WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Деякі аспекти встановлення урядового порядку денного - Реферат

Деякі аспекти встановлення урядового порядку денного - Реферат

успіхом. Завжди існує загроза того, що раптом щось зруйнує стратегію, викличе надмірну реакцію і вижене політичний порядок денний зі сцени в момент наближення кризи. Так, для опозиційних партій "контроль за порядком денним означає започаткування та заохочення подій, які приведуть до відставки уряду. З урядової точки зору, порядок денний зазнає краху, коли увага громадськості (виміряна за кількістю часу та місця, яке відводять питанню засоби масової інформації) привернута до непередбачуваних і складних подій. З аналітичної точки зору, спрямованої на виявлення певних закономірностей у процесі встановлення порядку денного, залучення непередбачуваних подій може здаватися марним. Та, з точки зору теоретиків політики і політиків, батіг непередбачуваного, випадкового та екзогенного - це постійна загроза управлінню порядком денним.
Дж. Кінгдон пропонує модель, яка враховує і закономірності, і випадковості в процесі встановлення порядку денного [2]. Так, він, вказуючи на марність визначення єдиного джерела політичних рішень, зазначає: "Кожна усталена сфера політики, якщо її ретельно проаналізувати, скидається скорше на звивистий потік ідей, аргументів і пропозицій, аніж на точно градуйоване еволюційне дерево" [2, c. 17]. Розв'язок Дж. Кінгдона зводиться до використання модифікованої "моделі відра для сміття". Згідно з нею, політичний процес складається з трьох окремих потоків:
· потік проблем;
· потік розв'язків, які плавають серед політичних спільнот у тому, що Дж. Кінгдон метафорично називає "первісним бульйоном";
· політичний потік.
Коли потоки "зустрічаються", то спільно відчиняють "політичне вікно", яке потім може використати політичний організатор [2, с. 20 - 21]. Треба відзначити, що кожній політичній сфері притаманні свої потоки. Вони можуть частково перекриватися або координуватися, але проблеми і розв'язки в кожній політичній сфері різні. Наприклад, дискусії про транспортні проблеми та їхнє розв'язання не мають нічого спільного з питаннями догляду за дітьми або національної оборони.
Політичні проблеми супроводжуються активним процесом визнання та визначення. Дж. Кінгдон обмежується обговоренням проблем визнання і стверджує, що вони визнаються за допомогою трьох механізмів. Перший - зміна загальноприйнятих показників. Наприклад, різке зростання або спад відсотка безробітних, кількість банкрутств тощо. Другий механізм - "фокусувальна подія", що належить до вищезгаданої категорії "непередбачуваних подій", які привертають до себе увагу, а іноді приводять до дії. Непередбачувана подія - єдиний важіль, що відчиняє "політичне вікно". Наприклад, висадка сікхів і тамілів на східному березі Канади у 1984 - 1985 роках привернула загальну увагу громадян до процесу визначення статусу біженця в Канаді, внаслідок чого було утворено бар'єри для неконтрольованої імміграції. Третій механізм, на який вказує Дж. Кінгдон, це нормальний зворотний зв'язок із здійсненням програм. Він належить до категорії методів оцінювання.
Американська дослідниця Д. Стоун впевнена, що люди знають розв'язок задовго до того, як проблему визнано і чітко визначено громадськістю. Зацікавлені та захисні групи об'єднуються навколо певних справ або завдань, пропонують розв'язки та політичні пропозиції, а вже потім витрачають чимало часу на переконування влади в тому, що, по-перше, проблема існує, по-друге, вона має властивості, які їй приписує група, і, по-третє, найкращий розв'язок - це розв'язок, запропонований групою [3, c. 129].
Треба завважити, що в багатьох випадках інформаційний продукт, котрий пропонується як "розв'язок", іноді має спільні риси із зобов'язанням або метою. Якщо відчиняється політичне вікно, то ситуація визначається відповідно до розв'язку. Дж. Кінгдон наводить як приклад лобіювання громадського транспорту. Воно від самого початку спрямовувалося на розширення цього виду перевезень. Однак ініціатори мусили пристосувати наперед заданий розв'язок до поточних визначень проблем, панівних у цій галузі, і створити можливості для ефективного політичного втручання. Спочатку транспортне лобі представило громадський транспорт як очевидну відповідь на потреби управління транспортом. Згодом, коли увагу громадськості привернув незадовільний стан довкілля, то громадський транспорт постав як "екологічно чистий вибір". А ще пізніше його пов'язали з проблемою енергетичного самозабезпечення [2, c. 181].
Останній потік - політичний. Він охоплює деякі структурні тиски та інституційні джерела зміни порядку денного, що обговорювалися раніше. Дж. Кінгдон згадує про "національний настрій" як про одну змінну величину, хоч і слабку, але важливу. Інші складові політичного потоку - це вибори, що вводять у гру новий уряд, призначення комісій та комітетів з окремих питань, чиї доповіді вчасно привертають увагу до проблеми, тиск зацікавлених груп і тактика лобіювання.
Ця модель встановлення порядку денного постулює, що згадані три потоки рухаються у "відрі для сміття" більш чи менш незалежно і змішуються безладно непередбачуваним способом. Однак, коли три потоки зливаються, то створюються можливості, або вікна, якими можуть скористатися політичні організатори. Ними можуть бути керівники зацікавлених груп,університетські професори, журналісти, громадяни чи політики, готові дати хід своїм улюбленим пропозиціям, як тільки побачать для цього зручну нагоду. Таку нагоду можна передбачити (як у випадку інституційних змін, про що згадувалося раніше) або ні (як тоді, коли фокусувальна подія виводить проблему на передній план). Важливо мати на увазі, що вибір часу - це все, і політичні організатори повинні готуватися до "слушного моменту".
На нашу думку, схема Дж. Кінгдона корисна і важлива, оскільки порушує два важливі питання: як проблеми з'являються в політичному порядку денному і як вони з нього випадають. На перше запитання вчений дає три відповіді. У першій він посилається на макроструктурний рівень сил, що чинять тиск на уряд у зв'язку з конкретною проблемою або їх сукупністю. І важливо бути уважним до того, як ми концептуалізуємо цей процес. Великі сили не визначають проблеми, а лише створюють тиск, що започатковує процес встановлення порядку денного за певної сукупності обставин.
Друга відповідь - проста інерція. Політику і програму надзвичайно важко скасувати, бо фінансові зобов'язання та інші ресурси забезпечують посаду і вагу. Причина того, чому проблема випадає з порядку денного, часто є дзеркальним відображенням того, чому вона залишається в ньому. Проблема може зачахнути як стимул для дискусії через те, що сили, котрі її підтримували, більше не діють.
На нашу думку, слід дещо розширити типологію причин, що зумовлюють політичні зміни в країні: природні зміни у складі електорату, зміна партійних ідентифікацій, відхилення, пов'язані з поточними подіями та девіантна поведінка певних суспільних груп.
Політичне змагання з кожного питання відбувається у різних формах. З одного боку, це боротьба між групами за залучення уваги до певних проблем, а з іншого - це може бути внутрішньогрупова боротьба щодо визначення специфічних шляхів вирішення однієї й тієї ж проблеми. Для того, аби зрозуміти механізм включення проблеми до порядку денного політичної влади, слід враховувати певний набір характеристик, пов'язаних із суб'єктами, що беруть участь в даному процесі, інституційною специфікою політичної влади, правилами та процедурами, що регламентують порядок включення питань до порядку денного.
Отже, передумови встановлення урядового порядку денного в кожній демократичній державі мають специфічну структуру. Водночас, за всієї розмаїтості способів політичного управління, дослідники виокремлюють низку типових чинників розробки політичного рішення (структурні тиски, інституційні процеси, непередбачувані події, які, в свою чергу, мають власні внутрішні складові).
Існує багато проблем, до яких уряд може проявити увагу. Але фактично тільки їх частина може бути присутня на політичній арені в певний час. В кожному складному суспільстві порядок денний не може контролюватися однією політичною групою - він є продуктом дискусії конкурентів.
На наш погляд, така дослідницька схема актуальна і для транзитивних суспільств, яким є, зокрема, Україна. Водночас необхідно враховувати, що в країнах такого типу процес структуризації економічного укладу ще триває. Ця політико-економічна тенденція знаходить закономірне відображення і в інституційній підсистемі політичної системи.
Література:
1. Л. А. Пал. Аналіз державної політики. - К.: Основи, 1999.
2. John W. Kingdon, Agedas, Alternatives and Public Policies. - Boston.: Little Brown and Co., 1984.
3. Д. Стоун. Парадокс політики: мистецтво ухвалення політичних рішень.-К.: Альтернативи, 2000.
4. www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве