994 - 3, 1995 - 4, у 1996 - 1997 роках - 5, у 1998 - 2003 - 4. Як Грузія, котра 1991 року за громадянські свободи отримала 5 балів, а за політичні права - 6. Надалі грузинські показники в обох позиціях підвищилися до 4 балів.
У Росії ситуація дещо інша: 1991 року обидва показники становили 3 бали. У 1994 -1997 роках оцінка за політичні права становила 3 бали, а за громадянські свободи - 4; 1998 року Росія отримала по 4 бали вже по обох позиціях; 1999 року ситуація ще погіршилась - права і свободи були оцінені відповідно 4 і 5 балами; у 2000 - 2003 роках Росія незмінно отримувала по дві 5. Наприкінці 2004 року представники "Freedom House" заговорили про те, що путінська Росія швидко скочується в категорію "невільних" країн. Власне, туди, де з 1996 року перебуває єдина невільна з християнських країн Європи Білорусь, яка, отримавши 1991 року по 4 бали, надалі стабільно отримувала по 6 балів і за стан політичних прав, і за стан громадянських свобод. З 2000 року - Киргизія (6 балів за стан політичних прав та 5 балів за громадянські свободи). З 2003 року - після шестирічної перерви - Азербайджан (відповідно 6 і 5 балів) та з початку 1990-х - Казахстан (відповідно 6 і 5 балів), Узбекистан (відповідно 7 по першій позиції та 7 - 6 по другій), Туркменистан (обидві позиції - 7 балів), Таджикистан (політичні свободи - 7 - 6 балів, громадянські свободи - 5 - 7) [2].
Для порівняння: 1991 року - перед самознищенням СРСР - загальносоюзний бал дорівнював 4 (по обох позиціях).
Усі "напіввільні країни" на чолі з президентами, можна твердити, є більш чи менш авторитарними, хоч і різною мірою - від "жорстких" до "м'яких". Втім, як, приміром, засвідчили революційні події в Грузії чи Україні, в ряді нових держав окреслилася чітка тенденція до все помітнішого ослаблення "президентських авторитаризмів". Причини такого стану речей, зокрема, в Україні, добре віддзеркалює думка М. Горбачова, висловлена за півроку до українських президентських виборів (у квітні 2004 року): "За будь-яких перипетій свої питання ви (українці. - Авт.) все одно вирішуєте демократично. Авторитаризм не проходить. Чому? Ще Малишко п'ятдесят років тому задавався цим питанням. …А відповіді все одно немає, вочевидь, ментальність така" [3].
Друга особливість президентства на пострадянському просторі тісно пов'язана з першою і стосується того, що більша частина президентів у колишніх республіках СРСР володіє владними повноваженнями, не санкціонованими демократичними процедурами. Серед цих президентів, насамперед, виокремимо тих, які вже не один термін перебувають на посаді (як А. Лукашенко, президентський термін котрого розпочався 1994 року, чи Н. Назарбаєв, початок президентства якого сягає 1990року). При цьому, в тій чи іншій
Loading...

 
 

Цікаве