WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Деякі аспекти захисту національних інтересів України - Реферат

Деякі аспекти захисту національних інтересів України - Реферат

українсько-польського співробітництва", підписана 13 жовтня 1990 року, та "Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю" від 18 травня 1992 року. Важливою ланкою поглиблення взаєморозуміння між Києвом і Варшавою у сфері військової політики стало підписання у жовтні 1995 року Угоди про створення спільного миротворчого батальйону. Він виконував свою місію в Косово.
Українсько-польський політичний діалог збагачується міжпарламентськими контактами. Співробітництво між українською Верховною Радою та польським Сеймом розпочалося ще 1990 року. Відтоді не знижується взаємна зацікавленістьпарламентаріїв актуальними питаннями розвитку двостороннього співробітництва та міжнародної проблематики. 1993 року з ініціативи Української республіканської партії та Конфедерації незалежної Польщі було започатковано проведення форуму політичних партій балтійсько-чорноморських країн. Результати балто-чорноморського саміту, який відбувся у вересні 1999 року в Ялті, засвідчив, що Україна і Польща "перебувають в регіональному геостратегічному епіцентрі" [15].
Значним вкладом у розвиток міжпарламентського діалогу було створення позафракційних депутатських груп "Україна - Польща" та "Польща - Україна". 21 травня 1997 року в Спільній заяві Президентів України і Польщі "До порозуміння і єднання" зафіксовано тезу, що суверенні сусідні держави Україна і Польща є стратегічними партнерами.
Результати експертного опитування з проблем стратегічного партнерства, що проводилося Центром ім. О. Разумкова у жовтні 2000 року, підтверджують стратегічну значимість розвитку українсько-польських відносин. Одне з чільних місць у загальному переліку 19 держав, проголошених стратегічними партнерами України, експерти віддали Польщі (52 %). Оцінка українською громадськістю пріоритетності розвитку відносин з Польщею мало розходитися з експериментальною (56,8 %) [16].
Вступ України до Ради Європи здійснювався за активної підтримки Польщі. Добросусідська позиція Варшави щодо Києва, виявлена 1995 року, отримує своє продовження в підтримці польським керівництвом курсу на інтеграцію України до європейських структур. Вустами президента А. Квасневського Польща зголосилася стати "адвокатом" України в Європі. Важливу роль у цьому відіграють активні контакти між державно-політичними елітами України і Польщі.
Свого часу висловлювалося побоювання, що відносини України і Польщі не витримають випробування Євросоюзом, оскільки "суперечливий і пасивний Київ просто перестане цікавити вже по-справжньому європейську Варшаву" [17]. На думку впливового в Європі екс-міністра закордонних справ Польщі Б. Геремека, "будь-які анонси стосовно зміни стратегії Польщі щодо України можуть змінити в гірший бік сприйняття України в світі. І якщо світ почує, що навіть поляки дійшли висновку - з Україною важко знайти спільну мову, то ситуація і справді, можливо, є безнадійною" [18].
Загалом, "до обопільних національно-важливих інтересів України і Польщі можна віднести такі: забезпечення національної безпеки в рамках створення загальноєвропейської системи; розвиток різнобічного політичного, економічного, культурного та інформаційного співробітництва на двосторонній основі, у межах Ради держав Балтійського моря, Центральєвропейської ініціативи, Балто-Чорноморського співробітництва і ГУУАМ, а в перспективі також в рамках ЄС; прагнення до взаємної політико-економічної підтримки на міжнародній арені; налагодження і розширення громадських, науково-дослідних, освітніх і культурно-мистецьких зв'язків як на державному, так і на місцевому рівнях" [19].
Інтереси національної безпеки держави та сучасна міжнародна ситуація диктують необхідність суттєвого поглиблення відносин України з НАТО. Це означає, що активізація євроатлантичного інтеграційного вектора зовнішньої політики України, зокрема - реформування військового потенціалу країни відповідно до європейських стандартів має стати одним з найважливіших пріоритетів зовнішньої політики нашої держави. Без цього неможлива активна участь України в подальшому формуванні європейської політики у сфері безпеки, врахуванні національних інтересів у контексті євроатлантичної інтеграції.
Взаємини України з НАТО започатковано ще в лютому 1992 року. В ході візиту до Києва Генерального секретаря Альянсу М. Вернера наша держава отримала запрошення до участі у Раді Північно-Атлантичного співробітництва (РПАС). 8 червня того ж року Президент Л. Кравчук здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі. Широкомасштабне співробітництво України і НАТО розпочалося з моменту підписання 8 лютого 1994 року рамкового документа "Партнерство заради миру". Другим важливим засадничим документом цього співробітництва стала Хартія про особливе партнерство, підписана на саміті країн - членів НАТО в Мадриді 9 липня 1997 року, що зумовило посилення політичної взаємодії між обома сторонами аж до впровадження спеціального консультативного механізму. Його функції взяла на себе комісія "Україна - НАТО".
Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО своїм надзавданням ставить недопущення нового поділу Європи. Вона вимагає приведення оперативної сторони індивідуальної програми партнерства у відповідність із задекларованими в ній політичними цілями. Все це конкретизувало заходи військового співробітництва України в рамках "Партнерства заради миру" в таких основних напрямках: участь спільно з членами НАТО у миротворчих операціях; розширення масштабу навчань НАТО/ПЗМ з урахуванням усіх нових місій Альянсу, зокрема, операцій з підтримання миру; залучення до планування та втілення заходів ПЗМ через розташування штабних елементів ПЗМ (PSE) у різних штабах НАТО, участь у плануванні та проведенні операцій багатонаціональних об'єднаних тактичних сил; вдосконалення статусу національних працівників із зв'язків при штаб-кваритирі НАТО в рамках офіційно акредитованих при альянсі повномасштабних дипломатичних місій; розширення регіональної співпраці в контексті "Партнерства заради миру" [20].
При цьому слід пам'ятати, що не військові аспекти визначатимуть готовність України приєднатися до Організації північноатлантичного договору, а наближення нашої країни до європейських політичних, соціально-економічних стандартів, норм і принципів демократії. Отже, шлях до НАТО - це шлях із двостороннім рухом, коли певні кроки роблять обидві сторони. І одним з таких кроків стало проведення конференції "Україна - НАТО: основні здобутки та перспективи взаємовідносин", що відбулася в Києві 9 - 10 липня 2002 року за участю Генерального секретаря НАТО Д. Робертсона та послів 19 країн - членів Альянсу.
Важливо зазначити, що знаковим моментом Конференції було акцентування уваги її учасників на цивільних аспектах
Loading...

 
 

Цікаве